Що являють собою іранські балістичні ракети Fateh-110 - подробиці

Згідно з американськими розвідувальними даними, іранські чиновники у серпні 2022 року погоджували в Москві постачання балістичних ракет малого радіусу дії Fateh-110 (Fateh перекладається з фарсі як «завойовник»).

Fateh-110 була розроблена на основі некерованої ракети Zelzal-2, яка у свою чергу була створена на базі Zelzal-1.

Читайте також: В Ірані хакери-опозиціонери зламали усі ядерні секрети країни

Zelzal-1 увібрала в себе особливості іншої ракети радянської ракети, а саме тактичної 9К52ТС «Луна-М».

Ця ракета є модернізованою версією твердопаливної балістичної радянської ракети, що увійшла до комплексу «Луна». Варіант ракети під індексом 3R10 оснащувався ядерною бойовою частиною, потужність його заряду варіювалася від 10 до 50 кілотонн у тротиловому еквіваленті. Зовні 503-кілограмова ядерна бойова частина відрізнялася від звичайної надкаліберністю. Якщо діаметр самої ракети становив 415 мм, то надкаліберна бойова частина мала 540-мм діаметр, дальність пуску такої ракети становила 32 км.

Ракета з осколково-фугасною бойовою частиною, що мала по всій довжині однаковий 415-міліметровий, бойова частина якої важила 380 кг, 200 з якої припадали на тротил, летіла на 45 км, але ймовірне кругове імовірне  відхилення (КІВ) обох ракет дорівнювало 1 км. У 1964 році було створено комплекс «Луна-М» у чотирьох варіантах: з ядерною, осколково-фугасною, хімічною та агітаційною частиною. Усі чотири варіанти мали 544-міліметровий діаметр, крім ділянки обтічника. Її довжина становила 8 метрів 96 сантиметрів. Маса складала 2500 кг. Для зниження кругового імовірного відхилення (КІВ) цих ракет їм надавалася обертання навколо поздовжньої осі. Це обертання задавав чотирисопловий твердопаливний двигун провороту, розташований в районі центру тяжіння.

1969 року номенклатура ракет доповнилася ракетою з касетною бойовою частиною. Наявність такої модифікації певною мірою компенсувало все ще величезне КІВ яке сягало 700 метрів. Дальність радіусу ракети "Луна-М" досягла 68 кілометрів. Далі з ракети "Луна-М" з'явилася "Точка У".

У 1968 році з'явилася ракета з індексом 9К52ТС "Луна-М", дві останні літери якої позначали "тропічний і сухий". Ці ракети були призначені для експорту до країн Близького Сходу та Північної Африки. 2003 року ці ракети застосовувалися в Іраку. Ракетні технології 9К52ТС «Луна-М» Іран захопив під час ірано-іракської війни 1986 року. Скопіювавши затрофовану ракету, іранці запустили власне виробництво під назвою Zelzal-1 (це слово семітського походження і запозичене з арабської, що перекладається як «землетрус»). 1998 року вони запустили серійне виробництво ракети Zelzal-2, які мали дальність пуску 210 км. За рахунок двигуна їм вдалося знизити КІВ до 500 м. В 2002 році ракету Zelzal-2 іранці забезпечили системами наведення.

1989 року Іран закупив у Китаю 200 тактичних балістичних ракет класу «земля — земля» Dongfeng-7 («Східний Вітер-7»). Це була перероблена тактична балістична радянська ракета класу «земля - земля» С-75 «Двіна». Ця ракета, на відміну тактичної 9К52ТС «Луна-М», була керованою і мала КІВ 30 метрів.

Іранці замінили бойову частину, яка спочатку містила 118 кг вибухівки, яку можна порівняти за потужністю з 250-кілограмовою авіабомбою. 2002 року Zelzal-2 отримала назву Tondar, що в перекладі з фарсі позначає «Грім». У ній китайська система наведення була пристосована до 9К52ТС "Луна-М". Так було створено тактичну балістичну ракету Fateh-110, яка зберегла радянську довжину 8 метрів та 96 сантиметрів, проте її діаметр збільшився до 610 міліметрів і злітна маса зросла до 3143 кг.

На випробуваннях у вересні 2002 Fateh-110 показала дальність 200 метрів як у Zelzal-2, але КІВ скоротилося до 30 метрів, яким воно було у ракети Tondar.

У 2004 році бойову частину було зменшено з 650 до 450 кг, а дальність пуску тим самим зросла до 256 кілометрів.

У 2010 році іранці, взявши за основу початкову модифікацію з бойовою частиною 650 кг і застосувавши нову твердопаливну горючу суміш, змогли розігнати ракету Fateh-110 третього покоління до швидкості 1540 м/с проти 1400 м/с Fateh-1 з першого покоління зразка 2002 року. Дальність запуску таким чином досягла 300 кілометрів, проте КІВ зросло до 50 метрів.

У 2015 році шляхом удосконалення систем управління іранцям вдалося довести точність влучання (КІВ) Fateh-110 до 3 метрів.

Зазначимо, що в лютому 2021 року Іран вперше випробував твердопаливну космічну ракету.

Раніше повідомлялося, де Росія ховає іранські ракети та дрони-камікадзе.

( За матеріалами УНІАН, nv.ua та відео у Youtube )

Читайте також: Росія планує випробувати ядерну бомбу як перед Карибською кризою - ЗМІ