ПолітикаМіжнародна безпека

Світ здувається: що показала Україні Мюнхенська конференція з безпеки

15:05 19 лют 2024.  3660Читайте на: УКРРУС

У німецькому Мюнхені в неділю, 18 лютого, завершила свою роботу щорічна міжнародна конференція – головний світовий безпековий форум. У цьому представницькому та вкрай важливому у контексті повномасштабної війни для офіційного Києва заході взяла участь і українська делегація на чолі з президентом Володимиром Зеленським. Про те, які акценти перед світовою спільнотою розставила вітчизняна влада і які сигнали у відповідь пролунали від союзників, читайте в матеріалі Lenta.UA.

Минула нещодавно Мюнхенська конференція з безпеки – ювілейна, 60-та за ліком. Тим часом святкового настрою серед її численних високопоставлених учасників не відчувалося. Навпаки, атмосфера у фешенебельному готелі Bayerischer Hof у ці дні була скоріше тривожною та песимістичною. На відкритті заходу генсек ООН Антоніу Гутерріш констатував, що «світ стикається з екзистенційними викликами», тоді як «світова спільнота перебуває у розколотому та роз'єднаному стані за останні 75 років». Подолати кризу, за його словами, можна, зокрема, через встановлення «справедливого та сталого миру в Україні». Але поки що цього немає, і більшість західних учасників форуму говорили про необхідність озброюватися самим та озброювати нашу з вами країну. Розмова, зазначимо, забігаючи наперед, вийшла досить-таки непростою...

До Мюнхена цього разу приїхали понад 150 глав держав та урядів, міністрів закордонних справ та оборони з усього світу. Російську делегацію при цьому знову, як і рік тому, на захід не запросили, проте про РФ там багато говорили і в контексті путінської «спецоперації», і через раптову смерть чи не єдиного реального опонента кремлівського диктатора Олексія Навального. Від імені США на відкритті заходу виступила віце-президент Камала Гарріс. Якраз незадовго до початку сесії за її участю і стало відомо про смерть Навального у колонії. Коментуючи цю новину, пані Гарріс заявила, що яку б історію не розповідала росвлада, відповідальність за смерть опозиціонера несе Росія. У подібному дусі у Мюнхені висловлювалися і світові лідери, зокрема президент Володимир Зеленський. При цьому нинішній господар Банкової на відміну від своїх іноземних колег, говорячи про винних у смерті Навального, не обмежився абстрактним тлумаченням, а персоніфікував винуватця, назвавши при цьому Путіна «істотою». Також Володимир Зеленський заявив, що кар'єра Путіна закінчиться або на лаві підсудних у Гаазі, або смертю від руки когось із його нинішніх підручних. Що ж до Камали Гарріс, то у своїй промові вона наголосила, що США не можуть дозволити собі самоізолюватися і мають бути готовими заступитися за своїх союзників. 

«Однак у Сполучених Штатах є ті, хто з цим не погоджується, - сказала вона, явно натякаючи на Дональда Трампа. - Вони вважають, що на користь американського народу ізолювати себе від світу, відмовитися від зобов'язань перед нашими союзниками, підтримувати диктаторів та застосовувати репресії. Така думка небезпечна, дестабілізуюча і недалекоглядна». «Я впевнена, що виконання нашої давньої ролі глобального лідера відповідає фундаментальним інтересам американського народу», - додала пані Харріс, звертаючись уже не так до учасників форуму, як до виборців у США, а також, мабуть, до конгресменів, які блокують виділення Україні чергового пакету. допомоги на $60 млрд.

Європейські союзники США, однак, судячи з виступів на сцені та розмов у кулуарах конференції в Мюнхені, все активніше готуються до того, що влада в Білому домі може змінитися і їм доведеться самим забезпечувати свою безпеку та підтримувати Україну. На цьому тлі більш помітну роль у європейських справах вже зараз прагнуть відігравати Німеччина та Франція. Минулої п'ятниці канцлер ФРН Олаф Шольц та президент Франції Емманюель Макрон підписали з президентом Володимиром Зеленським угоди про зміцнення співробітництва у сфері безпеки. Схожа за смисловим наповненням угода, нагадаємо, дещо раніше була підписана з Великобританією. Про гарантії в дусі п'ятої статті Вашингтонського договору про створення НАТО (напад на одного члена вважається нападом на всіх) тут не йдеться. Водночас, Берлін та Париж обіцяють Україні довгострокове та всеосяжне сприяння у зміцненні її обороноздатності.

