У Франції у віці 102 років помер один із найзагадковіших художників 20 століття

20 століття, як ніяке інше, дало багато "моделей" того, як художник може прожити свої творче і те, що крім нього, життя. Сальвадор Далі, наприклад. поставив свій неабиякий талант малювальника і живописця на службу, скажімо так, золотому тільцю (і заразом Гала, яка дуже любила гроші) - але це не врятувало його після смерті Гала він глибокої депресії, з якої так і не вийшов до кінця життя.

А от П'єр Сулаж, незважаючи на те, що його картини продавалися за мільйони доларів та євро, все своє життя присвятив... можна було б написати "служінню мистецтву", але це надто загальне. Скажімо так – розгадуванню таємниці чорного кольору, якою він був зачарований з 13 років. І мистецтво нагородило його за це 102 роками життя.

Це не означає, що, як хтось може подумати, що Сулаж був якимсь "маніяком чорного" і на 1600 його картин та 600 малюнках та гравюр, які виставлені у 110 музею світу, не побачиш інших фарб. Та й сам чорний колір його цікавив не як самоціль. За словами художника, "коли світло відбивається на чорному, воно трансформується та трансмутує. Це відкриває нове ментальне поле".

Інакше кажучи, світло було для Сулажа як би інструментом, який, відбиваючись від поверхні його робіт, робив чорний колір яскравим і навіть сяяючим. Тому його картини практично неможливо оцінити в репродукціях, які ми, через брак кращих можливостей, тут поставимо.

Працюючи таким чином із чорною поверхнею, Сулаж наносив на полотно чорну фарбу товстим шаром, щоб потім робити в ньому за допомогою різних інструментів подряпини і навіть розрізи, домагаючись гри кольору та світла. Сам він називав свою техніку словом Outrenoir, що означає «за межами чорного».

Більше того, він вважав за краще вішати свої картини не на стіну, а посеред приміщення, пояснюючи це тим, що картина на стіні - це вікно, за яким ми хочемо щось побачити, а картина посеред приміщення - це сама стіна, в яку, а не за яку треба вдивлятися.

Фото: Pinterest