Загроза вторгнення з Білорусі та як її зняти

Прибуття до Києва 29 травня нового посла США Бріджіт Брінк завершило процес розкриття дипломатичної "парасольки" над столицею України. Поступове повернення дипмісій до Києва – це однозначний сигнал Кремлю про те, що країни НАТО та Рамштайнська коаліція мають намір не допустити його захоплення. Але те, що однієї дипломатичної "парасольки" для цього недостатньо, розуміють багато хто і не лише в Україні.

Ще 16 березня лідер польської партії "Право і справедливість" віце-прем'єр Ярослав Качинський висловив у Києві на спільній прес-конференції з Володимиром Зеленським пропозицію щодо направлення в Україну миротворчої військової місії НАТО. Відповідь на питання, що висіло в повітрі, чому не можна направити таку місію під егідою ООН, дав сам Качинський, - оскільки держава-агресор РФ член Ради безпеки ООН, то очевидно, що вона накладе "вето" на таке рішення. Накладе, навіть якщо за нього проголосують усі члени ООН, як це було у 2014 р. із пропозицією створити комісію ООН для розслідування загибелі малазійського авіарейсу МН17.

Читайте також: Генштаб оцінив ракетну загрозу з боку білорусі

Оскільки РФ поки не виключили з ООН, то пропозиція Качинського залишається все ще найреалістичнішою. Однак саміт НАТО, який проходив 24 березня, не підтримав цю пропозицію, озвучену Анджеєм Дудою. Саміт її не відкинув, низка країн заявили навіть про свою готовність надати війська, але рішення тоді не було прийнято. Можна сказати, саміт взяв паузу для роздумів, на що були вагомі причини як політичного, так і військово-технічного плану.

За минулі два місяці частину цих причин було знято, а військові приготування Кремля та лукашенка в Білорусі змушують знову повернутись до пропозиції Польщі щодо направлення в Україну миротворців країн НАТО і максимально конкретно: розміщення їх уздовж усього українсько-білоруського кордону. Лукашенко та Україна цього цілком заслужили. Лукашенко своєю дрібною та підленькою військовою агресією, Україна не лише своїми нинішніми, а й старими заслугами участі у миротворчих місіях ООН та НАТО у низці країн. У тому числі у Боснії та Герцеговині у 1992-1995 р. у складі військової місії ООН UNPROFOR. Там українські миротворці не допустили у місті Жепа та околицях тієї різанини босняків-мусульман, яку серби здійснили у Сребрениці. На жаль, це зрозуміли лише у Боснії та Герцеговині, яка у травні приєдналася до Рамштайнської коаліції.

Розміщення вздовж українсько-білоруського кордону миротворців НАТО, а можливо країн, що не входять до нього, стає все більш актуальним через військові приготування на ньому РФ і лукашенко. Не слід заспокоювати себе тим, що армія лукашенка не вторгнеться в Україну і він займається лише імітацією підготовки вторгнення, щоб догодити Кремлю, що його армія невелика та більшість білорусів не хочуть брати участь у цій війні. Особисто лукашенко, ясна річ, цього не зробить. Але якщо у Кремлі однозначно вирішать, що армія Білорусі має повноцінно брати участь у вторгненні, то лукашенку вже цього не оминути як у лютому-березні.

Більше того, Кремль спочатку може обійтися навіть без таких публічних заяв лукашенка, які той робив у березні, розповідаючи, що Україна нібито планувала напасти на Білорусь у лютому і що російське вторгнення 24 лютого лише на кілька днів випередило це міфічне українське вторгнення. Кремль взагалі може обійтися без лукашенка.

За три місяці російська окупаційна армія у Білорусі зрозуміла, що їй там можна все і що вона там господиня. Це зрозуміли у ній усі, від генералів до пересічних громадян. У Кремлі теж зрозуміли, білоруські полковники та майори з ентузіазмом чи без нього, але виконуватимуть наказ про вторгнення в Україну, а не дзвонити лукашенку та питати: чи воювати нам чи ні. Агенти спецслужб РФ в оточенні лукашенка можуть просто ізолювати його від телефону та відповідати полковникам та майорам: "батько" сказав воювати, подібно до того, як вони розігнали в 2013 р. табір студентів у Києві, не питаючи дозволу у януковича.

Кремль поки що не усуває лукашенка, насамперед тому, що звик до нього, і не хоче створювати собі нових турбот із переформатуванням системи управління Білоруссю. Потрібен він поки що Кремлю і з інших причин, у тому числі зовнішньополітичних, щоб мати голос в ООН для захисту російського імперіалізму. Тому Кремль зараз не поспішає поглинати Білорусь і поки що зберігає її як формально суверенну державу. Але все це вдруге, оскільки, судячи з військових приготувань у Білорусі та облаштування бази російських військ у ній, Кремль готує її армію до участі у вторгненні, і з лукашенком чи ні, – це має практичного значення.

