Світові ціни на уран підскочили - і в потрібний для України час

Зростання світових цін на напівфабрикат урану в останні тижні січня досяг психологічної позначки $ 29,9 / фунт. Ще 31 грудня минулого року уранові ціни трималися на рівні $ 27,7 / фунт, але потім попит почав зростати - буквально за кілька січневих тижнів він подолав дворічний темп зростання, який був заданий ще в 2017 році ціною $ 24,6 / фунт. 

Україна є лідером Європи за запасами уранових руд і завершення багаторічного цінового провалу несе цієї галузі неминуче пожвавлення. У метричному перерахунку нинішньої хвилі зростання популярності діоксиду, його поточні світові ціни перевищили рівень $ 63тис / тонна. 

Україна цей дорогий продукт не виробляє і обмежується сировиною. Такий орієнтир було взято в 90-і роки, коли українська влада збанкрутувала державне підприємство «ПХЗ Придніпровський хімічний завод» в Кам'янському. Тоді заради контролю приватників над цехом з виробництва кольорових і дорогоцінних металів, «ПЗЦМ», активи ПХЗ роздрібнили на дюжину держпідприємств. З тих пір Україна відмовилася від орієнтиру на високий переділ - тобто від виробництва уранової продукції високого ступеня обробки. 

Нині державний концерн «Ядерне паливо України» обмежений у розвитку. Це підприємство продає тільки рудний концентрат, який в просторіччі іменується, як незбагачений діоксид. На відміну від складного діоксиду, цей первинний напівфабрикат отримують за допомогою іонообмінних смол і сірчаної кислоти. Виробляє його Гідрометалургійний завод ДП «Східний ГЗК» в Жовтих Водах. До нинішнього глобального подорожчання діоксиду, концентрат цього ГЗК вважався дуже дешевим через бідність руди, і за неофіційними даними, продавався за цінами в межах $ 50 - 75 / тонна. 

Видобуток рудного концентрату урану в Україні в 2018 році склала 600 тонн при річному споживанні ядерного палива для АЕС в еквіваленті 1600 тонн діоксиду в рік. По видобутку урану наша країна продовжувала займати перше місце в Європі, маючи всього два порівнянних конкурента на європейському континенті. Перший з них - Чехія. Вона до початку минулого десятиліття добувала по 300 тонн щорічно, але зараз знизила видобуток і переробляє тільки відвали шахтних порід. Другий конкурент України на континенті - Румунія. Ця держава видобуває всього близько 80 тонн діоксиду. На відміну від України, ця країна вважається більш розвиненою в атомній сфері, тому що вона давно має повний ядерно-паливний цикл для забезпечення своєї єдиної АЕС. Україна під впливом РФ такий цикл багато років отримати не могла.

Порівняно слабкі конкуренти, а також локалізація українського уранодобувного комплексу поблизу кордонів Європейського Союзу дає уранового горнодобутку України певні логістичні переваги. Особливо на тлі того, що на атомно-сировинній карті Європи відсутній такий військовий противник України, як РФ - просто розвідданих родовищ у цієї країни багато, але ось великих російських освоєниx родовищ лише два і обидва вони працюють на Далекому Сході. Будучи розташовані на великій відстані від Європи і маючи низьку рентабельність на європейському ринку сировини, вони тут не гравці. В додаток одне з цих російських родовищ з 2017 року увійшло в міцну орбіту впливу компаній КНР. І друге на черзі. 

Після передачі великого пакета акцій російських рудників материкового Китаю, на європейському ринку руди і діоксиду остаточно зміцнив своє домінування лідер світового видобутку урану - Казахстан. Світова спеціалізована преса однозначно називає цю країну з річним видобутком понад 14 тис. тонн диригентом нинішнього глобального цінового зростання. Казахські експортери в 2018 році дочекалися пікового попиту, і почали обмежувати видобуток для роздування своїx експортниx доxодів. Точок пікового попиту на довгострокові уранові ф'ючерси на поставку руди в минулому році було багато. Але головну роль зіграли тільки дві з них. Перша точка - це активізація спільних атомно-енергетичних проектів Великобританії і КНР. Ці проекти почалися паралельно процесу Brexit, і реалізуються вони відверто в пік ажіотажу зі створення джерел альтернативної електроенергії, який охопив ЄС і в пік європейської «зеленої лихоманки». Друга точка зростання цін - це подолання «фукусімського синдрому» Японією. Вона почала з 2018 року відкривати раніше закриті АЕС. 

