Українське суспільство змінюється – нам стає гірше, але ми стаємо міцнішими – Євген Головаха

Синхронно з російськими ракетами у надважкому в усіх сенсах 2022-му, на українців сипалися і усілякого роду міжнародні визнання та компліменти. За майже рік повномасштабної війни словосполучення «Незламний дух» стало синонімом багатогранної українськості і живою легендою, яка мотивує, надихає та стимулює не опускати руки ні на мить аж до повної та беззаперечної перемоги над країною-агресоркою. Звісно, для кожного громадянина нашої держави минулий рік став серйозним іспитом на витримку, але, як казав Черчиль, «якщо ви йдете крізь пекло – йдіть не зупиняючись».  І ми підемо — в цьому не має жодних сумнівів... А ось про те, з яким багажем долатимемо цей непростий маршрут з невизначеним терміном його тривалості Lenta.UA поспілкувалася з відомим і авторитетним українським соціологом Євгеном Головахою.

- Чи поділяєте ви думку окремих аналітиків, причому, як західних, так і вітчизняних про те, що саме у надважкому в усіх сенсах 2022 році Україна народилася, чи то пак — проявила себе як дійсно суверенна держава, котра здатна диктувати глобальний порядок денний?

Читайте також: Партизани перерізали лінію постачання окупантів на Луганщині

- Дійсно, у 2022 році Україна суттєво посилила свої позиції на загальносвітовій арені. Разом з тим, вважати, що наша країна диктує порядок денний — це, відверто кажучи, було б перебільшенням. Але слід констатувати, що на сьогодні Україна справді займає важливе місце на геополітичній мапі. Недаремно ж Україну називають країною року, а нашого президента і народ — лідерами буремного 2022-го. Але, хай там як, ми все ще дуже і дуже сильно залежимо від допомоги і підтримки наших іноземних союзників і про це ніколи не потрібно забувати.

Власне, тому я би сказав так: в 2022 році у багатьох розвинутих, цивілізованих країн прийшло усвідомлення того, що Путін і вся його злочинна банда є набагато небезпечнішими, ніж вони того очікували раніше. Захід що на початках робив? Сподівався зазирнути в путінські очі, побачити там якусь бездонну глибину…

- Ну, а далі, після пошуків неіснуючої, міфічної «глибини» окремі європейські лідери, зокрема, пан Макрон, почали повторювати мантру про необхідність збереження того, чого давно не має у незмінного очільника Кремля — політичного обличчя.

- Слова — це одне, а дії — зовсім інше. Франція дуже серйозно нам допомагає і це ключовий момент. Повномасштабне вторгнення в Україну, а, точніше, той опір, який ми дали, дійсно стало імпульсом для розуміння, що нинішня дикунська в усіх сенсах Російська Федерація — це серйозна загроза усьому світу. Але знову ж таки, цей процес усвідомлення реальності на Заході ще триває. А ось якби ми наразі могли б щось диктувати, ми отримували б значно більше, передусім, військової допомоги, аніж отримуємо станом на сьогоднішній день.

- Ви щойно озвучили надважливе словосполучення: «процес усвідомлення реальності». А як гадаєте, на якій стадії саме ця сентенція присутня в головах кремлівських очільників? Іншими словами, чи має Путін об’єктивну картину, чи його натомість, попри очевидні поразки на різноманітних фронтах, занурюють у теплу інформаційну ванну?

- Складно сказати напевно, але те що Путін повсякчас смикається, подає сигнали про необхідність перемовин, безпосередньо сам чи через своїх придворних спікерів — факт. Але, знаєте, я би не переоцінював їхні інтелектуальні властивості та можливості. Слід розуміти, що Путін та його оточення — це люди з низьким, кдб-шним рівнем освіти, знанням історії, тощо. З урахуванням цього, гадаю, питання про те, якої концепції дій від них можна очікувати — риторичне. Власне, тому, все, що несеться з кремлівських кіл — не більше, аніж пихаті нісенітниці, розраховані на зазомбовану масу тамтешнього населення. Настільки, зауважу, зазомбованого, що вони, даруйте, здохнути ладні, аби лише б Путін продовжував ними управляти.