Нове вторгнення російських військ із Білорусі стане майже неминучим, коли армія РФ вийде на межі Донецької та Луганської областей. На думку Кремля, повторне оточення Києва – це той інструмент, який може змусити уряд України підписати щось на кшталт третього Мінського перемир'я. Фактично у Кремлі хочуть повторно створити ситуацію кінця лютого, коли РФ запропонувала Україні переговори про перемир'я та капітуляцію вже на другий день вторгнення. Зараз у Кремлі вважають, що після виходу на кордони Донецької та Луганської областей можна буде оголосити про досягнення основних цілей так званої "військової спецоперації", і залишиться лише, як висловився пєсков, змусити уряд України "здорово оцінити ситуацію".

Тому всі заспокійливі розмови про те, що кількість російських військ у Білорусі біля кордонів з Україною невелика і недостатня для повторного вторгнення, і що це лише маневр для відволікання сил ЗСУ з інших фронтів, у тому числі й через військові ворушіння лукашенка, – це у кращому разі наївність. Майже таке, як недавнє пояснення секретаря РНБО, що міністр України Олексій Рєзніков у лютому повірив військовому міністру лукашенку, що його армія не нападатиме, а той узяв і обдурив. Білоруська армія справді не напала, а про напад армії РФ з Білорусі Рєзніков, видно, не запитав, бо вважав, що тих її підрозділів, які беруть участь у маневрах, для цього недостатньо. Тому не варто повторно обманювати себе, що сил агресора у Білорусі мало. Від участі у другому вторгненні армія лукашенка вже не відкрутиться, а його слова про створення "народного ополчення", вказують, Кремль поставив йому завдання готуватися до війни по-справжньому та масштабному.

Білоруська армія сама по собі, безумовно, не становить особливої небезпеки, але її включення до складу російського наступального угруповання кардинально змінює ситуацію, незалежно від того, чи будуть білоруси боротися з ентузіазмом або без нього. Якщо РНБО має якийсь хитрий план не завадити повторному вторгненню, яке явно не обмежиться лише наступом на Київ, але буде націлене і на Волинь, щоб припинити постачання зброї, то це окрема тема. Але якщо такого плану немає, то тоді було б логічно піднімати тему про розміщення миротворців НАТО вздовж кордону з Білоруссю, а не чекати, коли це за нас зроблять поляки чи ще хтось.

Є дві сприятливі для цієї обставини. Перше, бойові дії на кордоні з Білоруссю не ведуться з квітня після того, як армія РФ пішла з Київської, Чернігівської та Сумської областей. Тому розміщення вздовж кордону з Білоруссю військової місії НАТО – це ідеальний та класичний приклад фактора, який утримує супротивника від нападу. Напад армії РФ разом з армією лукашенка на військовослужбовців місії НАТО буде не лише нападом на НАТО, але й образа ООН у прагненні миру в усьому світі.

Друга обставина – запланований на кінець червня саміт НАТО, на якому було б своєчасно обговорити вдруге таку пропозицію. Тим більше, що в березні, крім Польщі, свої війська для цієї місії були готові надати Чехія та Данія.

Можливо, саміт НАТО з якихось причин його схвалення знову відкладе. У цьому випадку можливий такий варіант як міждержавні угоди України з однією чи кількома країнами щодо спільної охорони її кордону. Існуючий договір про військове співробітництво між Великою Британією, Польщею та Україною забезпечує для цього всю юридичну базу. Можливо також укладання договору про спільну охорону кордону зі США при використанні коштів із ленд-лізу або з іншими країнами. Як приклад такої спільної охорони кордону можна навести наявність військ РФ на кордоні Вірменії з Азербайджаном та на кордоні Таджикистану з Афганістаном, які на Росії не називають ні окупацією, ні захопленням частини території цих країн.

Якщо такі міжурядові угоди України з іншими країнами з якихось причин неможливі в даний момент, то можна звернутися до приватних військових компаній, подібно до того, як влада ЦАР та Малі звернулася до приватних охоронних фірм РФ, які діють де-факто як ЧВК, всупереч тому, що офіційно ПВК на росії немає. Техаські рейнджери на кордоні з Білоруссю можуть виявитися тим фактором, який, як і місія НАТО, утримуватиме путіна та лукашенка від другого набігу на Київ. Особливо якщо рейнджери не забудуть купити в супермаркетах США ракетні системи залпового вогню, малого радіуса дії, щоб лукашенко не плакав, що вони ціляться в нього.

Сергій Клімовський

Читайте також: Сім країн визнали вторгнення Росії в Україну геноцидом