Завдяки цим факторам, а також географічної і політичної близькості до ЄС, українські родовища і їх оператори отримують додатковий шанс для розвитку. Операторів всього два, це державний «СхідГЗК», і приватна компанія «АЕСУ Атомні-Енергетичні системи України». У 2015-16 роки вона викупила ліцензії на розробку кількох родовищ урану в Миколаївській області, розташованих недалеко від Південно-Української АЕС. Але з того часу власники компанії встигли кілька разів помінятися. Тому є ймовірність того, що ця компанія розвивати видобуток не буде, а просто орієнтується на посередництво в двох напрямках. Перше - це посередництво в залученні кваліфікованих іноземних інвесторів у видобуток. І друге - можливе отримання приватної частки в продажу іноземним споживачам послуг використання збагачувальних потужностей державного «СхідГЗК». Ніхто не виключає шансів, що такі послуги почнуть продаватися не безпосередньо, а від імені місцевої компанії на кшталт АЕСУ. 

Зважаючи на ці незрозумілі обставини навколо першого сучасного приватного інвестора українського видобутку ураномістких руд поки що важко називати саме його головною особою, яка виграє від зростання світових уранових цін. Зараз таким фаворитом виглядає «ВостоГОК» і його материнський державний Концерн «Ядерне Паливо України». У 2018 році, українська влада при фінансовій підтримці МАГАТЕ почали передавати їм велике промислове родовище урану і рідкісних металів, що числиться в активі ДП «Бар'єр». Воно працює в Кам'янському і є одним із сегментів колишнього «ПХЗ». Обсяг цих рудних відвалів кваліфіковано не проводився ще з часів колишнього СРСР, а всі наявні дані про відвали давно ізольовані від доступу незрозумілими особами в Москві. 

За припущеннями української преси, оцінки запасів цього техногенного родовища сильно коливаються. Від 4 млн. тонн в устах екологів до скромніших 1,4 млн тонн на думку вчених-радіохіміків. Причому і в тому, і в іншому випадку мова йде не про класичну ураномістку руду, а про суміші, які були збіднені в ході збагачення. Якщо хоча б частина цих параметрів підтвердиться в ході майбутньої детальної хімічної і георозвідки тоді техногенне родовище урану в Кам'янському зможе поповнити загальні уранові запаси України, і стати в один ряд з двома десятками природних родовищ, які геологи називають «ендогенними». Запаси розвіданої частини цих родовищ перевищують 100 тис тонн в перерахунку на діоксид. Поки що, до підтвердження і наукового захисту запасів техногенного родовища в Кам'янському, потрібно ще дуже багато часу. І до тих пір свою лепту в пожвавлення українського видобутку урану намагаються принести українська наука і законодавча влада.

Зокрема депутати ВР під час прийняття державного бюджету на 2019 рік позбавили підприємства-ліцензіати прав на розробку родовищ ураномістких руд ризикованим обов'язком - платити податкові збори в період геологорозвідки, коли точний вмісту урану в руді ще не відомий. Критики цього рішення підозрювали, що ця пільга введена на користь приватних власників АЕСУ. Але про їхні досягнення або роботу в атомній промисловості нічого не відомо. Тому єдиним реальним ліцензіатом і адресатом уранових податкових пільг швидше виглядає не АЕСУ, а «СхідГЗК». Отримуючи в свої руки дуже велике техногенне родовище, це підприємство і концерн, в який воно входить, дуже ризикують, наприклад, нічого не знайти. Або виявити в Кам'янському величезні, але на перевірку нерентабельні техногенні гірничорудні запаси. 

Проте поки перспективи цього напряму розвитку українського видобутку урану виглядали непоганими. Хоча б тому, що Національний науково-технічний центр ХФТІ провів оцінку проб індустріальних відвалів міста Кам'янське і підсумував, що вони мають 0.07% -  вміст металу. А це як раз прийнятний рівень для промислової розробки. Тому що вміст металу в більшості українських ендогенних родовищ коливається в межах 0.07-0,1%. За світовими мірками, такі українські руди відносяться до категорії бідних, а значить їх розробка стає рентабельна при ціні рудного концентрату як мінімум вище $ 97 / тонна. Така ціна руди приблизно відповідає котируванням діоксиду урану в $ 30-31 / фунт і вище. 

Таким чином, нинішній стрибок світових уранових цін відбувається дуже вчасно і дає певний шанс зростання сировинного сектору української атомної енергетики. 

Поламати цей шанс поки що в силах наближені до центральної влади приватні монополісти української теплової енергетики. Під їхнім чуйним контролем, наприклад, Україна протягом десятиліть мала найнижчі в світі тарифи на електроенергію АЕС. А державні та приватні інвестори атомної промисловості при прямому політичному впливі вугільних і інших «годувальників країни» змушені терпіти постійні атаки РФ заради збереження атомного сектора України в лещатах виключно російського технологічного та торгового впливу.

Андрій Старостін, спеціально для Lenta.UA