- Про російський народ запитаю неодмінно, але трішки згодом. А поки що, скажіть, будь ласка, яким чином, на вашу думку, ось ця зверхньо-імперська велич російських керманичів поєднується з ними ж озвучуваними нісенітницями на кшталт заражених якимись смертельними хворобами комарів, а також птахів, які несуть в собі дрони і так далі. На кого уся ця маячня розрахована?

- За усіма цими абсурдно-кумедними розповідями про комарів, птахів, інших живих істот, а також, звісно, нацистів, стоїть одна ключова мета — обґрунтувати причину свого нападу на Україну. А на кого, окрім пересічних росіян це все розраховано? Ну, слухайте, минуло вже десять місяців повномасштабної війни, але ми бачимо, що й сьогодні є країни, котрі утримуються від чіткого засудження вторгнення РФ в Україну. Натомість, вони дискутують про те, чи були ті комарі, чи не було їх...

Тут, звісно, можна сміятися, іронізувати, запускати влучні саркастичні «стріли», але потрібно бути реалістами і усвідомлювати, що в багатьох країнах, на превеликий жаль, сидять такі ж неосвічені та низькопробні в інтелектуальному плані люди, як і в Кремлі. До цієї компанії слід приплюсувати й заангажованих західних політичних діячів, які охоче «клюють» на провокації з боку РФ, а також корумпованих російськими грошима персонажів. Ну, і звісно ж, є ще країни, які традиційно під час голосування принципових питань щодо російсько-української війни на різноманітних впливових міжнародних майданчиках утримуються, займаючи позицію: «Можливо, комарі справді були, а, можливо й ні».

А взагалі, уся ця гидотна маячня, яку вони несуть — про комарів, нацистів, які начебто заполонили всю Україну і так далі, просто вражає своєю абсурдністю. Тим не менше, вони все ще, судячи з їхніх публічних заяв, переконані, що взявши на щити абсолютно міфічну «нацистську» тему, їм вдасться перемогти. Що тут сказати? Дурень думкою багатіє...

- Яким є ваше ставлення в контексті повномасштабної війни до загальновідомого визначення «хороший росіянин»?

- Цих людей можна називати як завгодно: хорошими, чесними, політично об’єктивними тощо, тощо, тощо. Але ось саме тут, думаю, з чітким визначенням таких росіян нам мають допомогти філологи, оскільки це дуже важливий компонент розвитку і самої Росії, і наших подальших відносин з РФ. Питання дуже складне, але попри усі наші емоції, слід чітко визнавати, що Росія нікуди не дінеться з горизонтів українських державних кордонів і нам потрібно буде встановлювати з нею якісь відносини. Власне, тому нам необхідно, щоб там при владі знаходилися щонайменше притомні люди. До речі, в цьому сенсі було б доречніше замість «хороший росіянин» казати «притомний росіянин».

- Досить непогане визначення.

- Так, але погано те, що більшість у Росії зараз складають саме непритомні, зомбовані отруйною пропагандою люди і така ж непритомна влада, яка думала, що взявши на озброєння тактику німецьких нацистів, вона переможе.  Є ще одна категорія — це ті, які йдуть фактично голими руками на Кремль. Тут яскравий приклад — це Яшин (російський опозиціонер Ілля Яшин нещодавно був засуджений до 8,5 років позбавлення волі за розповсюдження «фейків» про звірства російських армійців у Бучі — ред.). В нинішніх російських умовах, дії людей, таких як він можна віднести до категорії святості. Втім, про них наразі не будемо... А ось що стосується притомних росіян, то з ними Україні необхідно потихеньку налагоджувати контакт. Слід розробляти різноманітні спільні програми і таке інше, оскільки саме з такими людьми, я дуже на це сподіваюся, в перспективі ми будемо вибудовувати відносини з РФ, яка є нашим географічним сусідом і цей факт не зміниться за жодних умов.

- Як ви гадаєте, у разі, якби Путін не був би «залізно» впевненим у зомбованості російського населення в тому сенсі, що вони підтримають будь-які його кроки, він зважився б на повномасштабне вторгнення в нашу державу?

