Боротьба на тлі безладу: хто і як вибиває допомогу для України

Генсек НАТО недавно прибув до США з тривалим візитом, під час якого має намір переконати всіх гравців американської політики в необхідності відновити військово-фінансову підтримку України, що воює. Як відомо, Йєнс Столтенберг за час горезвісної путінської «спецоперації» неодноразово обіцяв офіційному Києву всіляку підтримку. Але на відміну від державних лідерів і чиновників голова Північноатлантичного Альянсу гарантувати нічого не міг: НАТО як організація не надає військової допомоги Україні, а функції Столтенберга фактично зводяться до координації підтримки, яку союзники надають на національному рівні. І на превеликий жаль, віз цієї самої підтримки останнім часом, м'яко кажучи, пробуксовує. Так, уже більше місяця Україна не отримує допомоги від США – свого ключового донора та лідера західної коаліції, а тому генсек НАТО і полетів через океан умовляти американську політеліту відновити фінансування ЗСУ.

Своє рандеву пан Столтенберг розпочав у вівторок, 30 січня, із зустрічі з представниками Білого дому – міністром оборони Ллойдом Остіном та головою Держдепартаменту Ентоні Блінкеном. Тут когось у чомусь переконувати генсеку НАТО не довелося. Більше того, пан Блінкен сам розповів, як гостро Київ сьогодні потребує підтримки Вашингтона, і передрік Україні та усьому світу тяжкі наслідки, якщо Конгрес не схвалить запитане президентом Джо Байденом фінансування у розмірі $61 млрд. «Зараз у нас закінчилася допомога, яку ми надавали Україною. І ми вже бачимо деякі свідчення того, як це впливає на поле бою», - підсумував Блінкен.

Читайте також: Нове загострення між За та Зе: що відбувається навколо головкома

Окремо Йєнс Столтенберг зустрівся з радником президента США з національної безпеки Джейком Салліваном, розповівши й про важливість «незмінної підтримки союзниками України, яка продовжує захищатися від російської агресії».

Також вчора Йєнс Столтенберг обговорив допомогу нашій з вами країні з керівниками Конгресу, серед яких його головними візаві стали лідер республіканської меншини в Сенаті Мітч Макконнелл та спікер Палати представників республіканець Майк Джонсон. Останній, до речі, напередодні візиту генсека НАТО заявив, що угода щодо пакету, що включає, серед іншого, підтримку України, «померла», не встигнувши прибути до Палати представників. Проте голову Північноатлантичного Альянсу це не зупинило. І, судячи з його заяв, у дискусіях з республіканцями він максимально використав аргумент «глобального значення» України, пропонуючи їм поглянути на нашу країну як на ключ до безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні. При цьому Єнс Столтенберг, очевидно, вирішив, що розмови з республіканцями буде недостатньо. А тому він виступив у консервативному аналітичному центрі Heritage Foundation, який, як зазначає видання Politico, «тісно пов'язаний із Трампом». На переконання американських аналітиків, зустріч у цьому центрі дуже важлива, оскільки аудиторія - це експерти, які так чи інакше формують республіканську повістку. Тобто достукатися до них – значить суттєво підвищити шанси на успіх усієї своєї заокеанської місії, ключова мета якої – вибити підтримку Україні.

Це питання як ніколи актуальне зараз і в Європі, де вже 1 лютого стартує позачерговий саміт ЄС, під час якого планується повторне голосування з приводу 50-мільярдного пакету для України. Прем'єр Угорщини Орбан, який у грудні 2023-го заблокував виділення цих коштів, наполягає на своїй умові за нового голосування – закласти можливість переглядати цю допомогу щороку. Орбан уточнив, що хоче виняткового права для Угорщини, а щоби допомогу затверджували щороку одноголосно. Нагадаємо, суму 50 мільярдів, якщо її схвалять, буде видано не відразу, а розтягнуто на чотири роки. Тобто Україна отримуватиме по 12,5 мільярдів на рік. І Будапешт хоче щороку збиратися та вирішувати, чи продовжуватиме це фінансування. Як повідомляє Reuters із посиланням на одного з єврочиновників, у Брюсселі нібито відкинули умову Орбана. Тож поки що питання з виділенням європейської допомоги залишається у підвішеному стані.