Канцлер Шольц назвав ув'язнені домовленості історичними. За його словами, Німеччина підтримує Україну, оскільки це підвищує її власну безпеку, а тому ФРН допомагатиме Києву незалежно від того, як надійдуть Штати. На це, зважаючи на все, робить ставку і чинний гарант української Конституції. «Ми розраховуємо не на одну Німеччину, ми розраховуємо на весь Європейський союз», - заявив Зе саме після підписання нової угоди з Німеччиною. Водночас, він висловив сподівання, що «Сполучені Штати Америки не відпадуть».

Виступаючи зі сцени Мюнхенської конференції, багато її високопоставлених учасників максимально намагалися випромінювати оптимізм і впевненість у перемозі України. Однак на численних закритих для широкої публіки зустрічах, які традиційно супроводжують основну програму форуму, вони ж звучали невпевнено і десь навіть по-дитячому розгублено.

Прем'єр-міністр Данії Метте Фредеріксен під час свого виступу висловила думку, що «Росія не прагне миру». «Її агресивну позицію видно всюди, не тільки в Україні, а й у Латинській Америці, і в Африці, і на Балканах. Ми бачимо це у вигляді гібридних воєн та фейкових новин. Росія скрізь відіграє негативну роль», - заявила вона, оголосивши, що влада Данії вирішила передати Україні «всю свою артилерію», і закликавши союзників вчинити аналогічно. 

"У Європі все ще є запаси боєприпасів... У нас є зброя, у нас є боєприпаси, у нас є засоби протиповітряної оборони, які ми не повинні використовувати в даний момент, і ми повинні відправити їх в Україну", - у вельми емоційних тонах резюмувала Метте Фредеріксен. У свою чергу, міністр оборони ФРН Борис Пісторіус попередив, що в найближчі десятиліття європейський континент житиме в умовах розподільчих ліній: «З одного боку вільна і демократична Європа, з іншого – авторитарна та розпалююча війни Росія».

«Ми у Західній Європі повинні переконати людей та еліти у тому, що стримувати Путіна після того, як він завоює Україну, буде набагато дорожче, ніж допомогти Україні зараз. Путін зробить з Україною те, що він зробив із Донбасом: він набере українців у свою армію, щоб напасти на нас», - заявив міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.

Також цей добре відомий багатьом українцям польський дипломат і виступаючий з ним у рамках однієї панелі американський історик Тімоті Снайдер проводили зловісну паралель між нинішньою війною в Україні та атмосферою в Європі у 1938-39 роках, коли міжнародне співтовариство також «з глибоким занепокоєнням» спостерігало за речами, які зрештою призвели до Другої світової війни. «Це дуже дивна війна, в якій воює народ лише однієї країни… Це в якомусь сенсі світова війна, але це світова війна, в якій чинить опір лише одна країна – вона тут самотня. Польща стримувала Вермахт досить довго ціною великих втрат, але решта країн увійшли у війну через тижні, а не через роки. Оскільки українці опираються так добре, ніхто, крім них, не повинен воювати. Поки що. Я не думаю, що ми достатньо цінуємо, що вони роблять для нас», - резюмував Снайдер.

«Взяти участь, щоб виграти: майбутнє України та трансатлантична безпека» – так називалася сесія в Мюнхені, де виступав нинішній господар Банкової. «Серед нас немає людини, для якої війна, що триває в Європі, не становила б загрози. Ця війна визначає не лише місце України чи всієї Європи у світі. Це війна Росії проти будь-яких правил», - заявив Володимир Зеленський, який, перебуваючи в Мюнхені, максимально намагався переконати західних партнерів наростити постачання озброєнь і техніки воюючій Україні. У цьому контексті Зе недвозначно дав зрозуміти, що українські сили не відступили б з Авдіївки, якби не дефіцит того й іншого. Аналогічної риторики дотримувався на конференції голова вітчизняного МЗС.

