Володимир Винниченко: «Народ так радів нашій перемозі» ...

«Здається, німці хотіли добра Україні. Здається, вони хотіли зробити з неї Європу», - писав у грудні 1918-го маловідомий тоді журналіст Михайло Кольцов, який незабаром стане головним пером Радянського Союзу, а потім, у роки передвоєнних репресій, буде розстріляний як "іноземний шпигун ". «Але, - підсумовував майбутній редактор «Огонька» і творець журналу "Крокодил", - моторошно похитнувшись, кам'яний імперський ідол беззвучно звалився в прірву».

Вступ військ Директорії кияни сприйняли з ентузіазмом, хоча найбільш далекоглядні лідери УНР розуміли, що довго Верховний отаман в столиці не протримається. «Народ так радів нашій перемозі», - згадував Володимир Винниченко. І додавав: «Я знав, що діється по всій країні, знав, що там йдуть не паради, а жорстока боротьба, і якщо ми радикально не змінимо свою реальну політику, то в цій боротьбі будемо розбиті». 

Директорія відразу заявила, що влада в УНР повинна належати лише працюючим класам. Буржуазію зібралися позбавити виборчих прав, в той час як на місцях повинні були правити ообітничі комітети з селян, робітників і трудової інтелігенції. Все це до болю нагадувало ідеї більшовиків, що позбавило Директорію підтримки фахівців, промисловців і чиновників.

26 грудня вийшла Декларація про проведення аграрної реформи, яка не влаштувала практично всіх. Влада заявила про намір експропріювати на користь селян поміщицькі землі без викупу, але компенсувавши власникам витрати на агротехнічні роботи. Селяни вважали це півзаходами, поміщики - замахом на основи. 

На початку наступного року селян обурив закон, за яким земля залишалася у власності держави, а кількість землі, яку дозволялося мати в особистому користуванні, становила відтепер 15 десятин. Все, що перевищувало цей ліміт, підлягало вилученню.

Економічне становище залишалося жахливим. Видобуток вугілля скоротився на дві третини у порівнянні з 1913 роком, практично припинився видобуток залізної руди й марганцю, менше стало вироблятися цукру, в занепад прийшли всі галузі харчової промисловості. Населення з міст потягнулося в села, щоб урятуватися від голодної смерті.

На міжнародній арені ситуація була не кращою. З одного боку, Директорії вдалося домогтися визнання від таких країн як Італія, Голландія, Угорщина, Чехословаччина і т.д. Але з іншого - з державами, від яких залежало майбутнє УНР, тобто країнами Антанти, Польщею і Радянською Росією, мирно розійтися не вдалося.

Перед молодою республікою замаячила вбивча перспектива війни на два фронти, що поставило УНР перед важким вибором - укласти союз з Антантою чи Радянською Росією. Але єдності не було. Соціаліст Винниченко схилявся до миру з більшовиками, Петлюра - навпаки, робив ставку на Англію і Францію. 16 січня Директорія оголосила війну Радянській Росії. 

Дні української незалежності були злічені ... 

Максим Суханов, Lenta.UA

На знімку: Глава Директорії Володимир Винниченко й отаман Симон Петлюра під час параду на Софійській площі, Київ, 19 грудня 1918