Зазначимо, що за неповні два роки горезвісної путінської «спецоперації» ЄС витратив на допомогу Києву близько €85 млрд, у тому числі €40,4 млрд – на підтримку бюджету країни, понад €25,17 млрд – на військові потреби та ще €17 мільярдів – на підтримку українських біженців у ЄС. Тим часом ці фінансові нитки не залатали всіх дірок вітчизняного бюджету: наприкінці минулого року президент Зеленський підписав проект закону про державний кошторис України на 2024 рік із дефіцитом у понад $43 млрд.

Втім, навіть якщо довгоочікувану фінансову допомогу Україні й буде з другого заходу схвалено цього тижня, мешканцям Печерських пагорбів заспокоюватися зарано. Всупереч гучним заявам багатьох європейських лідерів про те, що Європа не має права на втому від війни і що, допомагаючи Києву, Європа фактично інвестує в безпеку всього континенту, все більше європейців, про що наочно свідчать соцопитування, починає скептично ставитися до фінансової щедрості ЄС по відношенню до Києва. Особливо на тлі провислої підтримки з боку американців, а також українських політичних перипетій, зокрема щодо закулісної боротьби Банкової з головкомом ЗСУ.

Нагадаємо, що понеділок, 29 січня, незважаючи на чутки про відставку Залужного, що фонтанують з усіх щілин, закінчився тим, що всі залишилися на своїх місцях і ніхто нікого не звільнив. Але сама історія не закінчилася, оскільки конфлікт між двома ключовими постатями України – її політичним та військовим лідерами – не лише нікуди не подівся, а й до межі загострився.

Назовні це протистояння, нагадаємо, відбулося восени минулого року, якраз після того, як провалився широко анонсований контрнаступ ЗСУ. Валерій Залужний тоді назвав ситуацію на фронті тупиковою, із чим не погодився Володимир Зеленський. Потім сторони посперечалися з приводу мобілізації. Зе-команда спробувала провести через Верховну Раду закон, який посилює правила призову до армії. При цьому було заявлено, що це робиться на прохання військових. Зокрема, президент говорив про плани закликати до півмільйона людей у 2024 році, наголосивши, що такий запит надійшов від Генштабу. Залужний публічно від цього відхрестився. Як би там не було, законопроект про посилення мобілізації не ухвалено й досі, а конфлікт по лінії Зеленський-Залужний розгорається і його іскри летять далеко за межі країни. Офіс президента справді запланував кадрове рокіровування всередині військового керівництва, але поки що передумав, зазначив в ефірі CNN британський політолог Марк Галеотті з посиланням на джерела. «Високопоставлений європейський дипломат, який займається питаннями України, з жахом і здивуванням надіслав мені повідомлення, що їхнє посольство в Києві отримало інформацію про військові перестановки. Але незабаром йому повідомили, що Банкова, «схоже, прийшла до тями», - розповів Галеотті.

Крім того, він дуже різко розкритикував гіпотетичне рішення Зеленського звільнити Залужного і вважає його елементом політичної конкуренції, а не об'єктивної необхідності. Чутки про відставку генерала Залужного підтвердили також і Financial Times. За даними її джерел, Зеленський все одно рано чи пізно зробить його головкомом із приставкою екс. Окремо FT наголошує, що заміна Залужного може «дуже нервувати західних партнерів».

