Фемінізм перемагає: два свіжих приклади того, як жінки домагаються рівноправності в мистецтві

Якщо брати населення земної кулі загалом, то чоловіків на ній більше, ніж жінок, на 20–30 млн. Народжується їх теж більше – приблизно 104–107 хлопчиків на 100 дівчаток. Найбільша поширеність чоловічого населення – у Китаї, Індії, Пакистані та країнах Південно-Східної Азії, а також у Північній Африці. Приблизно рівне співвідношення статей – в Екваторіальній Африці, Латинській Америці та Північній Америці (за винятком Мексики, де жінок більше). У половині країн світу переважають жінки, причому найбільш яскраво це виражено в Європі. 

У віковому розрізі тенденція така – чим молодша вікова група, тим більше в ній хлопчиків, чим старша – тим більше в ній жінок. Логічно, що якщо брати тільки творчі професії, то жінок в них має бути щонайменше стільки ж, скільки чоловіків, і навіть більше – адже чим старша людина (до певного віку, звичайно), тим більше у неї можливостей реалізації в літературі і мистецтві. 

Однак насправді співвідношення тут зворотне, причому просто разюче – скажімо, у США на десять кінорежисерів-чоловіків припадає лише дві жінки. Навіть в акторському складі фільмів, незважаючи на те, що він за логікою речей має відображати реальне співвідношення чоловіків і жінок у житті, «чоловічих» фільмів набагато більше. (Lenta.UA докладно писала про «тест Бекдель», за допомогою якого визначається переважання у фільмі «чоловічого» або «жіночого» начал). 

Тому в культурній сфері, подобається це комусь чи ні, починають проявлятися ті ж тенденції, що давно вже керують в політиці і навіть бізнесі, де в багатьох країнах і компаніях існують певні квоти для жінок у керівному складі.

Так, наприклад, на Берлінському кінофестивалі, маркетингову складову якого сьогодні вже розбирала Lenta.UA, з 17 фільмів, представлених у конкурсній програмі, сім стрічок зняті режисерами-жінками. Журі Берлінале також очолює жінка – легендарна француженка Жюльєт Бінош (яка, втім, не вельми захоплена, як і багато інших французьких актрис, ідеями гендерного рівноправ'я). Лауреатом «Почесного Золотого ведмедя», який вручається за досягнення загалом і внесок у кінематограф, стане ще одна легендарна актриса, але вже англійка – Шарлотта Ремплінг. 

Організатори Берлінале не приховують, що такі гендерні акценти розставлені ними спеціально, і навіть «підбивають» у цьому сенсі конкурентів із «великої трійки», Каннський і Венеціанський кінофестивалі, – мовляв, спробуй, дожени.

Утім не у всіх сферах культури дотримуватися гендерної рівноправності так легко. Що робити, скажімо, аукціонним будинкам, якщо в історії живопису художників-чоловіків було набагато більше, ніж художниць-жінок? 

Sotheby's, приміром, перед торгами, що відбулися в лютому, організував спеціальну передаукціонну виставку «Тріумф жінки», на якій були представлені картини, малюнки та скульптури художниць XVI–XIX століть. Можливо, завдяки саме цьому в ході торгів було встановлено сім цінових рекордів для творів цих конкретних представниць професії, що тоді ще вважалася «чисто чоловічою». 

Щоправда, рекорд усіх часів для картини, написаної жінкою, «Біла квітка №1» Джорджії О’Кіфф (1932), яка була продана в 2014 році як раз на Sotheby's за $4,4 млн, поки ще сильно поступається «чоловічим». Та й особисте життя цієї художниці щасливим не назвеш. Її чоловік, один з найзнаменитіших фотографів в історії мистецтва, Альфред Стігліц, всіляко заохочував її до малярства, в результаті чого Джорджія вирішила стати, використовуючи сучасний термін, чайлдфрі. 

Однак із часом Стігліц, все так же опікаючи та цінуючи дружину як художницю, завів собі молоду коханку. Вся ця історія викликала у О'Кіфф важке нервове потрясіння, від якого їй навіть довелося лікуватися. Втім, пара так і не розлучилася. І треба заради справедливості додати, що фотографії своєї дружини Стігліц знімав приголомшливі – напевно, це одна з кращих подібних серій (усього в ній близько 300 робіт) в історії мистецтва. Заголовне фото до цього матеріалу – тому приклад.

Аліса Куніцина, Lenta.UA