«Епоха миру у Європі закінчилася. Щоразу, коли українським солдатам доводиться відступати з українських міст, думайте про це не лише в контексті захисту демократії та світового порядку, заснованого на правилах, а й у тому контексті, що російські солдати ще на кілька кілометрів наблизилися до ваших міст, ваших будинків. вашим сім'ям та дітям. Якщо ви подивіться на це під таким кутом, то ви знайдете гроші», - звернувся до учасників Мюнхенської конференції Дмитро Кулеба. За його словами, замість загальновідомої формули Байдена "as long as it takes" ("допомагати Україні стільки, скільки буде потрібно" - ред.), що на всі лади в різних куточках світу повторювалася 2023-го, лейтмотивом цієї конференції в Мюнхені стали слова Зеленського про те, що недостатньо робити для підтримки України щось: робити потрібно все можливе, причому бажано тут і зараз. «На жаль, підтримка штучного дефіциту зброї для України, зокрема дефіциту артилерії та далекобійних засобів, дозволяє Путіну адаптуватися до поточного рівня інтенсивності війни, - з неприхованими нотками прикрості поділився з учасниками конференції український президент. - Подібне самоослаблення демократії з часом нівелює досягнуті нами спільні успіхи».

Очевидно, що помітно полегшити ситуацію, що склалася, могло б використання заморожених на Заході росактивів. Однак і тут, на жаль, світла в кінці тунелю поки що не видно. До речі, дуже і дуже показово, що Зеленський у своєму мюнхенському спічі навіть не згадав про ці кошти та їхню можливу передачу Україні. А прем'єр Бельгії Александер де Кроо - однією з найбільших країн-утриманок цих активів, - відповідаючи на питання про їхню можливу конфіскацію, обмежився хитромудрими міркуваннями з приводу того, що його країна не може ухвалити таке рішення в одноосібному порядку і що Брюссель веде консультації на дану. тему з G7. Важливо відзначити, що президент Чехії Петро Павєл у Мюнхені заявив, що його країна розшукала для України близько 800 тис. артилерійських снарядів у всьому світі. Щоправда, ЄС ще має знайти кошти для їх оплати. Загалом, як бачимо, поки що звучать нехай украй важливі, але тільки слова.

Як би там не було, повернути Україну на перші шпальти конференції вдалося, хоча тональність більшості публікацій вийшла досить похмурою. Наприклад, провідний німецький журнал Der Spiegel назвав становище української армії «відчайдушним», Володимира Зеленського «блідим і змученим», а перспективи «пригнічуючими»: «Незважаючи на високу мотивацію, Україна може не витримати тиску». Politico також констатувало, що «більшість присутніх на конференції у Мюнхені зі скепсисом оцінюють шанси України здобути перемогу над Росією». «Лише найстійкіші прихильники України продовжують говорити, що вона може перемогти Росію. Але більшість присутніх не готові сказати це, і за зачиненими дверима вони скептично ставляться до повної перемоги України над Росією найближчим часом», - йдеться у статті видання.

Не приховують свого скепсису, тільки вже щодо млявості та нерішучості союзників вітчизняні експерти, які відвідали нинішню конференцію у Мюнхені. Так, політолог Володимир Фесенко констатує таке: «У кулуарах американські конгресмени натякали на те, що проблема допомоги для України може бути вирішена у березні, проте, скоріше, лише у формі прямих постачань зброї та боєприпасів, без продовження бюджетної підтримки. Що ж, хоч би так... Втім, не поспішатимемо з висновками. Американська політика зараз стала більш непередбачуваною, ніж українська. Європейські політики все більш відчутно розуміють і прямі військові загрози з боку Росії, і нестачу політичного лідерства з боку США, але дуже помітно, що лідерства не вистачає і самим європейцям – вони звикли до парасольки безпеки з боку НАТО та США і так не хочуть воювати самі. І поки що немає серед європейських (та й взагалі серед західних) лідерів новітніх Черчіллів та Рузвельтів, щоб узяти на себе ініціативу у питаннях безпеки. Втім, саме життя і необхідність підтримки України, і прямі загрози безпеці з боку Росії, і побоювання щодо ймовірного другого президентства Трампа – підштовхує європейських лідерів до більш рішучих і конкретних дій у сфері безпеки. У Єврокомісії вже планують запровадити посаду окремого комісара з оборони. Також йдеться про суттєве розширення військового виробництва як для себе, так і для потреб України».

