Росії не обійтися без НАТО - блогер

Цей підхід пора переглянути, вважає російський журналіст, автор щотижневої колонки на DW Костянтин Еггерт.

Років тридцять тому ходив такий анекдот: "Питання: що потрібно зобразити на гербі СРСР? Відповідь: купідона. Питання: чому? Відповідь: тому що Радянський Союз - як купідон: голий, озброєний і до всіх пристає зі своєю любов'ю".

Втеча від радянського купідона

Цей жарт згадалася мені саме 12 березня. Адже рівно 20 років тому в маленькому місті Індепенденс в штаті Міссурі сталася одна з найважливіших подій післявоєнної історії. Там пройшла перша частина похорону Ялтинського договору 1945 року, фактично віддавшого Центральну і Східну Європу Сталіну.

Саме на батьківщині президента Гаррі Трумана, який стояв біля витоків Північноатлантичного договору, Польща, Чехія і Угорщина підписали документи про вступ до НАТО. Символічну втечу від радянського купідона став фактом історії. Ще через п'ять років, в 2004 році, труну домовленостей Сталіна, Рузвельта і Черчілля остаточно засипали землею - тоді в альянс увійшли колись захоплені тим же Сталіним три країни Балтії. З тих пір частина колишньої території СРСР входить в НАТО.

Так, Москва чинила опір розширенню альянсу починаючи з середини дев'яностих, хоча ще в 1993 році Борис Єльцин говорив польському президенту Леху Валенсі, що не бачить в цьому великої проблеми. У 1997 році Москва уклала з НАТО власне угоду - Основоположний акт, що дозволив їй протягом 17 років вести діалог і навіть співпрацювати з альянсом в самих різних сферах. Повітряна кампанія країн НАТО проти Сербії навесні 1999 року і російсько-грузинська війна 2008 року на час припиняли ці відносини і співробітництво.

Але воно кожен раз відновлювалася, в тому числі і тому що Кремлю було ясно: зберігати взаємодію з найуспішнішим і потужним військовим союзом в історії людства - в національних інтересах самої Росії. Досить згадати транзит через російську територію невійськових вантажів для міжнародного контингенту в Афганістані, основу якого складали війська країн НАТО. У Москві розуміли - альянс забезпечує там і безпеку російської держави. Тільки анексія Криму по-справжньому заморозила ці відносини на невизначений час.

НАТО як символ морального краху СРСР

Через двадцять років після вступу в НАТО трьох колишніх членів Варшавського договору відносини Москви і альянсу набагато гірше, ніж були тоді. Більш того, Кремль намагається протидіяти розширенню союзу набагато жорсткіше, ніж коли б то не було. Досить згадати спробу організувати державний переворот в Чорногорії восени 2016 року.

Для пострадянської верхівки Росії розширення НАТО - символ перемоги Заходу, і перш за все США, в холодній війні, нагадування про те, що такий улюблений нинішнім Кремлем радянський режим був огидний всім так званим "братнім" народам і країнам, і вони при першій підвернулася можливості від нього втекли. Російська верхівка, спадкоємиця того самого радянського купідона, може скільки завгодно намагатися переконувати себе і російський народ в тому, що Польщу, Литву або Чорногорію заганяли в альянс силоміць. Проста російська людина, обманутий телепропаганда Соловйова та Кисельова, може бути так і думає.

Хоча особливо сьогодні, в епоху Дональда Трампа, який назвав альянс "застарілим" і вимагає від союзників більше платити за членство в ньому, це звучить особливо смішно. У глибині душі і Путін, і Шойгу, і Лавров, впевнений, розуміють: черга в штаб-квартиру НАТО в Брюсселі - наслідок морального краху як СРСР, так і нездатною розлучитися з його спадщиною пострадянської Росії. Те, що в цій черзі стоять і будуть стояти до кінця Україна і Грузія - особливо дзвінкий ляпас російському керівництву, свідоцтво того, що за майже тридцять років після краху СРСР воно не змогло створити привабливу для сусідів країну.

Хто поставить заслін Китаю?

На тлі загрозливого зростання амбіцій Китаю, все частіше розмовляє з Москвою як старший з молодшим і витісняє Росію з Центральної Азії та Південного Кавказу, завзятість, з яким керівництво країни бореться з НАТО виглядає, м'яко кажучи, дивно. Польські танки ніколи не покотяться по вулицях Смоленська, німецькі парашутисти не захопили Калінінград, а італійські гірські стрілки не встановлять прапор альянсу на вершині Ельбрусу.

Що б не верещали в телеефірі Скабеева і Ко, у союзу майже тридцяти демократій немає ні сил, ні, найголовніше, бажання окупувати Росію. Зате теоретично уявити собі китайську піхоту, марширують, наприклад, по вулицях Благовещенська, може будь-хто, хто бував в цьому небагатому 200-тисячному місті на Амурі, розташованому прямо напроти китайського Хейхе з населенням в 1,8 мільйона.

Росія ніколи не вступить в НАТО - навіть якщо колись захоче. Адже в цьому випадку союзники повинні будуть прийти їй на допомогу в разі, якщо китайська піхота спробує увійти в умовний Благовєщенськ. Але мати дуже тісні відносини з альянсом, такі, які мають, скажімо, Австралія, Японія і Південна Корея - абсолютно точно в національних інтересах країни, що має 4 тисячі кілометрів кордону з самовпевненим і, по суті, ворожим Китаєм.

І може бути коли-небудь група зв'язку НАТО в складі поляка, естонця, македонця і британця буде сидіти в Москві і взаємодіяти з ГРУ, обмінюючись розвідувальною інформацією, псковські десантники будуть обмінюватися досвідом з американськими, начальник російського Генштабу підпише з генсеком НАТО угоду про виділення постійної квоти російським слухачам в штабному коледжі НАТО в Римі, а слухачам з країн НАТО - в російських військових вузах.

Сьогодні це здається ненауковою фантастикою, але завтра цілком може стати реальністю - якщо Кремль перестане водити за ніс власний народ і задумається про реальні, а не уявні інтересах Росії. Пора, нарешті, поховати радянського купідона - як двадцять років тому поховали ялтинські домовленості.

Автор: Костянтин Еггерт