- Звісно, що ні, не зважився б. Ми не знаємо, якою насправді є підтримка Путіна, але соціологи озвучували цифру у понад 70%, тому населення дійсно зомбоване. З іншого боку, можна припустити, що досить чимало людей просто бояться відповідати на питання чесно, тому що Росія вже досить давно — це держава, де дуже небезпечно говорити правду і багато то виражає цей свій страх навіть в опитуваннях. Хай там як, але якби Путін бачив, що більшість російського населення виступає категорично проти нападу на Україну, звичайно ж, він не наважився б на свою так звану «спецоперацію». При цьому, на початках більшість цю ідею все ж таки не підтримувала, але потім була створена атмосфера воєнного психозу, в якій управляти масами дуже просто. Щоправда потім, після неминучої поразки за це доведеться платити дуже високу ціну.

- Чи можна з урахуванням усіх факторів зробити загальний висновок про те, що російське суспільство так чи інакше відповідальне за вторгнення, а відтак — кровопролитну війну?

- Безумовно, що так. До речі, насправді Путін досить правильні задачі сформулював, говорячи про денацифікацію, демілітаризацію і таке інше. Але річ у тім, що він переплутав держави. Це саме в Росії потрібно проводити таку лінію політики і цивілізований світ, який сьогодні стоїть на боці України, цю путінську помилку, сподіваюся, невдовзі виправить.

- В контексті денацифікації згадався жарт з соцмереж, як то кажуть, на злобу дня. Отже, приходять якось до Путіна «на килим» міністр оборони РФ Шойгу та інше військове керівництво. І Путін у них запитує, мовляв, чому «визволителі» так ганебно утекли з Херсону? На що пролунала наступна відповідь: «Та ні, ніхто не втікав. Навпаки — ми якраз і виконали поставлену задачу, а саме — зачистили місто від усіх нацистів».

- Саме так і є насправді (сміється — ред.). А як тільки Росія перейде в рішучий негативний наступ, ось тоді у них розпочнеться процес денацифікації і мрія Путіна, щоправда, виключно всередині РФ збудеться.

- Як довго може триматися високий градус уваги, інтересу, емпатії до війни з боку мешканців різних держав і яким чином ми можемо підживлювати та утримувати цю «температуру» на максимально високому рівні?

- В нинішньому світі інформаційна картинка має не просто надзвичайно важливе, а вирішальне значення. Тому для урядів провідних країн ці «картинки» важливі з тієї точки зору, щоб демонструвати тамтешньому населенню, що війна йде не десь там далеко в Євразії, а війна триває взагалі за існування цивілізації, як такої. І в цьому сенсі важливо повсякчас демонструвати усьому світу усі жахіття цієї війни.

Тут, до речі, багато що залежить від наших журналістів, які працюють за кордоном, а також військових кореспондентів, які повинні перебувати там, де відбувається найстрашніше і передавати це все на глобальний загал, аби у світових новинах говорили, що витворяє ця страшна країна — Росія.

Так, звісно, буде звикання та рутинізація війни і це, на жаль, неминуче. До речі, рутинізація відбувається навіть у нас. Тому ми повинні постійно показувати жорстокі реалії і нашим людям, які не знаходяться безпосередньо в зоні бойових дій чи там, куди систематично прилітають ракети. Це дуже важливо, оскільки внутрішня мобілізація така ж важлива як і мобілізація загальносвітова. Також з тим, щоби мінімізувати рутинізацію війни, на мою думку, ми маємо використовувати ще один механізм, а саме надактивну роботу з лідерами суспільних думок на  Заході. Згадайте, коли на початку війни Стівен Кінг, якого знають в усіх куточках світу, дуже однозначно і жорстко висловив свою думку. Здавалося б, маленький крок, але насправді він є надзвичайно важливим.

- Позиції «короля жахів» дійсно можна поаплодувати — він з самого початку російського вторгнення усіляко підтримує нашу країну, чітко називаючи РФ — державою терористкою. До речі, Стівен Кінг озвучив і своє головне новорічне бажання. У своєму Twitter-акаунті він коротко відповів на питання про те, чого хотів би в 2023-му: «Миру в Україні». 

