В піку США. Як Хрущов використав Кобзаря у холодній війні

З 1960-го року українська діаспора лобіювала встановлення пам'ятника Шевченку у Вашингтоні — почесним головою комітету зі збору коштів став екс-президент США Гаррі Трумен. Конгрес і Сенат навіть прийняли відповідну резолюцію, яку скріпив своїм підписом президент Ейзенхауер.

Москву це дуже дратувало — дійшло до протестів радянського посольства і представництва УРСР в ООН. До кампанії підключили Олександра Корнійчука, Максима Рильського, Павла Тичину, Павла Вірського та інших діячів літератури і мистецтва, які звинуватили американців у спробі використовувати ім'я Кобзаря «у своїх брудних політичних цілях». Якщо врахувати, що на постаменті Шевченка називали «борцем за незалежність України», а сучасний йому режим характеризувався як «іноземна російська імперіалістична тиранія» обурення радянської партійної верхівки можна зрозуміти.

Тим часом припиняти будівництво у Вашингтоні не збиралися, і генсек Хрущов вирішив зіграти на випередження, терміново оголосивши всесоюзний конкурс проектів на будівництво пам'ятника Шевченку в центрі Москви.

З 35 команд-учасників перемогу здобула група маловідомих на той момент українських скульпторів на чолі з Юлієм Синькевичем. За його словами, ідеєю пам'ятника став «окрилений поет», що підкреслювала «шинель-крилатка». Проти цієї шинелі намагалися було протестувати ті ж Рильський і Тичина, мовляв, поет ніколи так не одягався, але ...рішення було прийнято на найвищому рівні.

Тому 10 червня 1964 року у звичайний будній день без попереднього повідомлення недалеко від готелю «Україна» в Москві з'явився пам'ятник Кобзарю. На цю подію статтею «Останній поворот в холодній війні: битва статуй» відгукнувся один з провідних американських тижневиків US News and World Report. Автори відзначали, що якщо в Москві увічнили Шевченка як поета комунізму, то в Вашингтоні — як борця за свободу.

До слова, відкриття монумента в столиці США до 150-річчя поета пройшло з більшим розмахом — на церемонії були присутні понад 100 тисяч осіб, в тому числі делегації з Аргентини, Австралії, Бельгії, Канади, Франції, Німеччини та Великобританії, а також представники уряду США та іноземні посли.

Головним гостем, який виступив з проникливою промовою і зняв покрив зі статуї, став на той момент вже екс-президент Дуайт Ейзенхауер.

На відміну від більшості радянських пам'ятників Шевченку, скульптор — канадський українець, уродженець села Полонне Лео Мол — виліпив Кобзаря молодим. Через кілька місяців після відкриття монумента президент Ліндон Джонсон випустив спеціальну заяву, присвячену поету:

Він був більше, ніж українець — він був державним діячем і громадянином світу. Він був більше, ніж поет, він був доблесним борцем за права і свободи людей. Його поезія ...давала надію тим, хто знаходився в розпачі, і спонукала до дій тих, хто інакше міг змиритися з рабством.

Площа навколо пам'ятника незабаром стала місцем проведення акцій американських українців проти національної політики СРСР і взагалі знаковим місцем для української діаспори США. У травні 1965 року в підвалини меморіалу була замурована урна, в якій помістили ґрунт з могили Шевченка.

На сьогодні за межами України існує 128 пам'ятників Тарасові Шевченку в 35 країнах світу, але лише вашингтонський монумент Кобзарю зі дня заснування незмінно перебуває у центрі уваги. Така вже у нього історія, багато в чому зумовлена епохою холодної війни.

Максим Суханов, Lenta.UA

На ілюстрації: пам'ятник Тарасу Шевченку в Москві