На НВО відбулася прем'єра серіалу «Сцени з подружнього життя» - ремейк фільму Інгмара Бергмана

Незважаючи на те, що знятий шведським режисером в 1973-му році фільм «Сцени з подружнього життя» отримав в 1975-му році «Золотий глобус» і відразу чотири головні премії Національного товариства кінокритиків США, він не належить до шедеврів Бергмана. Як відомо, незважаючи на те, що Бергман вже при житті посідав перше місце в історії кіно, хворобою власної геніальності він не страждав і працював багато, знімаючи майже по фільму в рік і ставлячи в театрі по спектаклю (іноді більше, іноді менше). Природно, що в таких умовах, та ще в Швеції, іноді, але не завжди, знімати доводилося швидко і дешево. Ось і в «Сценах» на екрані здебільшого тільки два актори, Лів Ульман і Ерланд Юзефсон, а камера статична. Загалом, все, як прийнято зараз говорити «бюджетно». (Якщо, звичайно, не брати до уваги того, що Ульман - геніальна актриса).

В американському рімейку (дія відбувається в наш час в США), який представляє собою серіал з п'яти частин (за тривалістю він в півтора разу довше, ніж оригінал, який йде 161 хвилину), все інакше. Тут багаті (наскільки американська сім'я з середнього класу сьогодні є більш заможною шведської сім'ї з середнього класу зразка 1973 го-року) інтер'єри, в яких ведуть розумні розмови. Причому ведуть на найновітніші теми.

У Бергмана, наприклад, фільм починається з того, що у героїв Ульман і Юзефсон бере інтерв'ю журналістка. Про них пишуть нарис в жіночому журналі як про зразковий шлюб - що і служить «запалом» до подальшого розвитку сюжету, коли ця сім'я почне розвалюватися. В американському ж серіалі це інтерв'ю бере у подружньої пари вчена, що займається гендерними проблемами. І саме інтерв'ю починається з питання до кожного з подружжя, як вони себе визначають «він», «вона» або якось інакше.

Це навішування сучасних іграшок на стару ялинку триває і далі. У Бергмана зав'язка починається з того, що Ульман і Юзефсон обідають з сімейною парою, яка давно ненавидить один одного. Але вони продовжують жити разом (традиційна тема у Бергмана), так як бояться програти з розділом майна при розлученні (фабрика в Італії, склад в Швеції, нерухомість і т.д.). В американському ж варіанті чоловік і дружина влаштовують, охолонувши в ліжку, експеримент - дозволяють один одному заводити коханців.

Взагалі, дивлячись першу серію (поки вийшла тільки вона), дивуєшся, як це все нині у американців заплутано. У Бергмана, майстра психологічної інтриги, герої проте, розмовляють коротко і ясно. У серіалі ж подружжя в повній відповідності з сьогоднішніми правилами політкоректності не може навіть прямо обговорити питання, як вчинити, коли з'ясовується, що героїня Джесіки Честейн (вона, до речі, грає відмінно) вагітна. Виходить, що головне тут, а саме - як вчинити далі, вже в даний момент не головне, а головне - як не ранити психологічно в цій розмові один одного. Правда, аборт (переривання вагітності за допомогою таблеток) потім все одно вирішують робити.

Так що, здавалося б, і бюджет у серіалу більше, і тривалість, і зйомки крутіше (камера працює набагато винахідливіше, ніж у Бергмана, хоча у того знімав сам геній операторського справи Свен Нюквіст), а життя більше у героїв Бергмана. Але з точки зору вивчення того, що за, як модно говорити, наративи з'явилися в сучасній американській сім'ї, дивитися цікаво.

Заставне фото: Twitter