У стилі шедеврів минулих років: в український прокат вийшов фільм «В очікуванні варварів»

Одразу попереджаємо, що поки інтернет-агрегаторам репертуарів кінотеатрів довіряти в повній мірі не можна. Так, наприклад, в них в афіші кінотеатрів на цей тиждень, причому навіть із зазначенням часу сеансів, вказаний фільм Крістофера Нолана Tenet, прем'єра якого, як і в іншого блокбастера, «Мулана», відкладається з місяця в місяць. Творці «Мулана», втративши терпіння, навіть перенесли показ на Netflix, але Tenet все ще тримає марку.

Тим часом в київських кінотеатрах, незважаючи на обмеження, викликані пандемією, налагоджується звичайне життя. Наприклад, фойє кінотеатру Cinema Citi в торговому центрі Ocean Plaza (див. фото) навіть в середині звичайного дня нагадує «докоронавірусні» часи. До кас навіть, як і раніше, стоять, але з дотриманням соціальної дистанції, невеликі черги. Ті, хто вже купив квитки, коротають час, поглинаючи в очікуванні сеансу прохолодні напої, за столиками.

Проте, сьогодні ми ще повного огляду фільмів тижня давати не будемо, а зупинимося на одному з них - «В очікуванні варварів». Просто тому, що це, за сьогоднішніми мірками, безумовний кіношедевр, знятий так, як це вміли робити раніше десятки режисерів, а нині, на жаль, одиниці. Але відразу попередимо, що тим, хто звик ставитися до кіно як до розваги (яким воно, безумовно, є), в кінозалі на цьому сеансі буде нудно. А ось для тих небагатьох глядачів, для яких кіно залишається мистецтвом, похід в кінотеатр обов'язковий.

Але і в цьому колі ми скоротимо потенційну цільову аудиторію фільму, сказавши, що тим, хто чомусь (чому - зрозуміло, але не будемо відволікатися) вважає, що кіномистецтво це обов'язково багатозначні кадри, що не піддаються розшифровці, «В очікуванні варварів» навряд чи сподобається. Навіть незважаючи на те, що це - екранізація однойменного роману (обраного, до речі, одним з найавторитетніших в світі видавництв Penguin Books для серії «Видатні книги ХХ століття») південноафриканського письменника Джона Кутзее, лауреата Нобелівської премії з літератури і першого в історії письменника, який став двічі лауреатом Букерівської премії.

«Родова» трамва Кутзее як письменника - його життя в Південно-Африканській Республіці, де він народився, в період апартеїду (з 2002-го року він живе в Австралії і навіть отримав австралійське громадянство). «В очікуванні варварів», написані ще в 1980-му році - це, по суті, роман-передбачення на ту ж тему. Розповідає він про маленьке містечко-фортеці, розташоване на кордоні земель, відібраних Імперією у варварів, з землями, на яких вони кочують і які вона завоювати ще не встигла. Аналогія з ПАР часів апартеїду прозора і схожа на ситуацію в усій Африці (наприклад, у колоніальної Франції з Алжиром).

Три головні герої фільму представляють три точки зору на цю ситуацію. Магістрат (начальник адміністрації цього містечка), якого у фільмі грає Марк Райленс, згоден з тим, що Імперія принесла на ці землі цивілізацію, але в глибині душі впевнений в тому, що варвари мають право повернути її собі і навіть вивчає їхню мову. (Слово «варвари» тут вживається не в сучасному зневажливому сенсі, а так, як його розуміли в древніх Греції та Римі - племена, що живуть за межами міст і освоєних земель).

Жандармський полковник Джоллі (Джонні Депп), який прибув до фортеці з інспекцією, взагалі не сприймає варварів як людей з якимись правами - для нього це просто перешкода в освоєнні нових земель для Імперії. Тому їх можна, наприклад, катувати, калічити і вбивати, якщо того вимагає справа. У нього навіть є своя теорія допитів - мовляв, правди можна добитися тільки болем. І, нарешті, у глави загону жандармів, якого після візиту полковника надсилають до фортеці (Роберт Паттінсон), ніяких своїх теорій, на відміну від Джолла, немає. Він просто молодий службист, для якого варвари - теж не люди.

У підсумку в цьому заочній суперечці начебто перемагає все-таки герой Райленса, оскільки в фіналі фільму на горизонті з'являється ціла армія варварів, а жандарми в паніці біжать. Але тільки «начебто», так як і він програє - варвари в особі його полонянки і коханки, яку він рятує від смерті від голоду і хвороб, все одно не приймають ні його розуміння їх прав, ні - якщо говорити про дівчину - його любові.

І в цьому гірка правда Кутзее, який передбачав все це ще в 1980-му році. А молодий, але швидко набираючий силу кінорежисер Сіро Герра блискуче втілив все це на кіноекрані.

Олег Васильєв, Lenta.UA

Фото автора