Як Міністерство ветеранів кинуло родини загиблих

У перші тижні повномасштабного вторгнення у боях за Київську, Харківську, Сумську, Чернігівську, Херсонську області та Маріуполь загинули десятки добровольців, які не встигли оформитись у військкоматах.

Влада пообіцяла їхнім сім'ям соціальний захист та гарантії. Усі ті гарантії та захист, які є у сімей загиблих кадрових військових.

Було прийнято та набрав чинності відповідний закон, Кабмін затвердив постанову про порядок його виконання.

Але на практиці жодна із норм закону не запрацювала. Сім'ї потрапили в принизливе бюрократичне пекло і були позбавлені обіцяного захисту.

Причина – саботаж рішення із боку Міністерства ветеранів.

У середині січня 2022 року українське військове командування розпочало активну підготовку для того, щоб відбити повномасштабний наступ росіян.

У координації з місцевими органами влади Генштаб розробив план, згідно з яким навіть у тому випадку, якщо Росія знищує центри управління та вузли зв'язку, підготовлені люди беруть у заздалегідь визначених місцях зброю та опираються. За цим задумом ветеранам "Азова" було відведено важливу роль в обороні Києва.

На момент вторгнення екскомандир Азова полковник Андрій Білецький разом з іншими нашими офіцерами розгорнули багатотисячний добровольчий підрозділ територіальної оборони із ветеранів-азовців, ветеранів АТО з інших підрозділів, членів парамілітарних організацій та вишколених за місяць цивільних.

У середині березня 2022-го після боїв у Мощуні, Бучі, Ірпені та інших гарячих на той час точках підрозділ був оформлений як полк у складі Сил спеціальних операцій.

На жаль, деякі з бійців загинули до того, як підрозділ де-юре став частиною ССО.

14 березня 2022-го під Горенкою на Київщині було розстріляно з російських "Градів" машину, в якій їхав Микола Кравченко, позивний "Крук".

Він був одним із найважливіших офіцерів, задіяних в обороні столиці. Кравченко займався організацією ТРО та будівництвом західної лінії оборони Києва. Кандидат історичних наук, талановитий організатор, фундатор першого ветеранського видавництва, незмінний ідеолог "Азова". За тиждень до смерті Крука на Харківщині загинув його батько. У Миколи залишилися дружина, мати, двоє маленьких дітей.

В автомобілі із Круком загинув його ад'ютант Сергій Машовець. Декількома днями раніше Сергій дізнався, що у них з дружиною буде довгоочікувана дитина.

24 березня під час оборони села Лук'янівка загинув ще один азовський ветеран Денис Котенко, позивний "Шкіпер". Йому було 25 років, він встиг попрацювати у Міноборони та Мінветі. Залишилися дружина та немовля.

Ці люди були офіцерами, відбивали російське вторгнення зі зброєю в руках не тільки за велінням серця, але й відповідно до завдань найвищого командування. Тоді ніхто не думав про формальності – потрібно було битися з російською армією, паралельно налагоджувати постачання, шукати спорядження і зброю для більшої кількості бійців, ніж це було заплановано.

У січні цього року Верховна Рада ухвалила закон, за яким родини добровольців, які загибли на початку вторгнення, повинні отримати всі ті самі соціальні права, які мають родини загиблих військовослужбовців.

У липні Кабмін ухвалив постанову, яка встановила порядок виконання закону.

Сім'ї загиблих добровольців отримали можливість набути статусу "члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці", після чого на них повинні поширюватися передбачені законодавством соціальні гарантії.

У цьому процесі центральна роль відведена Міністерству ветеранів. Воно й надає офіційний статус "сімей захисників України" та координує інші органи влади, щоб закон щодо соціальних гарантій працював.

Міністр Юлія Лапутіна неодноразово запевняла: її відомство співпрацює з усіма органами влади щодо налагодження механізму.

Із великими труднощами родини почали отримувати статус.

Процедура непроста: безумовною підставою для надання пільг добровольцю або його сім'ї є довідка, видана командиром підрозділу ЗСУ, НГУ, Нацполіції чи іншого військового формування, разом із яким у період лютого–березня 2022-го року діяв доброволець. Або як варіант – покази трьох свідків, зокрема командира підрозділу, разом із яким воював доброволець та які були з ним безпосередньо у зоні бойових дій. Або надати покази двох свідків, які отримали поранення під час бойових дій разом із добровольцем і мають підтверджуючі медичні документи.

