Загроза на паузі: чому Путін відводить війська від українських кордонів

Перекидання російських сухопутних військ до кордонів України, а також концентрація в безпрецедентних масштабах бойових кораблів в Чорному морі викликала серйозну заклопотаність у всьому світі. Якщо винести за дужки дипломатичні витіюватості, можна констатувати, що ці дії Кремля і його головного мешканця, як провідника російської політики, були піддані глобальної анафемі. Єдина відмінність антипутінської риторики світових лідерів - тональність акцентів. Якщо, наприклад, Вашингтон устами президента Байдена, а також цілої плеяди чиновників найвищого рівня, особливо не церемонячись, прямо вказував російської правлячої кліці, що різкі рухи на українських кордонах можуть мати серйозні наслідки, то настільки важливі в контексті Нормандського формату фігури як Меркель і Макрон обережні в формулюваннях.

Абсолютно абстрактними виявилися і екстрені засідання Спецкомітету НАТО і ОБСЄ, а також сесія ПАРЄ, де, крім «вічної заклопотаності» нічого по суті так і не прозвучало. Втім, в інформаційному протистоянні з Кремлем в даному конкретному випадку, швидше за все, ключову роль зіграло кількість, а не якість меседжів. У Кремлі чітко побачили, що «експерименти» поблизу українських кордонів згуртували фактично весь світ проти РФ, тому вирішили діяти за формулою збереження більш-менш нормальної міни при відверто поганій грі. І спробувати добрати «козирі» за рахунок капітуляції Олександр Лукашенко. Втім, за результатами зустрічі Путіна і «бацьки» говорити про карколомні успіхи Кремля не доводиться: сторони домовилися домовлятися. Хоча, як зазначають експерти, завдяки наполегливості Росія все-таки може вже восени поглинути Білорусь де-факто, домігшись дозволу Мінська на розміщення військових баз на території цієї країни...

Читайте також: Білий дім не виключає введення нових санкцій проти РФ

Інформація про те, що залізничні ешелони з технікою потягнулися в південні області Росії в напрямку українських кордонів, стали з'являтися в другій половині березня на тлі різкого загострення ситуації на Донбасі. У ці дні повідомлення про порушення перемир'я стали з'являтися мало не кожен день, і в Україні заговорили про фактичний зрив домовленостей про припинення вогню. Росія концентрацію військ пояснила плановими навчаннями і паралельно звинувачувала Захід у тому, що саме з його подачі офіційний Київ нібито нагнітає напруженість в регіоні. Але питання про те, що могло, було б статися у разі ігнорування «навчань» - риторичне.

Особливу тривогу викликав характер сил, які були стягнуті, наприклад, в Чорне море - туди перекинули десантні кораблі з Балтійського, Північного флоту і Каспійської флотилії. Тобто, якщо у кого-то були підозри, що Росія під виглядом навчань готується висаджувати десант на українському березі, то перерахований набір кораблів ці підозри лише підкріплював. Правда, не можна сказати, що оцінка ситуації була однозначною. В експертному середовищі були і ті, хто вважав, що настільки відкрите переміщення військ і техніки як раз вказує на те, що це лише демонстрація сили, оскільки для початку серйозної військової операції війська стягують таємно - без більш-менш серйозного інформаційного шуму і пилу.

Як би там не було, російські військові вже сьогодні починають відходити від українських кордонів. «Цілі нашої раптової перевірки повністю досягнуті. Війська показали здатність забезпечити надійну оборону країни. У зв'язку з цим мною ухвалено рішення завершити заходи щодо перевірки в Південному та Західному військових округах», - заявив у четвер, 22 квітня глава російського Міноборони Сергій Шойгу.

За різними оцінками, поруч з кордоном нашої країни за останні тижні зосередилося більше ста тисяч військовослужбовців РФ. У Кремлі систематично наполягали, що переміщення її військ не несуть загрози ні Україні, ні іншим сусідам. При цьому низка російських чиновників, зокрема заступник керівник Адміністрації президента Росії Дмитро Козак заявляв, що будь-яке відновлення бойових дій на Донбасі стане «повним кінцем України». Тоді ж він відверто погрожував, що РФ буде захищати російських громадян, які проживають на Донбасі, а таких там, з урахуванням турборежиму роздачі паспортів з двоголовим орлом, на сьогодні налічується понад 300 тисяч.

Ще стільки ж паспортів, як заявила напередодні український омбудсмен Людмила Денисова, Росія планує роздати в майбутньому. Тобто, заїжджена пластинка Кремля про захист «своїх» на чужій землі напевно буде включатися кожного разу при зміні політичної та військової погоди на окупованому Донбасі. Але цю «пісню» ми почуємо явно не найближчим часом. А що маємо на сьогодні?

