Жодних «мирних угод» із лютим ворогом! (Частина 1)

Вже в перші дні війни тема мирних переговорів між Києвом і Москвою поширилася в публічному просторі. Тоді ще не було достеменно відомо про справжні наміри російської «спеціальної військової операції» на території України. А у Офісі Президента України напевно сподівалися, що цю агресію ще можна спинити за допомогою переговорів і інших дипломатичних інструментів, хоча активні бойові дії між ЗСУ і військами РФ вже тривали на Донбасі після так зв. визнання Федеральним зібранням РФ «незалежності» «ДНР» і «ЛНР». У інтерв’ю 24 лютого італійській газеті La Repubblica Президент України В. Зеленський сказав, що може зустрітися з Путіним, однак не виконуватиме ультимативні російські вимоги. Про це пише Іван Підкова на Свобода.ЮА

Двічі у своїх відеозверненнях до народу 25 лютого В. Зеленський говорив, що Росія мусить якомога швидше почати спілкуватися з Україною на тему припинення бойових дій. Станом на початок квітня його подібних звернень було досить багато.

Час від часу про зміст таких переговорів інформують голова фракції «Слуга народу» Д. Арахамія та «антикризовий радник» голови ОП М. Подоляк. Щоправда, інколи їх інформація не завжди співпадає. Якщо Д. Араханія пояснював, що допоки тривають бої і окупаційні війська знаходяться на українській території, жодних угод з Росією не укладатиметься, то М. Подоляк прогнозував можливу зустріч В. Зеленського із Путіним ближчим часом для підписання угоди попри те, що бойові дії не вщухали.

За даними лондонської Financial Times від 16 березня, Україна і Росія «досягли прогресу» в підготовці проєкту мирного плану з 15 пунктів, який за своїм змістом схожий на акт капітуляції України. Зокрема, до плану включалися такі пропозиції російської сторони, як «Київ повинен відмовитися від амбіцій щодо вступу в НАТО, погодитися з нинішнім статусом Криму і Донбасу, скоротити чисельність своїх Збройних сил та зобов’язатися не розміщувати на території України військові бази чи озброєння країн НАТО взамін на гарантії з боку США, Великої Британії та Туреччини». Заступник голови ОП М. Подоляк зазначив, що «у матеріалі, опублікованому в цій газеті, містяться лише вимоги Москви», і що найближчим часом, після того, як робота над мирним договором завершиться, може відбутися зустріч В. Зеленського з Путіним.

Зазвичай у світовій практиці заведено, що на час переговорів сторони погоджуються припинити бойові дії. Але ж росіяни, потерпаючи на всіх напрямах бойових дій, взялися тиснути на керівництво України варварськими бомбардуванням житлових кварталів та об’єктів інфраструктури. Оскільки головне, чого прагне Путін, – знищити Україну як державу, то його емісари лише імітують переговори с представниками українського керівництва для того, щоб з’ясувати наміри української сторони, намацати непевність в її позиціях і схилити до вигідного Москві компромісу, інакше кажучи, – змусити Київ капітулювати. Завдяки таким переговорам Путін ще й прагне виграти час для перегрупування своїх розгромлених військ і підтягування резервів.

Припинити бойові дії на умовах Росії керівництво України разом з мільйонами українців ніколи не погодяться. Сьогодні з окупантами може йтися лише про припинення бомбардування українських міст і селищ, про обмін полонених, визначення гуманітарних коридорів для порятунку мирного населення в зоні бойових дій, якому загрожує, без перебільшення, геноцид від рук ницих нападників. Переговори про перемир’я можливі лише за умови виведення російських військ, що зайшли на територію України після 24 лютого. Найбільшим територіальним компромісом на певний час напевне може бути лише тимчасове відтермінування звільнення Донбасу і Криму від російської окупації. І це лише в тому разі, якщо у нас сьогодні не вистачить сил звільнити ці території. Але ж якщо, дасть Бог, вистачить, то без всякого сумніву ми маємо звільняти Донбас і Крим. На мій погляд, під час того, що зараз відбувається в Україні внаслідок варварської агресії, і наші війська почала завдавати по нападниках нищівних ударів, а на деяких напрямках переходити в контрнаступ, подальші переговори не мають сенсу.

Переговори в Туреччині

Перебуваючи тиждень тому у Києві з нагоди 30-ї річниці встановлення дипломатичних відносин між Україною і Туреччиною і проведення 10-го засідання Стратегічної ради високого рівня, президент ТР Р. Ердоган вкотре підтвердив, що його країна підтримує суверенітет і територіальну цілісність України у її міжнародно-визнаних кордонах і готова зробити все можливе, щоб примирити Київ з Москвою, включно з проведенням на своїй території зустрічі В. Зеленського і В. Путіна.

При цьому Р. Ердоган виходить з того, що статус дружніх і стратегічних відносин Туреччини як з Україною, так і з Росією дозволяє Анкарі виконувати місію посередника між Києвом і Москвою. Спочатку в Кремлі доволі скептично сприйняли таку пропозицію перенести переговорний процес між Києвом і Москвою із Білорусі до Стамбула.

