Вітер змін: що означають для України вибори у Польщі

Поствиборча картина по-польськи після підрахунку ста відсотків голосів виглядає так: правляча партія ПіС набрала 35,38%, тоді як її суперники – близько 54 відсотків. Таким чином, сумарною більшістю в наступному Сеймі володітимуть три політичні сили, які посіли на виборах друге, третє та четверте місця – «Громадянська коаліція» (30,70%), «Третій шлях» (14,40%) та «Левиця». (8,61%).

На словах це політичне тріо навіть не проти об'єднатися і сформувати новий уряд. Потрібна для цього кількість мандатів їм забезпечена залізно. Однак насправді не все так просто, як може здатися на перший погляд. Чому? Право висувати кандидатуру прем'єра за конституцією Польщі належить президентові. Анджей Дуда, який є вихідцем з ПіС і не приховує своїх симпатій до цієї партії, а також недавно заявив, що досі мандат на створення уряду отримувала політична сила, яка перемогла на виборах, і він не збирається відступати від цієї традиції.

Читайте також: У Польщі підрахували усі голоси: головною інтригою залишається формування урядової коаліції

Тобто, з великою ймовірністю пан Дуда – як і належить згідно із законом, протягом 14 днів з дня першого засідання Сейму запропонує тамтешнім депутатам затвердити кандидата від ПіС: швидше за все, чинного прем'єра Матеуша Моравецького. Подача ж кандидатури на прем'єрство лідера опозиції Дональда Туска стане символічним актом визнання владою поразки на виборах, уникнути який, як стверджують польські аналітики, президент прагнутиме всіма правдами-неправдами.

Якщо Дуда піде таким шляхом, то очевидно, що ПіС кров із носа намагатиметься сколотити більшість на свою підтримку, намагаючись переконати в цьому окремих депутатів з інших фракцій. Є маленький, але важливий нюанс: коаліція в польському Сеймі не повинна оформлятися документально, тому ПіСу від таких союзників, за великим рахунком, потрібно буде лише одне голосування – за затвердження уряду на чолі з прем'єром Моравецьким.

Якщо ж ПіСівцям не вдасться зібрати більшість на свою підтримку, то ініціатива висування претендента на роль глави уряду перейде до Сейму: упродовж наступних 14 днів це може зробити група із 46 депутатів. Найімовірнішим кандидатом у прем'єри від нинішньої опозиції вважається 66-річний Дональд Туск – лідер «Громадянської платформи», довкола якої сформувалося об'єднання опозиціонерів.

Для затвердження прем'єром кандидат від опозиції має зібрати на свою підтримку 231 депутатський голос із 460. Якщо з якоїсь причини більшість депутатів не проголосують за такого кандидата, м'яч знову опиниться на президентській частині поля і глава держави повинен буде «на біс» внести на голосування свого кандидата, а в парламенті за нього мають проголосувати не обов'язково більшість депутатів: головне, щоб їх було більше, ніж тих, хто натисне кнопку проти. Якщо і після цього визначити прем’єра не вдасться, президент буде зобов’язаний призначити дострокові парламентські вибори.

Утім, сценарій із виборчим перезавантаженням вважається вкрай малоймовірним і Польща, швидше за все, отримає нового прем'єра. Тим часом, як випливає зі слів лідера ПіС Ярослава Качинського, його прихильники не дадуть нікому ні «зрадити Польщу», ні перекреслити досягнення їхньої команди, яка вісім років керувала країною. Тобто очевидно, що ПіСівці в принципових питаннях вставлятимуть палиці в колеса владного велосипеда. А необхідні для цього інструменти, зазначимо, у законодавчому арсеналі є.

Так, президент Анджей Дуда – як уже говорилося, виходець із ПіС – має право вето, і, очевидно, буде активно використовувати цей важіль для того, щоб «топити» певні ініціативи нової влади. Для подолання вето коаліції в парламенті потрібно буде зібрати голоси двох третин депутатів – такої більшості в Сеймі поки що не проглядається.

При цьому вето – не єдиний козир у руках де-юре діючої виконавчої влади. В активі ПіС, як і раніше, буде Національний банк, Конституційний суд, інші важливі органи державної влади, які, цілком імовірно, не поспішатимуть дихати в такт із новою коаліційно-урядовою збірною. До речі, далеко не факт, що і в самій коаліції пануватиме любов, оскільки в її лавах об'єднаються правоцентристи з команди Туска, представники «Третього шляху», близькі до християнських демократів, і умовні соціал-демократи з «Левиці». Загалом сказати, що їхні ідеологічні установки часто антагоністичні – нічого не сказати.

Єдиною, мабуть, об'єднавчою ланкою є лише те, що всі три політсили в унісон твердили про нестримне бажання відібрати владне кермо у правлячої партії «Право і справедливість». Але після того, як цієї мети буде досягнуто остаточно, велике питання, чи зможуть вони об'єднатися навколо спільної для всіх економічної, політичної, соціальної програми. Тим більше в умовах, коли виборчі маячки нікуди не зникли з політичного обрію: вже навесні в Польщі обиратимуть місцеві органи влади, і кампанія до цих виборів де-факто стартує вже цієї осені. А одразу за ними – влітку наступного року – і вибори до Європарламенту.

