До дня народження генія світового кіно: 5 найкращих фільмів Федеріко Фелліні

Тим, хто дивився всі фільми Фелліні, можна не читати його біографію – він майже всю її використав і переказав (іноді – по кілька разів, повторюючи майже одні й ті самі сцени, що навіть трохи набридає під час перегляду) у своїх фільмах. Майбутній знаменитий режисер народився в провінції (і певною мірою залишився провінціалом до кінця життя) у курортному місті Ріміні (див. його фільму«Амаркорд») у родині комівояжера (див. епізод з батьком головного героя в «Солодкому житті»). У дитинстві Федеріко, як і інший видатний кінорежисер на протилежному, північному кінці Європи швед Інгмар Бергман, влаштовував лялькові вистави. А ще – був у захваті від вистав заїжджого цирку-шапіто («Дорога», «Клоуни» та багато інших фільмів, знову ж таки, з деяким надлишком).

У молодості Фелліні був, як і його друзі, лоботрясом («Маминки синки»). Після успіху «Дороги» став багатою людиною і потрапив у інше середовище («Солодке життя»). Незважаючи на здобутий високий професійний статус, часто був не впевнений у собі як режисері (8 ½). Здобувши, нарешті, впевненість у собі («Репетиція оркестру»), вичерпався творчо і зняв кілька невдалих (якщо говорити про рівень творчості Фелліні до цього), хоч і претензійних ("Сатирикон", "Казанова", "Місто жінок") фільмів. Ставився до старості, з сумним гумором («Джинджер і Фред»).

Хоча, з іншого боку, про яку старість у випадку з Фелліні можна говорити? Португальський кінорежисер Мануел ді Олівейра знімав фільми до 104 років, а напередодні свого століття отримав особливу Золоту пальмову гілку в Каннах. Інгмар Бергман помер у віці 89 років, а Мікеланджело Антоніоні - 94, Фелліні ж прожив лише 73 роки - у віці, в якому сьогодні можна не тільки жити, а й продовжувати знімати кіно собі на втіху як це робить, наприклад, Стівен Спілберг..

Втім, Фелліні навіть свою смерть "поставив" так, ніби придумав для фільму про знаменитого кінорежисера. 30 жовтня 1993 року вони зі своєю дружиною, геніальною (у прямому розумінні цього слова – феноменально обдарованою від народження) кіноакторкою Джульєттою Мазіною, мали відсвяткувати золоте весілля, але 15 жовтня Фелліні з інсультом відвезли до госпіталю. І все-таки він дотягнув до 31 жовтня, щоб ювілей, нехай і в такому варіанті, відбувся. Мазина, яка до цього часу вже була хвора на рак легенів, померла лише через п'ять місяців (знову ж таки, просто як у кіно) після його смерті і була похована з фотографією Фелліні в руках.

Скажімо прямо, багато фільмів Фелліні доводиться дивитись сьогодні з деяким подивом з приводу того, чому вони під час свого виходу на екрани викликали такий всесвітній масштаб захоплення. Наприклад, «Солодке життя», за яке він отримав Золоту пальмову гілку кінофестивалю Канн, ніяк не тягне на, як писали тоді, «величезну фреску життя сучасного італійського суспільства».

Але про ступінь слави цього фільму в той час говорить хоча б те, що сьогоднішнє загальноприйняте позначення скандального фоторепортера-пронори походить від прізвища одного з героїв фільму – головного героя фільму, що супроводжує, журналіста новин того, що зараз називають «шоу-бізнес і світське життя», фоторепортера Папарацці.

З іншого боку, кілька фільмів Фелліні і сьогодні залишаються шедеврами. До речі, саме вони, як не дивно, були напрочуд точно відзначені «Оскарами» як найкращий іноземний фільм – «Дорога», «Ночі Кабірії», «8 ½», «Амаркорд».

А «8 ½» залишається найкращим в історії світового кіно зображенням тієї блискучої, якщо дивитися ззовні, і болісної, якщо побачити її зсередини, професії, яка називається кінорежисурою.

Фото: Федеріко Фелліні та його alter ego Марчелло Мастроянні на зйомках Twitter