У Любліні відкрили пам'ятник видатному українцю-праведнику

Омелян — молодший з п'яти дітей місцевого священника — народився в селі Космач поблизу Косова 20 серпня 1884 року. Навчався у Львівській гімназії, потім в Папському університеті в Римі, в 1919-му став капеланом Української Галицької армії, пройшов з частинами УГА вогонь, воду і мідні труби.

У 1922 році Ковча призначають парохом греко-католицької громади Перемишлян. «Над його будинком ангели кружляють», — говорили парафіяни, маючи на увазі виняткове милосердя пароха, який, маючи шестеро дітей, готовий був віддати нужденним останнє. На свята священник купував подарунки сиротам: зошити, ручки, книги, одяг і т.д.

Жителі Перемишлян згадували, що батька Ковча любили всі — українці, поляки, євреї (які становили, до речі, половину населення містечка).

Коли в 1939-му прийшли Совєти і почалися утиски поляків, священник закликав парафіян не чіпати майно сусідів, присоромив всіх, хто вирішив скористатися ситуацією і поживитися чужим добром. Розповідають, що на самому початку війни енкеведисти прийшли за настоятелем — його врятував наліт німецької авіації. Втім, приходу нацистів він не зрадів: «На місце одного пана прийшов інший, лише гудзики на мундирах змінилися».

В кінці літа Айнзацгрупа СС увійшла в місто, в першу чергу оточивши єврейський квартал і замкнувши в синагозі частину його мешканців, після чого будівля була підпалена. Побачивши дим, настоятель прибіг до синагоги, накричав на німців (німецьким він володів досконало), відчинив підперті двері і почав витягати людей. Сторопівши від такого нахабства, німці сіли на свої мотоцикли і поїхали.

Отець Ковч погодився стати повітовим старостою, але закликав земляків не йти в допоміжну поліцію і не брати участь в антиєврейських акціях. Він навіть відправив фюреру лист, що засуджував винищення цілого народу. Водночас він починає хрестити євреїв, сподіваючись таким чином врятувати їх від неминучої загибелі. За різними даними, їм було видано від 600 до 2000 свідоцтв про хрещення.

30 грудня 1942 священник був заарештований гестапо і поміщений в знамениту в'язницю на Лонцького у Львові. Все, що від нього вимагали, — перестати відкрито засуджувати дії німців і припинити хрещення.

Володимир Гриб, який кілька років вивчав біографію Ковча, наводить фрагмент розмови настоятеля зі слідчим:

— Ви знали, що жидів хрестити заборонено?

— Не знав.

— Тепер знаєте?

— Знаю.

— Чи будете продовжувати їх хрестити?

— Буду!

— Чому? Наша влада це забороняє. Розумієте, що означає опір нашої влади?

— Я знаю одну владу і їй присягав, приймаючи сан.

Звільнити отця Ковча намагався особисто митрополит Андрей Шептицький, але його зусилля були марними. Після відмови піти на угоду і підписати зобов'язання не хрестити євреїв отця Омеляна Ковча в серпні 1943 року депортували в Майданек. Тут в'язень №2399 заслужив величезний авторитет серед ув'язнених, ні на хвилину не забуваючи про своє покликання.

В одному з листів рідним «священник Майданека» просив:

Розумію, що ви дбаєте про моє звільнення. Але прошу вас не робити нічого в цьому напрямку. Крім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні — поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці.

Вчора вони вбили 50 осіб. З усіх я тут єдиний священник... Тут я бачу Бога, який один і однаковий для всіх. ...Коли я роблю службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними мовами, але чи Бог не розуміє всі мови? Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм перейти цей місток у вічність. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову? Саме так! Хвала Всевишньому тисячу разів в день, що він послав мене сюди. Я не смію просити Його про більше. Не турбуйтеся про мене — радійте зі мною.

У лютому 1944-го ув'язнений №2399 потрапив в табірну лікарню, де і помер 25 березня від флегмони (гострого гнійного запалення) правої ноги. Тіло його кремірували в той же день...

Більш ніж на півстоліття ім'я Омеляна Ковча було забуто, аж до беатифікації його Папою Римським. Правда, раніше — у вересні 1999 року — Єврейська Рада України надала отцю Ковчу звання «Праведник України». Лише у 2002 році з'явилася меморіальна дошка в Перемишлянах, а у 2009-му — в Майданеку. 11 травня 2012 року в Перемишлянах був урочисто відкритий пам'ятник священнику, який освятив сам предстоятель УГКЦ Святослав.

І ось, в Любліні, на околиці якого нацисти створили табір смерті Майданек, теж з'явився пам'ятник українському праведнику. Над монументом працювали скульптор Олександр Дяченко та архітектор Марта Дяченко. Рішення про встановлення пам'ятника мерія польського міста прийняла ще у 2018 році, через рік президент України Петро Порошенко взяв участь у його закладці, а до 77-ї річниці від дня смерті священника, монумент відкрився для загального огляду. З трьох сторін, польською, українською та єврейською мовами викарбувано знаменитий фрагмент листа отця Ковча з концтабору.

Омелян Ковч був проголошений покровителем пастирів Української греко-католицької церкви, і це, мабуть, найкраще визнання його заслуг — в історію він увійде як зразок істинної віри і служіння Богу.

Олександр Файнштейн

На ілюстрації: на відкритті пам'ятника. Фото: PAP/W. Jargiło