Закривається легендарний український журнал

«Ваші тривожні дзвінки, E-mail з приводу майбутнього «Барвінка» дуже турбують нас. Нам самим невимовно сумно і важко, але пояснюємо все, як є. Діти масово занурюються у віртуальний світ, це не найкращий час для журналу з його апелюванням до смислів, реальності ... Наш кораблик вже пришвартувується, ми сходимо на берег, нас чекають рукописи ще не закінчених книг, підручників, волонтерська робота. Тож іще зустрінемося. Тому не прощаємось, а кажемо: «До побачення!»

Такий текст читачі побачили в червневому, останньому, якщо нічого не зміниться, номері журналу «Барвінок», і це дійсно «невимовно сумно». Якщо навіть просто перерахувати прізвища чудових поетів і письменників, які друкувалися в «Барвінку», список буде дуже довгим. Максим Рильський, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Михайло Стельмах ... і ще десятки і десятки імен. І це не кажучи про художників - адже «Барвінок» був не просто збіркою текстів, а ілюстрованим дитячим журналом, кажучи сучасною мовою, майже коміксом - ось тільки з ухилом в якісну літературу.

Про комікси ми згадали не випадково. Адже в США і Канаді обсяг їх продажів, якщо брати тільки «паперовий варіант», склав в 2018-му році $635 млн., А в Японії, якщо враховувати, знову ж таки, тільки «папір» - $1,56 млрд. Так що говорити про те, що діти повністю йдуть у віртуальний світ, не можна. І це ми ще не взяли Францію, де комікси взагалі випускаються у формі великих ілюстрованих книг, яких середньостатистичний француз купує шість на рік.

Справа ще й у тому, що дитячі журнали, як і журнали взагалі, існують не тільки для того, щоб розглядати і відкидати або друкувати надіслані до редакції рукописи. Сам факт їх існування провокує письменника на те, щоб працювати в цьому жанрі. Одне з найяскравіших підтверджень - історія з появою на світ повістей про Незнайко.

Сьогодні мало хто знає, що перші публікації про пригоди Незнайка і його друзів були надруковані саме в «Барвінку» в 1953-1954-му роках. Більш того, вони і на світ з'явилися тільки завдяки «Барвінку», а точніше - його головному редактору в 1951-1975-х роках і дитячому письменнику Богдану Чалому. (Барвінок, до речі - герой написаних ним дитячих книжок).

Якось на початку 50-х років в поїзді по дорозі в Ірпінь, куди сім'я Носова після революції переїхала з Києва, він, вже визнаний письменник, нагороджений Державною премією за «повісті про радянських школярів», зізнався Чалому, що є у нього мрія втекти від цих школярів і «соціалістичного реалізму». А саме - переінакшити по-своєму прочитані ним в дитинстві розповіді канадського письменника Палмера Кокса про маляток-ельфів в вільних перекладах російської дореволюційної письменниці Анни Хвольсон (народилася в Санкт-Петербурзі, а померла в Парижі).

Для того часу це було практично нездійсненною мрією, і вона б так і не збулася, якщо б не головний редактор «Барвінка», який, як можна припустити, сказав Носову щось типу - ти, мовляв, пиши, а як надрукувати - це справа наша. І надрукували, хоча для того часу це було практично неможливо.

А раз чудеса трапляються, то, може бути, і «Барвінок», який навіть в самі непрості для української мови роки виходив саме на українській з переведенням частини тиражу російською, ще відродиться.

Заголовне фото: Вікіпедія