У Британії назвали двадцять найкращих фільмів-переможців Венеціанського кінофестивалю різних років

Як ми вже не розповідали, у трійці найбільших світових кінофестивалів (каннський, венеціанський, берлінський) у кожного з них історично встановилася своя роль, яка, в принципі, не змінилася, навіть попри політичні (у випадку Берлінале) зміни. Фест у Каннах - найпафосніший і найгламурніший, причому за цією яскравою завісою ховається найбільший у світі кіноринок Marche du Film. Берлінський (у минулому - західноберлінський) кінофестиваль довгі роки був прихильним до лівої (якщо не лівацької) ідеології - і частково зберіг цю роль, хоча все більш комерціалізувався аж до того, що його нове керівництво скоротило частину фестивальних програм.

У цій трійці за венеціанським (до речі, найстарішим у світі) кінофестивалем збереглася ніша "найбільш артхаусного", тобто орієнтованого не на гроші чи політику, а на кіно як "високе мистецтво". І ось тут починається цікава річ - британська The Guardian напередодні вже 80-го венеціанського кінофестивалю, який відкриється 30 серпня, помістила список 20 найкращих, на думку видання, фільмів, які в різні роки отримували Золотого лева.

Число 20 - це вже якийсь статистичний масив, на підставі якого можна робити висновки, тому ми не полінувалися на підставі цього списку порахувати, які країни та десятиліття, на думку The Guardian і, природно, журі венеціанського кінофестивалю, були найкращими для артхаусного кіно.

Підсумки виявилися несподіваними (як нерідко буває у світі мистецтва. коли починаєш щось рахувати). Якщо за десятиліттями вибірка більш-менш рівна (фільми 50-х та 60-х років - по 4 місця в рейтингу, "нульових" - 3, 80-х та 90-х - по два місця), то підсумки підрахунку по країнах нас, м'яко кажучи, здивували.

На думку видання і, природно, журі венеціанського кінофестивалю, оскільки рейтинг складався з його переможців за всі роки, головні артхаусні шедеври виробляють у Франції - і з цим можна було б не сперечатися, якби не колосальний відрив першого місця з 6 фільмами в рейтингу від інших країн з 1-2 фільмами. Останній факт - це взагалі нонсенс, враховуючи, наприклад, роль Італії (яка має лише одне місце в рейтингу) у світовому кінематографі, як мінімум, 50-70-х років.

Звичайно, тут треба враховувати, що журі Мостри обирало переможців конкурсу з тих фільмів, які ті чи інші країни на них надсилали, але уявити, щоб італійці десятиліттями віддавали на свій "рідний" кінофестиваль стрічки, які регулярно поступалися іншим, складно. І один цікавий факт: за останні 18 венеціанських кінофестивалів, починаючи з 2005 року, на них 8 разів перемагали фільми зі США, але британське видання більшість із них проігнорувало.

Насамкінець зазначимо, що не збиралися і не збираємося сперечатися ні з журі Мостри, ні з британським виданням. Ми просто хотіли показати нашим читачам, що будь-які (наголошуємо – будь-які) рейтинги на тему історії кіно настільки суб'єктивні, що приймати їх за основу у якомусь випадку (наприклад, складаючи для себе програму кіноосвіти) не варто.

Фото: "Червона пустеля" Мікеланджело Антоніоні - сьоме місце у рейтингу Pinterest