Що робити Україні?

Визнання Росією так званих «ДНР» та «ЛНР» насправді закріпило де-юре те, що вже вісім років існувало де-факто. Самі по собі відповідні укази Путіна є черговим доказом відкритої агресії, який повинен лягти у кримінальну справу або у позов, що розглядатиметься Гаазьким трибуналом, оскільки там йдеться про ведення збройних сил РФ на території іншої держави без відповідних міжнародних угод та мандатів ООН.

Крім цього, зазначеними указами Путін практично проголосив свій вихід з Мінського процесу, продемонструвавши тим самим, що його у жодному випадку не цікавить повернення окупованих територій до складу Української держави, оскільки в такому випадку широкій громадськості стануть відомі всі факти злочинних дій окупантів та їх поплічників на Донбасі. Зокрема доведеться пояснювати як воєнні злочини і пограбування, так і те, яким чином на території РФ з’явились зниклі з української території підприємства оборонно-промислового комплексу та цілий ряд інших об’єктів.

Читайте також: У Кремлі похвалилися, що Путін поговорить з Ердоганом про Україну

Водночас, введення військ на окуповані території і створення там військових баз є суттєвим чинником військового впливу на Україну оскільки значно підвищує можливість виникнення у даному регіоні військового протистояння, нападів на територію України фактично російських військовослужбовців, які будуть діяти як під прапором «республік», так і відкрито, згідно з «договором» про взаємодопомогу.

Тому, по-перше, зараз Україна повинна чітко проголосити Росію агресором із відповідними юридичними наслідками у вигляді заяв та звернень до міжнародних інстанцій з вимогою вжиття стосовно РФ заходів міжнародного політичного та економічного впливу. По-друге, оскільки окуповані райони, за прикладом Південної Осетії та Абхазії, перетворюються фактично у повністю контрольовану Росією територію з офіційними російськими військами, режим перетину лінії розмежування на контрольних пунктах повинен кардинально змінитися в бік посилення, включно до фактичної ізоляції даних регіонів. Можлива навіть побудова спеціальних фортифікаційних споруд вздовж лінії зіткнення.

Статус Росії як агресора повинен бути закріплений новим зверненням України до міжнародних інстанцій.

Також абсолютно зрозумілим є те, що Путін не зупиниться, і для подальшої дестабілізації ситуації ним і його приспішниками активно обіграватиметься тема «повернення» до «кордонів» цих «республік» 2014 року, після якого більша частина території Донецької та Луганської областей в результаті бойових дій повернулась під контроль України.

Крім цього, знаючи як Росія використовувала агресію щодо інших держав пострадянського простору, зокрема Грузії та Молдови, можна бути впевненим, що військовий контингент буде використовуватися для впливу на політичне керівництво України, щоб тримати його у постійній напрузі. Адже ця тактика, що мала місце впродовж останніх місяців, об’єктивно призводить  до значних фінансових втрат української економіки у вигляді ослаблення національної валюти, витоку капіталу за межі України, відмови потенційних інвесторів вкладати свої кошти у проекти на нашій території та відмови від співпраці. Така «гра на нервах» триватиме і надалі з метою погіршення соціально-економічної ситуації в Україні, що має призвести до краху економіки, виникнення боргів та соціального вибуху з послідуючою дестабілізацією політичної ситуації та зміною влади в Києві.

Однак, чітко визначений статус Росії як держави-агресора дає змогу українській владі і правоохоронним органам більш предметно підійти до протидії спробам поширення кремлівського впливу через діяльність різноманітних проросійських структур, в тому числі шляхом введення додаткових статей у Кримінальний кодекс України. Це дозволить ефективно протидіяти спробам Кремля створити впливову «п’яту колону».

Також очевидно, що Україна і надалі перебуватиме під прицілом та загрозою продовження військової агресії, оскільки нинішня ситуація, подана Путіним, як чергова перемога його зовнішньополітичного курсу, через деякий час втратить свою актуальність, і потрібен буде новий привід для підняття «патріотизму» виборців перед наступними виборами. Теоретичне «обґрунтування» подальшої агресії він неодноразово викладав публічно, у томі числі в минулорічній статті на сайті Кремля та своїй годинній промові перед оголошенням визнання «республік», де левова частка часу була присвячена всій Україні, а про Донбас було згадано лише в кількох останніх фразах.

Читайте також: «Можемо повторити»: міністр оборони Великої Британії нагадав Путіну про Кримську війну