Європа карає плагіаторів – Україна ставить на керівні посади

З того моменту міністр відмовився від наукового ступеню, а перевірку його дисертації на плагіат призупинили.

Втім, пляма на репутації чиновника нікуди не поділася, і питання – чи гідний він працювати на своїй посаді – зависло у повітрі. Водночас викликавши законний інтерес: а як подібні ситуації вирішуються в країнах Євросоюзу, на який ми сьогодні орієнтуємось. 

Читайте також: З’ясувалося, чим закінчилася історія з можливим плагіатом у дисертації міністра освіти України

Оксенгейт: кандидат-відмовник

Вже через кілька днів, як тільки стало відомо, що Оксен Лісовий замінить на посаді міністра освіти та науки Сергія Шкарлета (про якого мова буде нижче), 20 березня на сайті «Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях» з’явились порівняльні таблиці автореферату і дисертації Лісового від 2012 року «Соціокультурна самоідентифікація особистості» та раніше опублікованих праць двох інших авторів. Виявилося, що роботи Я.І. Арабчука «Основні чинники соціалізації особистості в полікультурному середовищі» та А.В. Зуєва «Сучасна інформаційна цивілізація та проблема культурної самоідентифікації» в дисертації Лісового цитуються дослівно цілими абзацами, та навіть помилки та форматування перетікають з тексту в текст. При цьому у списку використаної літератури робота Ярослава Арабчука відсутня.

На тлі скандалу (а медійний розголос таки був великий) новий міністр 23 березня подав свою дисертацію до Національного агентства з якості вищої освіти (НАЗЯВО) для перевірки на предмет плагіату. На своїй сторінці у Фейсбук пан Лісовий написав: «У разі виявлення будь-яких порушень нової культури академічної доброчесності, до формування якої від мене буде особлива увага, відмовлюся від ученого ступеня кандидата наук. Щойно отримаю висновок – публічно все оприлюдню».

Результати перевірки Нацагентства ще не з’явилися (за процедурою справа може зайняти до трьох місяців), а Оксен Лісовий 29 травня відмовився від наукового ступеня кандидата наук, про що повідомив на своїй фейсбук-сторінці. За його словами, на той момент уряд уже затвердив механізм добровільної відмови від наукового ступеня. «На собі, власне, першим і випробовував механізм відмови. Написав відповідну заяву і від учора вже не є кандидатом наук», – написав міністр.

Проте причину добровільної відмови від наукового ступеня міністр скромно не вказав.

А 14 червня НАЗЯВО тимчасово припинило перевірку дисертації Оксена Лісового на плагіат, оскільки той відмовився від свого наукового ступеня кандидата наук. За словами голови агентства Андрія Бутенка, дії відомства визначені постановою про присудження та скасування наукових ступенів. Тому перевіряти дисертацію людини, яка не має наукового ступеня, не можна. Щоправда, у кейсі Лісового все ускладнюється тим, що перевірку почали до того, як міністр відмовився від ступеня.

Взявши паузу, НАЗЯВО звернулося до кількох юридичних установ, аби ті дали свою позицію щодо подальших дій. Пауза може тривати кілька тижнів. А якщо спливе 90 днів, які визначені на процедуру перевірки, термін розгляду роботи продовжать.

Що ж, поки пауза триває, є сенс подивитись на плагіаторський казус Лісового з інших ракурсів. Зокрема, чи загрожує йому неприємне викриття у плагіаті якимись серйозними наслідками.

Європейський досвід: нульова толерантність та невідворотна відповідальність

На академічний плагіат, звісно, хворіють не лише в Україні. Але реакції та наслідки суттєво відрізняються. Давайте подивимось – що буває з можновладцями-плагіаторами в Європі, до якої ми так прагнемо.

У січні 2012 року в Угорщині вибухнув скандал: економічний тижневик HVG опублікував статтю про те, що докторська дисертація президента країни Пала Шмітта від 1992 року «Аналіз програми сучасних Олімпійських ігор» (Шмітт свого час був олімпійським чемпіоном з фехтування – Ред.) була плагіатом робіт болгарського вченого Николая Георгієва та німецького вченого Клауса Хейнеманна. Сам Шмітт категорично спростовував ці припущення і на заклики опозиції піти у відставку відповідав відмовою. В інтерв'ю угорським ЗМІ Шмітт заявив, що президентські повноваження – це одне, а дисертація 20-річної давності – це інше. Але цим він тільки підсилив скандал.

29 березня 2012 року докторська рада Будапештського університету медицини та спорту ухвалила рішення про позбавлення Пала Шмітта докторського ступеня. Вже 2 квітня того ж року у виступі перед парламентом Угорщини Пал Шмітт оголосив про звільнення з посади президента.

У травні того 2012 року аналогічна історія трапилась в сусідній Румунії. Журнал Nature опублікував статтю, в якій звинуватив прем'єр-міністра Віктора Понту в плагіаті – використанні в докторській дисертації робіт інших вчених без посилань на них. Вища атестаційна комісія Румунії та Комісія з етики Бухарестського університету підтвердили наявність плагіату, сам Понта це заперечував та стверджував, що рішення фахівців було «політично мотивованим» на користь його політичного супротивника, президента Траяна Бесеску.