Військовий експерт Михайло Жирохов переконаний, що скандали навколо фігури Валерія Залужного б'ють по армії. "На війська це впливає дуже і дуже негативно", - зазначає Жирохов. За його словами, ситуація, що склалася, деморалізує військових. Тим часом, Український інститут політики присвятив гучному скандалу окрему аналітичну викладку. «Після «зливу» інформації про плани звільнення Залужного президента ніби ставлять перед вибором: звільнити його зараз, посиливши його позицію як «героя війни» та «борця з корумпованою владою», або, якщо президент не звільняє Залужного, це трактується опонентами як слабкість як відмова від свого рішення під тиском суспільства. Що посилює як самого Залужного, так і подальші нападки з боку опозиції», - йдеться у аналізі інституту.

Там також окремо наголошується, що джерелом перших «зливів» про відставку головкому ЗСУ були люди з оточення Петра Порошенка. До речі, сам ПОП осторонь не залишився. У своєму Telegram-каналі він інтернаціоналізував скандал: «Я у Брюсселі. У наших партнерів шок від чуток про можливу відставку головкома ЗСУ. У Москві вже захлинаються від радості», – написав екс-президент.

У контексті дискусій про можливу відставку Валерія Залужного паралельно обговорюється питання про те, хто може його змінити на посаді. Тут найчастіше тут звучить ім'я голови ГУР Кирила Буданова. Відомий журналіст Юрій Бутусов розкритикував це гіпотетичне призначення. І звинуватив Буданова у відсутності досвіду стратегічного командування, а також у провалі низки операцій, згадавши при цьому острів Зміїний та Енергодар, які, за словами Бутусова, були «на рідкість бездарно сплановані».

«Безумовно, Буданов для Зеленського значно комфортніший у спілкуванні, ніж Залужний. Проте комфортність – не завжди продуктивність. Але головне не в цьому. Цікаво, хтось у нашій політичній владі замислювався, чому у світі майже немає успішних прикладів, коли армію очолює колишній представник спецслужб? А тому, що спецслужби та загальновоєнні структури мають принципово різні алгоритми дій. Фахівці налаштовані на блискавичні операції. Наприклад, несподівано висадитися в Криму, підірвати станцію радіолокації або інший важливий об'єкт ворога, зробити кілька фото з українським прапором і з мінімальними втратами відійти на висхідні позиції. І це надає як практичний, так і деморалізуючий вплив на агресора. Армія діє інакше. Вона звільняє населений пункт і має не відходити, а закріплюватися, накопичувати сили та продовжувати наступ. Або тримати тривалу оборону, виснажуючи ворога, а потім все одно наступатиме. Інакше деокупації не досягти. Спецназівці оперують добре мотивованими, краще підготовленими, добре екіпірованими професіоналами. В армії все вирішує закон великих чисел: чисельність особового складу, кількість боєприпасів, бронетехніки, авіації та ППО-ПРО, налагодженість логістики та іншого. Настроєність на швидкі ризиковані дії, які є профілем спецслужб, може зіграти поганий жарт із потенційним головнокомандувачем», - зазначає політолог Олександр Кочетков.

При цьому, на переконання експерта, відставка військового високопосадовця під час війни – хоч головнокомандувача, хоч Верховного головнокомандувача – не є обов'язково катастрофічним: «Все залежить від контексту подій. І від того, хто змінюється. Після того, як передчасна новина прокотилася інформпростором, і зараз навіть пересічні громадяни знають, що Зеленський і Залужний ведуть розмови про відставку, то вона лише питання часу, тому що нормальної співпраці між головкомом і президентом немає і не буде. І в ситуації, що склалася, відставка стає кращим з поганих варіантів. Але все одно остаточні підсумки дає лише фронт. Так, призначення на головну посаду у ЗСУ серйозно впливає на перебіг бойових дій. Але це визначальне. Без вирішення принципових проблем, насамперед, без ефективної мобілізації та інтенсифікації нашого ВПК, без приборкання корупції та непрофесіоналізму, перемоги не буде. А поразка виявиться спільною – і для військових, і для політиків, і для пересічних українців».

Читайте також: Зеленський назвав кількість ракет і дронів, випущених по Україні