Американська кіноакадемія з запізненням на 50 років вибачилася перед індіанкою, яку Марлон Брандо надіслав замість себе на церемонію вручення "Оскара"

Українському, та й не лише українському, любителю кіно зараз, у час царювання на кіноекранах політкоректності, важко уявити собі, як показували в американських фільмах аж до 60-70-х років минулого століття корінних індіанців. А саме - підступними, жорстокими, які не тримають своє слово, не щадять у війні з "білими" навіть жінок і дітей. Але це було настільки звично, що коли замість Марлона Брандо на церемонії вручення "Оскара" 1972 року за роль Віто Корлеоне у першому "Хрещеному батькові" з'явилася молода індіанка Сачін Літтлфезер зал був у шоці.

Сачін від імені Брандо, який мав, говорячи мовою кіно, "частину індіанської крові", заявив, що він відмовляється від свого другого "Оскара" (перший він отримав за фільм "У порту", а всього був номінований на премію 8 разів) на знак протесту проти того, про що ми написали в першому абзаці, а також переслідування індіанців владою під час сучасного інциденту в Вундед Ні. І що Брандо доручив їй прочитати написану ним на 45 сторінках промову, але організатори дали їй на виступ лише одну хвилину, після чого просто відключать мікрофон.

Це був перший політичний виступ за всю історію вручення "Оскарів" (до цього навіть афроамериканці, які його отримали, ні слова не говорили про епоху рабства). Перший, але той, що заклав традицію, яка зараз досягла, скажімо м'яко. зайвих масштабів. А тоді ті, хто отримав "Оскара" після виступу Сачін, вважали за свій обов'язок висміяти її, а організатори навіть дали їй двох охоронців для того, щоб без іінцидентів залишити будівлю.

Кампанія з дискредитації Літтлфезер (до витівок Брандо всі звикли, так що нападати на нього не було сенсу) була, дивлячись на неї з сьогодення, просто ганебною. У світлі цього новина, про яку сьогодні пишуть світові ЗМІ, про те, що кіноакадеміки нарешті вибачилися перед Літтфезер, читається з подивом - здавалося, що вони це зробили вже давно. Втім, сама Сачин поставилася до звістки з гумором: "Ми, індіанці, вміємо чекати. А тут лише якихось 50 років..."

Фото: Pinterest