Румунський скандал мав не формальні, проте суспільні наслідки: незабаром прем'єр-міністр Понта зазнав поразки на президентських виборах, всупереч загальним очікуванням. А у серпні 2016 року його таки позбавили ученого ступеню доктора юридичних наук.

У Німеччині понад два десятки колись шанованих політиків протягом останнього десятиліття зіштовхнулися з обвинуваченнями у недобросовісності при написанні їхніх наукових праць. Найбільш гучним став скандал з колишнім міністром оборони Карлом-Теодором цу Ґуттенберґом, який був позбавлений наукового ступеня та подав у відставку у 2011 році. Крім того, по суду його засудили до штрафу в 20 тисяч євро за порушення авторських прав. А після цього політик, якому свого часу пророкували пост бундесканцлера, навіть змушений був емігрувати до США.

Через звинувачення у плагіаті у 2011 році також змушена була подати у відставку й втратила свій науковий ступінь віце-голова Європейського парламенту Сільвана Кох-Мерін. У 2013 році аналогічним чином була позбавлена наукового ступеня та подала у відставку у 2013 році екс-міністерка освіти Аннетте Шаван.

Досить свіжим плагіаторським скандалом стала справа міністерки в справах сім'ї, людей похилого віку, жінок та молоді Франциски Ґіффай, яка була змушена в листопаді 2020 року зректися свого докторського ступеню через звинувачення у плагіаті, та внаслідок того скандалу пішла у відставку в травні 2021 року. 

Після скандалу довкола екс-міністра оборони Ґуттенберґа у 2011 році в Німеччині народився проект Vroniplag Wiki, який досліджує та документує масштаби плагіату в німецьких докторських дисертаціях – частково саме з метою викриття політиків у плагіаті.

Тобто бачимо реальну нульову толерантність до плагіаторів та невідворотну відповідальність.

Українська практика: плагіатори при посадах та безсилий «Десертгейт»

На жаль, в Україні звинувачення у плагіаті на адресу політиків та топ-чиновників це явище, до якого українське суспільство вже давно звикло. Плагіат в Україні часто не є достатньо вагомою підставою для відставки політиків. Адже у нас немає ані інституту репутації, ані правової бази для протистояння плагіаторам.

За прикладами гучних скандалів не треба далеко ходити. Попередник Оксена Лісового Сергій Шкарлет відзначився плагіатом у своїх трьох наукових роботах, що було зафіксовано у вересні 2020 року етичним комітетом НАЗЯВО та міжнародними експертами зі США, Чехії та Польщі.

Цікавою була реакція пана Шкарлета на звинувачення у плагіаті: «А яке там може бути сьогодні, згідно з законодавством, покарання? У нас що: визначені якісь нормативи? Визначені якісь взагалі рішення по плагіату? Сьогодні це взагалі такий предмет спекуляцій, цей плагіат».

Власне, він виявився правий. Нічого йому не було. Окрім, хіба що, присудження у травні 2021 року відзнаки «Академічна негідність року» у номінації «Плагіатор року». Цю церемонію проводить з 2016 року антиплагіатна ініціатива «Дисергейт». І що з того?

Ще у вересні 2020 року до Верховної Ради подали законопроект, яким було запропоновано на законодавчому рівні заборонити плагіаторам обіймати міністерські посади чи посади очільників закладів освіти. Освітній комітет Верховної Ради підтримав цей законопроект, але далі справа не пішла. Мабуть, він знаходиться на тому самому доопрацюванні, про яке згадав Оксен Лісовий.

А, може, справа у тому, що згаданий комітет Верховної Ради очолює Сергій Бабак, якого 2016 року спіймали на плагіаті у декількох наукових статтях та докторській дисертації, а потім скасували його ступень доктора технічних наук. До речі, Бабак, як і Шкарлет, став «Плагіатором року» від «Дисергейту» (2019). Шкода, що коли у Європі особи, яких викрили на плагіаті, стають ізгоями, яким не подають руки, то у нас такі «науковці» посідають керівні пости в освіті та науці.   

Як відзначає доктор філософських наук Тетяна Пархоменко, формування суспільної нетерпимості до корупції і утвердження культури доброчесності є одним із принципів антикорупційної політики, визначених Антикорупційною стратегією на 2021-2025 роки. А важливою складовою культури доброчесності є доброчесність академічна, яка є несумісною з академічним плагіатом. Тому особливе занепокоєння мають викликати випадки, коли особи, які керують цілими галузями або стратегічними підприємствами, отримали наукові ступені за дисертації з плагіатом.

Світлана Благодєтєлєва-Вовк, координаторка ініціативи «Дисергейт», стверджує, що слабкість українських інституцій дозволяє плагіаторам залишатися безкарними. За її словами, проблема плагіату в Україні не має простого і швидкого рішення, адже вона відображає загальний стан громадянської свідомості та розвитку інституцій у країні. «Лише коли покарання за академічну недоброчесність стане рутиною, можна буде говорити про успіх у боротьбі з плагіатом», - підкреслює активістка.

А поки знову маємо те, що маємо – зокрема таких очільників Міносвіти, як плагіатори Шкарлет і Лісовий. А, напевне ж, своїм учням та студентам вони списувати забороняли…

Читайте також: Скандал з кандидатською: міністр освіти Лісовий відмовився від наукового ступеня