І якщо українська сторона погодилася на таку пропозицію Р. Ердогана, то сторона російська взялася висувати різні умови, ще й вимагаючи підготувати узгоджені документи, які можна було б на цих перемовинах підписати. А підписати Путін може тільки свій ультимативний варіант домовленостей, на що Україна аж ніяк не погодиться.

Переговори в Стамбулі 10 і 29 березня

Зустріч міністра закордонних справ Д. Кулеби 10-го березня з очільником МЗС РФ С. Лавровим закінчилася нічим. За словами Д. Кулеби, Росія продовжує наполягати на фактичній капітуляції України. Переговори 29 березня стали більш репрезентативними і результативними. Перед їх початком виступив турецький президент, закликаючи учасників до перемир’я і нагадуючи, що подальші бойові дії нікому не вигідні. Відкриваючи захід, нагадав, що і український, і російський президенти – його друзі, і він цінує таку дружбу. Також висловив сподівання, що перемовини матимуть конкретний результат, що дасть змогу лідерам України та Росії зустрітися.

До складу української делегації увійшли: голова фракції «Слуга народу» Д. Арахамія, міністр оборони О. Резніков, заступник керівника ОП України К. Тимошенко, радник голови ОП М. Подоляк, заступник міністра закордонних справ М. Точицький, генерал О. Кириленко та колишній заступник глави МЗС України О. Чалий. Повідомлялося, що з главою російської делегації В. Мединським зустрівся тет-а-тет Давид Арахамія, з чого можна дійти висновку, що він очолює українську делегацію.

Російський олігарх Роман Абрамович, перебуваючи цього дня у Стамбулі, спілкувався з Р. Ердоганом та керівниками делегацій. Зазначалося, що він позиціонував себе як представник Путіна, і має головне завдання – інформувати його про переговори.

За даними Financial Times, В. Путін схвалив участь Р. Абрамовича у таких перемовинах України та Росії про припинення вогню. Він зустрівся з високопосадовцем з Офісу президента України. Хоча на думку деяких оглядачів, Абрамович прагнув своїм «миротворчим зусиллям» надати більшої ваги з тим, щоб якось уникнути хоча б частини західних санкцій і не втратити контроль над своїми британськими активами. За інформацією WSJ, В. Зеленський навіть попросив Джо Байдена виключити Абрамовича зі списку санкцій, щоб той зміг бути посередником у перемовинах. В інтерв’ю FT нардеп Д. Арахамія повідомив, що він зустрічався в Гомелі з Абрамовичем під час першого раунду перемовин, який, за його словами, «бере активну участь у мирних переговорах».

Про підсумки перемовин 29 березня розповіли члени української делегації: Давид Арахамія, Михайло Подоляк, Кирило Тимошенко та Олександр Чалий. Перше, на що слід звернути увагу, що пропозиції української сторони до проєкту угоди про гарантії безпеки України передавалися російській стороні без їх попереднього обговорення, наприклад, з лідерами фракцій у Верховній Раді. А якщо це відбулося, то таку інформацію слід було оприлюднити. Хоча згодом Д. Арахамія зазначав, що перед кожним раундом перемовин члени делегації консультуються з українськими військовими і дипломатами. Тим не менше, в надрукованому вигляді цих пропозицій ніхто, крім членів української делегації, не бачив. Про директиви Президента України для української делегації теж не йшлося. Про зміст проєкту міжнародного договору щодо гарантій безпеки України українське суспільство дізнавалося з виступів вищезгаданих учасників української делегації. . Не зайве прокоментувати основні положення такого документу, щоб оказати сприйняття його змісту нашим загалом.

1) Україна може погодитися на нейтральний (позаблоковий) статус за умови надання їй міжнародних гарантій безпеки, які повинні бути зафіксовані в міжнародному договорі, зі змістом якого погодяться Україна, РФ і країни-гаранти.

Такий договір має включати статтю, аналогічну статті 5 Статуту НАТО, механізм активації якої буде ще «жорсткішим». Згідно з цим договором, країни-гаранти безпеки України повинні протягом максимум трьох днів провести консультації і надати військову допомогу з моменту загрози її безпеці (звісно, з боку РФ). У разі нападу на Україну країни-гаранти будуть зобов’язані: направити в Україну свої збройні сили, надати зброю і бойову техніку, налаштувати безпольотну зону. Міжнародні гарантії безпеки не діятимуть на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, а також на півострові Крим.

Коментар: Після агресії РФ у 2014 році ідею вступу України до НАТО підтримувала переважна більшість населення, близько 70%. Ця обставина сприяла законодавчому закріпленню євроатлантичного курсу України без референдумів. Як відомо, зміни до Конституції, які визначають курс України на членство в Європейському Союзі та НАТО, набули чинності з 21 лютого 2019 року. 7 лютого за внесення цих змін до Конституції проголосували 334 народні депутати. 17 грудня 2020 року у виступі на відеоконференції керівників закордонних дипломатичних установ України Президент В. Зеленський зазначив, що Україна продовжить визначений і закріплений у Конституції стратегічний курс європейської та євроатлантичної інтеграції.