Безумовно, люди, які проживають на південному сході нашої країни, зараз певною мірою можуть зітхнути з полегшенням - очевидно, що в «тут і зараз» великої війни Росії проти України не буде. Не буде також і спеціальних операцій, так званих корпусів самопроголошених «республік» з метою розширення їх території, оскільки для таких заходів також необхідна масова підтримка ЗС РФ. Зараз, після відводу військ, її вже немає. Поки немає…

Переймаючись цілком логічним питанням, з якою метою Путін організував весь цей прикордонний «маскарад» з брязкотом зброї, відомий журналіст-міжнародник Віталій Портніков, констатує: «Російський президент самим тільки кількістю військ, сконцентрованих на кордоні, намагався шантажувати і українське керівництво, і Захід. Навіщо шантажувати Київ? Потім, щоб Володимир Зеленський, перш ніж піддавати обструкції путінського кума Медведчука та інших проросійських політиків, задумався над тим, що наступного разу концентрація військ може завершитися повним наступом. А з тим, щоб український президент особливо не розслаблявся, війська зараз концентруються в Криму». Агресивно-наступальну політику Кремля щодо України Портников вважає платою за незалежність: «У зіткненні з такою країною, як путінська Росія, ціна за державну свободу може бути кривавою. Саме тому українцям не слід жити ілюзіями, а влада повинна вже сьогодні ставити перед собою питання про те, яким чином остаточне вийти з орбіти впливу РФ? Перший крок - посилення обороноздатності. Маючи сильну армію, ми не будемо боятися кожної нової концентрації російських військ на наших кордонах. Другий крок - послідовна робота з населенням. Якщо у нас не залишиться критичної маси громадян, які голосують за проросійські сили, загроза військового вторгнення зникне взагалі, тому що сама ідея вторгнення базується на підтримці РФ окремою частиною жителів України».

Свободу і незалежність України забезпечить лише один політичний курс - жорсткий опір агресору, каже журналіст Юрій Бутусов, підкреслюючи при цьому наступне: «Рівно стільки скільки Зеленський буде обговорювати припинення вогню як головну мету переговорів з Путіним, Путін буде загрожувати Україні всякими маневрами, настанням, бомбардуваннями, обстрілами. Агресора заохочує слабкість, і він тисне до кінця. Сьогодні ми ведемо себе як жертви, яких лякає перспектива довгої багаторічної війни. Але пора визнати очевидне: нас все одно чекає довга багаторічна війна».

У ситуації, що склалася, не може не звернути на себе увагу той факт, що Путін, підданий обструкції Заходу через явну ескалацію ситуації на Донбасі, відводячи свої війська з українських кордонів, паралельно досить впевнено «розправляє крила». За кілька тижнів «навчань» незмінний господар Кремля домігся як мінімум двох цілей, які були недосяжні раніше: зустріч з Байденом і зміцнення пацифістської, а, отже, захисної позиції офіційного Києва. Таким чином, з урахуванням того, що низка питань україно-російського порядку денного залишається невирішеними, Росія в будь-який момент, наперед знаючи тактику Зе-влади і Заходу, може організовувати все нові і нові «навчання».

При цьому, судячи з усього, сподіватися на дипломатію на вищому рівні більше не варто. Вчора Путін дав відповідь на пропозицію Володимира Зеленського зустрітися «в будь-якій точці Донбасу»: російський президент покликав українського колегу в Москву, але для обговорення відносин між двома країнами. А ось з питання Донбасу Путін відразу перевів всі стрілки на керівництво «ЛДНР». Тобто, грубо кажучи, глава РФ відшив Зеленського, тому що ясно, що Банкова ні за яких умов не піде на прямі переговори з сепаратистами.

«Відповідь Путіна Зеленському - це не відповідь, а фактично відмова. Формально як би дипломатично, а по суті - традиційна імперське зарозумілість. Начебто Путін готовий зустрітися, але на своїй території і на своїх умовах зі своїм порядком. Це спосіб продемонструвати, хто головний, а заодно символічно принизити свого візаві по переговорах. Це Путін своїх васалів типу Лукашенка може викликати в Росію «на килим» і проводити з ними виховну роботу. Український президент не повинен виступати в такій ролі», - підкреслює політолог Володимир Фесенко.

На переконання експерта, інформаційно-дипломатичне протистояння України і Росії триватиме, «але нічого страшного в цьому немає, оскільки і на фронті бувають затяжні періоди окопної війни».

Наталія Ромашова

Читайте також: США прокоментували заяву РФ про відведення військ від кордонів України