Видатному українському кінорежисеру Роману Балаяну виповнилося 80 років

До чергового ювілею Романа Гургеновича не вийде, як ми це робимо зазвичай в таких випадках, дати добірку з його найкращих фільмів з нашими коментарями. Не тому, що фільмів немає (хоча він, дійсно, зняв їх не так багато, як, наприклад, Інгмар Бергман, або його улюблений режисер Федеріко Фелліні), а тому, що знімав він їх в іншу епоху. 

Ну як пояснити, наприклад, молодому (і навіть просто середнього віку) глядачеві культурний контекст, в якому він знімав свій знаменитий свого часу фільм «Бережи мене, мій талісман» 1986-го року, де дія відбувається в пушкінському заповіднику в Болдіно? Для цього треба довго і докладно розповідати про те, що в тодішньому Радянському Союзі пушкінська тема була чи не єдиною віддушиною, де її дослідники (від літературознавців і режисерів до простих людей і навіть не обов'язково любителів поезії) могли проявити хоч якесь вільнодумство. І Балаян використовував цю можливість в повній мірі, та ще й задіяв знаменитих у той час акторів. 

Він взагалі режисер, що називається, «акторський» - любить знімати хороших артистів, а вони люблять зніматися у нього, так як він дає їм розкритися. Але при цьому не дозволяє їм «сваволити». Як він говорив колись автору цих рядків, будь-який режисер хитрує з акторами, але не всім це вдається. І що, мовляв, головне, щоб актор відчув, що режисер розумніший і талановитіший, ніж він. Як тільки режисер зміг йому це довести, навіть не будучи таким насправді - «актор твій, він буде робити тільки те, що ти хочеш». І додав: «Погано я знімаю чи добре, у мене актори грають те, що мені потрібно».

Масовий глядач у віці, якщо скажеш йому кодове слово «Балаян», згадає, звичайно, «Польоти уві сні та наяву». Але, знову ж таки, як пояснити сьогоднішньому молодому і навіть середнього покоління читачу реалії 1982-го року? Краще я розповім один випадок: коли на кіностудії імені Довженка пройшов слух, що в такому-то залі сьогодні буде перегляд робочої ще копії «Польотів», задовго до початку в нього набилося тьма народу, причому не тільки студійного, в тому числі і автор цих рядків, але і «стороннього». І коли в зал увійшов Балаян, там не те, що повернутися, дихати було не можна. А перегляд, нагадаю, був робочим. Але Роман Гургенович не вигнав усіх з залу, хоча інший режисер, мабуть, так би і поступив, а сказав три слова «добрий день, давайте починати» і сіл на шанобливо залишений йому порожній стілець.

Балаян і зараз в роботі - вчить молодих кінематографістів. Як він каже вже давно: «Зараз час молодих. Вони в більшості своїй поки знімають дурниці, але це не має значення». Що ж стосується його власного віку, сьогоднішніх 80-ти, згадаю ще одну його репліку із розмов з автором цих рядків майже десять років тому: «Я був в Парижі раз шістнадцять, можна сказати, що все там знаю. Але виїжджати звідти мені не шкода. Я прив'язаний до Києва, який люблю, до своєї сім'ї. Ось, зараз тільки знову повернувся з Парижа, куди поїхав на два дні, порадував свого друга. Йому 80 років, і він не сподівався, що я приїду. Коли мене побачив, мало не впав ».

Може, сьогодні і самого Романа Гургеновича в його 80-річчя чекає такий сюрприз?

Сергій Семенов, Lenta.UA

Фото: rfi.fr