Цього дня 23 травня 1934 року було розстріляно Бонні Паркер та Клайда Борроу, які потім стали героями кількох голлівудських фільмів

Коли в 90-ті роки минулого століття в Україні почалася "епоха відеосалонів", одним із найпопулярніших фільмів у них був перший "Хрещений батько", а в ньому – вражаюча сцена розстрілу Санні Корлеоне.

Глядачам, природно, було невтямки, що Коппола частково "здер" цю сцену у Артура Пенна, який зняв ще 1967-го року, тобто за п'ять років до "Хрещеного батька", культовий фільм "Бонні та Клайд", який закінчується аналогічним розстрілом. Причому, як це часто буває в кіно, "естетські" нововведення пояснювалися лише новими технічними можливостями - у Голлівуді почали застосовувати так звані "піропатрони" - закріплені під одягом акторів мініатюрні ємкості зі сценічною "кров'ю", які вибухали при "попаданні".

Згадали ми про це тому, що сьогодні 23 травня, виповнюється рівно 88 років з того дня, коли реальні Бонні Паркер і Клайд Борроу були розстріляні із засідки техаськими рейнджерами та поліцейськими штату Луїзіана. Коли порахували кількість випущених куль, виявилося, що у їх автомобіль потрапило 167 куль, у Клайда близько 60, а Бонні - близько 50, з чого можна дійти висновку, що жінку не щадили.

Почасти це можна пояснити тим, що Бонні Паркер спочатку позиціонувала (тоді цього слова ще не знали) себе як найцікавіша постать у цьому дуеті – наприклад, фотографувалася на тлі автомобіля з сигарою (насправді, у житті вона курила звичайні сигарети). Те саме вийшло і у фільмі 1967-го року, де Фей Данауей, яка грала Бонні, стала для глядачів і навіть для тих, хто не бачив стрічки, буквально "іконою стилю" у всьому, від зачіски до берета та пуловерів від Ніно Черутті.

Реальна Бонні такою, звичайно, не була, хоча берети та сигари – від неї. Поруч з нею Клайд Борроу виглядав блідо - недарма творці фільму 1967 року зробили його (точніше, його героя) імпотентом. Насправді він був гомосексуалістом (скоріше – бісексуалом), але ця тема тоді була забороненою, а сценаристам та режисеру Артуру Пенну треба було показати, що їхній герой – не "як усі", так і виникла імпотенція.

Взагалі, створення цього фільму та його подальша доля - один із найкращих кейсів в історії кіно на тему того, як проект у ході свого багаторічного втілення в життя (спочатку сценарій взагалі писали "під" французького режисера Франсуа Трюффо) кардинально змінюється, насилу пробивається через босів кіностудії, погано приймається на прем'єрі та кінокритиками - а потім несподівано стає культовим. (Тут багато в чому той же кейс повторив через п'ять років вищезгаданий "Хрещений батько").

Вважається, що "Бонні і Клайд" зразка 1967-го року був першим фільмом ери "незалежного кіно" в Голлівуді, за яким пішли вже "Хрещений батько", "Французький зв'язковий", "Кабаре" та інші легендарні стрічки. . Проте він був ще й фільмом, який (можливо, всупереч волі творців) естетизував насильство та зробив звичайних гангстерів, якими були реальні Бонні та Клайд, вкрай симпатичними персонажами.

Настільки симпатичними, що творці трьох наступних у різні десятиліття голлівудських фільмів на ту саму тему намагалися цей ефект нівелювати. Заради історичної справедливості треба відзначити, що Френку Хеймеру, який очолював загін техаських рейнджерів, приписують 53 вбивства - набагато більше, ніж було на рахунку Бонні та Клайда, банді яких приписують вбивство 9 поліцейських та кількох цивільних осіб. Однак у Хеймера це були вбивства ім'ям закону (при цьому він сам був поранений 17 разів). Так що, наприклад, у фільмі Netflix 2019-го The Highwaymen на перший план висунуто у виконанні Кевіна Костнера саме він.

Заставне фото: Pinterest