На переконання Володимира Фесенка, найбільший імпульс на українських заходах на полях Мюнхенської конференції мали виступи наших героїв, ветеранів війни проти російської навали: «Це були історії їхнього життя та їхні війни за своє і наше життя. Це було дуже щиро, емоційно та зворушливо. І їхня емоція, їхня драматична історія (а вони пройшли через важкі поранення, деякі і через полон) надавали потужний вплив на аудиторію. Дуже правильно, що їх запрошують на такі форуми, бо коли недостатньо ефективно працюють раціональні аргументи (до них, на жаль, швидко звикають навіть наші друзі), потрібно застосовувати «емоційні гармати». Наскільки я знаю, наші герої війни мали в Мюнхені цілу низку закритих зустрічей із західними політиками та державними діячами. Головна тема цих зустрічей дуже проста - нам потрібні зброя та боєприпаси, щоб ми вистояли, щоб війна не прийшла до поки що мирної Європи».

«Скажу відверто, я їхав до Мюнхена з великим скепсисом. Мої контакти в Європі, з якими постійно обговорюю нашу війну з Росією, попередили: про Україну справді говорять менше, емпатія падає, уряди, що входять до різних електоральних циклів, намагаються «не нагнітати» і, відповідно, відганяти навіть думку про модальність майбутньої війни з Росією в у разі програшу України. Тому й не бажають активно включатися в гонку озброєнь, намагаючись знайти якнайбільше аргументів, чому на це не потрібно витрачати гроші. Це більше схоже на психологічну захисну реакцію, як у фільмі «Не дивись нагору». Очевидно, це саме та причина, чому всі серйозні рішення щодо надання тих чи інших видів зброї, конфіскації російських активів, санкцій щодо РФ, фінансової та економічної допомоги Україні просуваються зі швидкістю черепахи. Схоже, частина західного істеблішменту наївно продовжує вірити, що Путін та його оточення у разі найгіршого – нашого програшу – задовольняться лише Україною. Вони не хочуть сприймати нову реальність – і це відчуття неприйняття диктує стан безпеки. Але щоб не скочуватися в «антиоптимізм» і «всепропалювання», слід визнати, що у певного кола політиків все ж таки існує розуміння, що підхід західних демократій до підтримки України в цій війні, м'яко кажучи, не достатній. Як сказав мені у приватній бесіді голова оборонного відомства однієї з країн, «торік ми переоцінили свої сили та недооцінили сили Росії. Так само, як Росія 2022 року недооцінила Україну і наше єднання». Тепер усе це – перегорнута сторінка. І щоб вийти з «кризи існування», за якої «якщо ми не переможемо, нас знищать» (цитата екс-держсекретаря Гілларі Клінтон), Європа та США мають перейти від потоків слів до реальних дій. І в цьому бажанні окремо взятих лідерів є обережний оптимізм. Тому що розмови між прихильниками тотальної допомоги України та політичними романтиками, які хочуть спокійно добути свої терміни при владі, стають дедалі жорсткішими. 2024 рік – час, коли мають заробити всі можливі «асиметричні відповіді» Росії. Якщо, звичайно, більшість урядів подумки не обрали інший шлях – йти на кремлівські поступки, на повернення до норм Варшавського договору та на те, щоб віддати в управління Путіну більшу частину Європи. Якщо ж ми всі разом цього не хочемо, потрібно нарешті визначитися, де знаходяться найбільші болючі точки режиму Путіна – і бити по них так сильно і так швидко, наскільки це можливо», - зазначає керівник Інституту світової політики Віктор Шлінчак.

На його думку, ключ виходу з нинішньої, м'яко кажучи, непростої для нашої з вами країни ситуації полягає в ухваленні комплексу системних рішень, який досі майже на третьому році війни, так і не погоджений: «У цьому комплексі, крім усього іншого, має бути й українська частка домашньої роботи – з виробництва боєприпасів, наприклад. Перемогти російський режим, поза сумнівом, усе ще можна. Дуже хочеться заглянути до Мюнхена-2025, щоб підтвердити цю тезу».

Ромашова Наталя

Найпопулярніше