- Це дуже і дуже важливо, оскільки думки відомих музикантів, акторів, художників, письменників і так далі важливіші за думки політичних діячів. І саме такі люди — це наш великий ресурс, який, я переконаний, ми на сьогодні використовуємо ще далеко не повністю. Наприклад, я не бачив, щоб наші журналісти, які працюють за кордоном, підійшли до якого-небудь Бреда Пітта чи Мадонни і взяли б у них інтерв’ю про нашу війну, яке «зайшло б» однаково і в Україні, і в усьому світі. Це дуже важливо навіть в психологічному плані, щоб було чітке усвідомлення: відомі, популярні, загальновизнані «зірки» разом з нами. Щоправда, поки що атмосфера у нас, згідно усіх даних досить оптимістична.  Так, станом на кінець листопада 97%  українців вірять в перемогу, а більш як вісімдесят відсотків на 2023 рік налаштовані оптимістично. В порівнянні з 2021 роком суттєво підвищилося відчуття впевненості у майбутньому і це при усвідомленні, що економічні й матеріальні показники будуть погіршуватися.

Тобто, ми бачимо, як змінюється суспільство: нам стає гірше матеріально і психологічно, але ми самі при цьому стаємо міцнішими. У наших людей зросло відчуття власної історичної ролі, адже ми сьогодні фактично чинимо гідний опір державі, яка загрожує існуванню людської цивілізації. Це дуже важко, але надзвичайно піднімає рівень самоповаги. При всьому цьому розслаблятися не можна — і суспільні настрої впевненості потрібно постійно підживлювати.

- У 2022 році українське суспільство цілком і повністю заслужено отримало масу міжнародних визнань та знакових нагород. А наскільки міцним, як на вас, є запас нашої передусім психологічної витримки і як військові події-2022 змінили наше суспільство?

- Змінили принципово і кардинально. Під час «Помаранчевої революції» та «Революції гідності» українці відстоювали свої геополітичні пріоритети і вектор подальшого розвитку. Зараз з цим вже все та всім цілком зрозуміло і жодних коливань в цьому плані вже ніколи не буде. Також в даному контексті слід згадати феномен волонтерства, який за цей рік дуже суттєво розширився і охопив фактично усі сфери нашого життя. Ми всюди бачимо чудові приклади взаємодопомоги, і саме вона дозволить виживати нашому суспільству, якщо ситуація раптом буде погіршуватися. Справжнє волонтерство почалося з 2014 року, а велика війна його посилила, перетворивши на велике соціальне явище.

Крім цього додалося ще багато чого... Приміром – нечувана консолідація суспільства. Те, що зникли принципові регіональні протиріччя в цінностях, ставленні до міжнародних інституцій, тощо, тощо – насправді дуже важливо.

Ми вже не повернемося в усьому до того, якими були, бо матимемо інше, по дуже багатьох чинниках, суспільство. Багато хто з нас буде жити втратами рідних та близьких людей, втратами матеріальними та психологічними. Все це вже зараз спостерігається і певним чином відбивається на суспільних настроях. Тобто, нам доведеться пройти важкий шлях: одночасно відбудовувати інфраструктуру, лікувати травми і повертати до України людей, які виїхали через війну.

Ми загалом з суспільства недовіри перетворилися в суспільство довіри. Але поряд з тим існують і серйозні ризики... Якщо ще якісь регіони України вдасться окупувати, то, як би сумно це не звучало, доведеться погодитися з одним російським політологом, котрий сказав, що населення є адаптивним і воно стане лояльним до РФ. Власне, тому я не буду втомлюватися повторювати, що нам необхідно пильно відслідковувати рух на кожному сантиметрі нашої землі, щоб не здавати, боронь Боже, території. А Росія ж бачите, як діє? Тільки вони щось захоплюють, одразу ж завозять в цей регіон своїх вчителів і книжки. Тобто, вони усіляко намагаються адаптувати наше населення і втлумачити йому в голову, що ми — заблудний, але один з ними народ. Тому ми маємо усіма силами триматися за свою землю, не віддавати її росіянам, щоб вони там проводили свої експерименти над населенням, перетворюючи його в осередок горезвісного «русского мира».

Читайте також: Українські снайпери під Бахмутом ліквідували російського командира