Автор «Гри престолів» заявив, що незабаром закінчить свій романний цикл

У 1996-му році, коли Джордж Мартін випустив роман «Гра престолів», який повинен був дати початок задуманої їм трилогії, йому було 48 років, час розквіту розумових і, що важливо, фізичних сил для письменника. З тих пір проміжки між виходом чергових книг у порівнянні з початковим задумом епопеї «Пісня льоду і полум'я», початок якої поклала «Гра престолів», збільшилися з початкових двох років до восьми.

Зараз Джорджу Мартіну вже 70 років, а серіал за його епопеєю обіцяють закінчити восьмим сезоном в 2019-му році. Сума, яку письменник заробив за ці роки, наближається до $100 млн, так що головний стимул для творчості зник. До того ж він сам поставив собі пастку: одна справа писати кожен раз новий роман, як це робить більшість письменників, і інше - створити свій величезний всесвіт, в якому все взаємопов'язане, і тримати всі ці зв'язки під час написання чергової книги в голові. Звичайно, читачі і глядачі не пробачать йому того, що він перервав їх багаторічну насолоду, але в цьому Мартін в історії літератури не перший і не останній. 

Адже це тільки для читача подорож в світ героїв книги триває кілька годин. Письменник же в ньому живе, придумуючи для своїх персонажів нові вчинки, емоції, думки, бажання. Не кажучи вже про те, що це непроста чисто фізична робота (спробуйте писати роками щодня по кілька годин на день), таке заняття висушує не тільки фантазію, а й інтелект. Буває, що людині, яка кілька років тому вигадав своїх героїв, вони вже не тільки набридли, але і просто нецікаві, тому що сам письменник став старшим, досвідченішим, мудрішим і по-іншому дивиться на життя. 

Так, наприклад, сталося з Артуром Конан Дойлем, який в 1886-му році придумав Шерлока Холмса, а вже через кілька років його вбив, використавши для цього іншого свого героя - зловісного доктора Моріарті. І сам Холмс і його дедуктивний метод набридли письменникові гірше гіркої редьки, тим більше, що він вважав своїм справжнім покликанням історичні романи, які писав серйозно і ретельно опрацьовуючи матеріал. Однак обурення читачів було настільки сильним, а грошова спокуса настільки велика (розповіді про Холмса дуже добре оплачувалися), що великого сищика довелося оживити. На той час Дойл вже настільки набив руку в своїй професії, що останні розповіді про Холмса, написані, образно висловлюючись, з-під палиці, нітрохи не гірше перших, складених з натхненням. Саме це і називається в письменницькому середовищі професіоналізмом.

Але так буває не завжди. Більшість шанувальників творчості веселих одеситів Іллі Ільфа і Євгена Петрова надають перевагу «Дванадцяти стільцям». І дійсно, перша частина дилогії про Остапа Бендера дотепніше, легше і не навантажена повчаннями. Та й самі Ільф і Петров зізнавалися, що писали «Золоте теля» з натугою, відриваючись на інші справи, що разюче відрізнялося від «Дванадцяти стільців», які вони створювали з задоволенням. Однак їм потрібні були гроші - зазвичай головний, як уже було сказано, стимул письменницької творчості. 

Але буває і так, що письменникові, навпаки, шкода розлучатися зі своїми героями. Це - випадок Джоан Роулінг, яка починала свою «поттеріану» матір'ю-одиначкою без грошей, а закінчила її сімнадцять років по тому щасливою дружиною, матір'ю трьох дітей і всесвітньо відомою письменницею, статки якої оцінювалися в суму понад мільярд доларів. І всі ці роки Гаррі Поттер був з нею. Так що, за визнанням Роулінг, з одного боку вона відчувала задоволення від добре виконаної роботи, а з іншого - спустошення. І, можливо, затягувала б прощання зі своїм героєм, якби «поттеріана» не була ще й бізнес-проектом. 

У будь-якому випадку читач повинен розуміти одне - це читання приносить задоволення, а письменництво - важка праця. Хтось із великих письменників назвав своє ремесло «солодкої каторгою» і це, напевно, найточніше визначення.

Олег Васильєв, Lenta.UA