На практиці це працює так: сім'ї добровольців вимушені шукати діючих на момент лютого–березня 2022 року військових, які зможуть підтвердити участь їхнього добровольця у бойових діях. Зазвичай отримати вказану в законі довідку від командира військової частини практично нереально.

Якщо немає кадрових військових, які можуть підтвердити участь добровольця у війні, виплати родині в разі його загибелі не передбачені.

Отримавши у Мінветі сіру книжечку зі статусом "Захисника України", родина йде в управління соцзахисту. Але там замість військової пенсії пропонують мінімальні виплати з втрати годувальника, які можна було отримати і без статусу від Мінвету.

Далі родини спрямовують у центри комплектування (ТЦК)., де їм кажуть: підрозділу, в якому воювали ваші сини/чоловіки, не існує. Бюджет Міноборони на вас не поширюється.

Сім'ї загиблого Крука, який відіграв надзвичайно важливу роль у підготовці Києва до війни, держава виплачує 2500 гривень на двох дітей.

Сину загиблого Машовця, який ніколи не бачив батька, належить 2100 гривень.

Стільки ж – синові кавалера Ордена Мужності Котенка, який бачив тата лише немовлям.

Подібна ситуація склалася ще у 18 сім'ях азовських ветеранів, які вже в перші години вторгнення опинилися у найгарячіших точках Київщини.

Не під запис Лапутіна висловлює побоювання, що таких сімей може бути надто багато, і це створить навантаження на бюджет.

Водночас публічно та на зустрічах із сім'ями міністр запевняє, що закон дає рівні права щодо соцзахисту сім'ям загиблих кадрових військових та добровольців.

Насправді, ці права не просто не рівні, вони зовсім різні. Сім'ї загиблих кадрових військових отримують виплати відповідно до режиму військового стану, а сім'ї загиблих добровольців – цивільні виплати мирних часів.

Перші у разі смерті чоловіка отримують 15 мільйонів гривень. Другі – 2 мільйони.

Для перших передбачено військову пенсію для дітей або батьків – не менше 7800 гривень/місяць.

Для других – лише цивільга виплата за фактом втрати годувальника – близько двох тисяч гривень.

Що потрібно, щоб гучні обіцянки влади надати соціальні гарантії для сімей добровольців були виконані?

Насамперед Міністерство ветеранів мало внести зміни до постанови КМУ № 168 та вказати в ній про нарахування сім'ям 15 мільйонів гривень замість нинішніх 2-х.

Міністерство має напрацювати зміни до низки законів. Зокрема, у Законах України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який визначає основи соціального захисту військовослужбовців та їх сімей.

На сьогоднішній день норми цього закону поширюються на сім'ї добровольців лише щодо одноразової грошової допомоги. Але й вони набагато менші, ніж у військових.

Також потрібно внести зміни до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", який визначає підстави та порядок призначення пенсій військовослужбовцям.

Нині жодна норма цього закону не поширюється на добровольців, які нарівні з іншими військовими захищали нашу державу на початку повномасштабного вторгнення.

У зв'язку з відсутністю спеціального законодавства та пенсійного забезпечення для сімей добровольців нині діє загальний Закон України "Про пенсійне забезпечення" та загальні підстави призначення пенсії зі втрати годувальника, які сім'я не може пов'язати зі службою добровольця та необхідністю призначення саме "військової пенсії".

Чому Мінвет не зробив цього – питання відкрите. Можливо, справді побоюється тиску на бюджет. Але Лапутіна – не міністр фінансів, її компетенція захищати права ветеранів. Зрештою, є закон і його необхідно виконувати. Особливо що не йдеться про тисячі людей. Це максимум сотні в межах усієї України. У нашому підрозділі їх було найбільше – 22, і наразі 21 родина претендує на виплати.

Цим родинам дали надію публічними обіцянками. Тепер вони принижені, ображені та вважають, що влада їх обманула. Міністр ветеранів створила чергову не потрібну для держави точку конфлікту з сім'ями загиблих.

Така якість ветеранської політики – це сигнал мотивованим військовослужбовцям: держава намагатиметься забути ваш подвиг.

Але забути подвиг не вийде. Родини наших загиблих і ми як Патронатна служба продовжимо боротьбу за те, щоб добровольці отримали однакові соціальні гарантії з кадровими військовими.

Бо якби не масовий добровольчий рух і не шалена самоорганізація в перші дні війни, Росія, найімовірніше, захопила б Київ.

Олена Толкачова