Чи варто говорити про те, що близькість виборів дуже рідко сприяє знаходженню компромісів між тими, хто, перебуваючи під однією коаліційною парасолькою, є політконкурентами у виборчому контексті? Перманентні конфлікти у лавах потенційно нової влади не без зловтіхи пророкують політики ПіС.

«Ви думаєте ці три політичні сили щодня сидять, каву попивають і обговорюють, як вони чудово правитимуть? Там війна зараз тільки почнеться», - заявив недавно один з лідерів ПіС, нинішній міністр освіти Пшемислав Чарнек, зазначивши, що вибори – це далеко не фінал великої політигри.

Вибори, між тим, були надзвичайно важливими для поляків, що показала більш ніж висока явка у 73%. Як свідчать соцопитування, польських виборців насамперед непокоїть зростання інфляції та безпека кордонів. Водночас в Україні за цими виборами уважно стежили на тлі нещодавньої напруги у відносинах. Важливим для Києва результатом є те, що ультраправа «Конфедерація», яка відкрито виступає проти продовження підтримки України та один із лідерів якої Гжегож Браун приєднався до кампанії «Стоп українізації Польщі», отримала менше голосів, ніж прогнозувалося, і не змогла стати третьою політичною силою країни (7,16%).

До речі, вельми показово, що український кейс повністю зник з лексикону ключових учасників польських виборів саме після закриття виборчих дільниць, а це – наочний доказ того, що гіпотетична зміна влади навряд чи призведе до кардинальної зміни політики офіційної Варшави щодо нашої з вами країни. Більше того, за загальнопоширеною думкою, з Туском у Києва відносини будуть кращими, ніж із нинішнім урядом ПіС, який заборонив імпорт української пшениці і зробив чимало різких заяв на адресу України та особисто Зеленського.

Що стосується ставлення до війни в Україні, то, як очікується, Туск і його партія більшою мірою, ніж ПіС, орієнтуватимуться в цьому питанні на позицію Євросоюзу. З іншого боку, не все так однозначно. По-перше, на зовнішню політику та питання безпеки в Польщі продовжуватиме і далі впливати президент Дуда. По-друге, якщо говорити про хвору тему – зерно, то пан Туск навряд чи зможе ігнорувати вимоги лобістів щодо подальшого обмеження імпорту українського продовольства та інших подібних кроків. До речі, за списком партії Туска до Сейму проходить лідер профспілки фермерів «Агроунія» Колодзейчак, яка була одним із ініціаторів протестів проти ввезення зерна з нашої країни. Тобто очевидно, що той факт, що Польща та Україна на європейському ринку є найближчими конкурентами, визначатиме політику будь-якого польського уряду.

«Не варто розраховувати на те, що у польсько-українських відносинах все одразу стане легким та приємним. Просто не буде так однозначно. Хоча б тому, що у лавах тієї ж «Громадянської платформи» є персонажі на кшталт Міхала Колодзейчака, якого вважають мало не прихильником Путіна. Тобто в Україні та Польщі все буде так само складно, як і досі, - просто вже з інших причин», - зазначає політолог Олексій Голобуцький.

У свою чергу відомий журналіст-міжнародник Віталій Портніков у своєму авторському блозі на Youtube констатує: «Після правління партії «Право і справедливість» Польщу треба буквально лікувати. Лікуватиме її судову систему, претензії до якої є у Європейської комісії та багатьох інших країн Європи, які хотіли б повернення Польщі на демократичні рейки незалежності судової системи. Лікувати її громадські медіа, які за останні вісім років перетворилися на справжній рупор влади замість того, щоб бути рупором суспільства... Доведеться змінювати ситуацію і у відносинах з Україною. Останні місяці брудної та аморальної передвиборчої кампанії поставили під сумнів навіть ті величезні здобутки, насамперед через кризу поставок української сільськогосподарської продукції на польський ринок та фактичну зневагу урядом Польщі на чолі з одним із лідерів партії ПіС Матеушем Моравецьким цими зобов'язаннями, які взяло на польський уряд за результатами переговорів з Україною та Єврокомісією. Сьогодні проєвропейські сили Польщі отримали реальний шанс повернути країну до Європи та повернути справжню атмосферу доброзичливості та взаєморозуміння в українсько-польських відносинах. Провал польських правих унеможливлює створення антиєвропейської осі Варшава – Будапешт – Братислава, до лідерів якої мають увійти Качинський, Орбан та Фіцо, який зараз намагається стати новим прем'єр-міністром Словаччини. Позиції Угорщини та Словаччини, навіть якщо Фіцо зможе сформувати стабільний уряд у своїй країні, буде підірвано цим програшем партії «Право і справедливість». І залишається сподіватися, що Європейському союзу вдасться впоратися з євроскептичною навалою у нашому регіоні Європи. Тим більше, коли Україна стане членом ЄС, порозуміння України та Польщі дозволить створити сильний центральноєвропейський блок нових демократій, який відіграватиме у Європі свою важливу роль».

Читайте також: Дрони на троні: чи допоможуть безпілотники здобути перемогу