У Залі пам’яті вшанували загиблих гвардійців Олександра Романенка та Сергія Шкарівського

Про це повідомляє прес-центр МВС України. 

У заході взяли участь рідні загиблих Героїв, командування та представники Національної гвардії України, офіцери та працівники структурних підрозділів Міністерства оборони і Генерального штабу ЗС України. 

Усього дзвін сьогодні пролунав 12 разів. Присутні вшанували пам’ять захисників України хвилиною мовчання та поклали квіти до Стели Пам’яті. 

Вічна пам’ять Героям, які полягли в боях за нашу вільну, незалежну Україну! Вічна Слава Героям! 

Обставини загибелі 

Шість років назад, 18 серпня 2014 року, 2-й батальйон спеціального призначення (резервний) НГУ «Донбас» увійшов в Іловайськ Донецької області при підтримці зведеної роти 51 окремої механізованої бригади та ротно-тактичної групи 17 окремої танкової бригади ЗСУ. Українські сили АТО закріпилися у західній частині міста в школі. Слідом за «Донбасом» в місто увійшов батальйон міліції спеціального призначення «Дніпро-1». 

Наступного дня, 19 серпня 2014 року, взвод «Донбасу» захопив залізничне депо міста. Під час цієї операції «донбасівці» взяли в полон одного бойовика-серба біля воріт депо, одного ліквідували, нечисленна решта бойовиків втекла. Того ж дня відбулася спроба закріпитися й у східній частині Іловайська. Але, на жаль, вона виявилася невдалою. 

9 серпня у боях під час звільнення міста загинули чотири воїни 2-го батальйону спеціального призначення Національної гвардії України «Донбас»: старшина роти прапорщик резерву Олександр Романенко та командир взводу капітан резерву Сергій Шкарівський. 

Романенко Олександр Трохимович народився 19 липня 1960 року в смт Стара Синява Хмельницької області. У 1977 році закінчив Старосинявську середню школу №1, потім навчався в ПТУ в Хмельницькому за спеціальністю «електрик». У грудні 1978 року призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил СРСР. 

У січні 1980 року був направлений для подальшого проходження служби до складу Обмеженого контингенту радянських військ у Демократичній Республіці Афганістан. Призначений водієм автомобіля КамАЗ-5320 425-го окремого автомобільного батальйону 59-ї армійської бригади матеріального забезпечення 40-ї армії. 

Після звільнення в запас у січні 1981 р. повернувся на батьківщину, у червні 1985-го з відзнакою закінчив Кам’янець-Подільський радгосп-технікум (Хмельницька область) за фахом "електрифікація народного господарства". У 1985 - 1987 рр. заочно навчався у київській Українській сільськогосподарській академії, працював інженером-електриком, медичним техніком у Старосинявській районній лікарні. 

1987 року за власним бажанням знов був призваний до лав ЗС СРСР. 11 квітня 1988 року закінчив школу прапорщиків Прикарпатського військового округу, отримавши військове звання "прапорщик". Служив начальником майстерні 40-ї армії Туркестанського військового округу, пізніше призначений заступником командира розвідувальної групи 459-ї окремої роти спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу ЗС СРСР, з місцем дислокації в м. Кабулі. Неодноразово брав участь у бойових операціях, нагороджений орденом Червоної Зірки (17 грудня 1990 року) та медаллю "За відвагу" (1 лютого 1989 року). 

З 1989 року після виведення частини з Афганістану до СРСР, служив у Туркестанському військовому окрузі (м. Самарканд Узбекської РСР). Здійснив 42 парашутні стрибки, на змаганнях з бігу виборов звання чемпіона округу з легкої атлетики. Брав участь у зйомках художнього фільму "Афганський злам". У травні 1992 р. звільнився у запас і повернувся на батьківщину. 

З 1996 р. очолював Старосинявську районну організацію Української спілки ветеранів Афганістану. Працював начальником охорони фірми "Інком" та ТОВ "Вега", пізніше – директором будинку-інтернату для людей похилого віку. 2 листопада 2010 року обраний Старосинявським селищним головою. Нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни". 

Навесні 2014 року після подій Революції Гідності Олександр Трохимович, попри свої вік та посаду, одразу ж відреагував на загрозу незалежності й територіальній цілісності України – зібрав «тривожну валізу» та записався до добровольчого батальйону «Донбас». 23 травня брав участь у запеклому бою з терористами угруповання «Восток» у с. Карлівці Мар’їнського району Донецької області. Після включення підрозділу до складу Національної гвардії України уклав контракт про проходження служби у військовому резерві НГУ, обійнявши посаду старшини роти резервного батальйону спеціального призначення НГУ «Донбас». Після проходження підготовки у червні 2014 знов повернувся до району антитерористичної операції, брав участь у визволенні від терористів населених пунктів Донецької та Луганської областей, зокрема, Артемівська (з 2016 року – Бахмут), Лисичанська, Попасної, Курахового, Іловайська. 

Олександр Романенко загинув 19 серпня 2014 року у бою під час звільнення Іловайська разом з Сергієм Шкарівським. 

Поховали героя в смт Стара Синява Хмельницької області. У Олександра залишилася дружина, син та донька. 

Указом Президента України № 754/2014 від 6 жовтня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», Олександр Романенко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 

3 жовтня 2016 року в пам’ять про Олександра Романенка на фасаді Старосинявської школи, в якій він навчався, відкрили меморіальну дошку. 

Шкарівський Сергій Олександрович народився 10 липня 1963 року в с. Щегловський, Кемеровської області, РРФСР. Закінчив Київський політехнічний інститут, здобувши на військовій кафедрі звання офіцера запасу. Протягом тривалого часу працював інженером в одній із лабораторій Чорнобильської АЕС. Захоплювався авіаспортом – був членом клубу дельтапланеристів, організував авіаспортивний клуб з молодих працівників ЧАЕС. Згодом переїхав до м. Ірпеня, що на Київщині, здобув другу вищу освіту в одній із київських бізнес-шкіл. З 2005 року увійшов до складу Ради підприємців України при Кабінеті Міністрів України. 

Побудував власний будинок і виплекав біля нього затишний садок, пізнав радість батьківства, виростивши двох доньок, захоплювався мисливством і подорожами, грав на кількох музичних інструментах. Брав участь у подіях Революції Гідності. Згодом став до лав військового резерву Національної гвардії України, очоливши взвод резервного батальйону спецпризначення «Донбас». 

Сергій Шкарівський загинув 19 серпня 2014 року у бою під час звільнення Іловайська разом з Олександром Романенко. 

У Сергія залишились дружина та двоє дітей. Поховали героя в м. Ірпінь Київської області. 

Указом Президента України № 754/2014 від 6 жовтня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», Сергій Шкарівський нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Фото: прес-центр МВС України.