Рашистські нелюди вкрали життя молодого офіцера українських сил ППО та його дружини

Захищаючи Україну від рашистських окупантів, загинув чоловік редактора видання OBOZREVATEL Ірини, кадровий військовий Віктор Сушков. 30-річний офіцер українських сил ППО віддав життя, закриваючи небо над українськими мирними містами від російських ракет

Коли Росія підступно вторглася на територію України рано-вранці 24 лютого, Віктор з перших хвилин, як і тисячі його побратимів, став на захист рідної землі.

Саме під час виконання бойового завдання на Сумщині, під містом Охтирка, Віктор Сушков загинув, перед тим встигнувши збити смертоносну ракету та врятувати десятки, а може, й сотні життів українців.

Ми висловлюємо глибокі співчуття Ірині та всім рідним та близьким загиблого героя. Ми поділяємо з вами вашу скорботу та біль.

За загибель Віктора Сушкова, за обірвані життя інших захисників України, за вбивства тисяч мирних жителів, які вчиняють Рашистська Федерація на території незалежної суверенної держави Україна, ворог заплатить сторицею.

І перемога, яку кожен день окроплюють своєю кров'ю найкращі з наших співвітчизників, – неодмінно буде за Україною.

Публікуємо повідомлення Ірини Сушкової у Фейсбуці.

Я зараз напишу найстрашніші слова у своєму житті. Напишу російською, останній раз, тому що я говорила тільки з тобою. Не писати не можу, я хочу, щоб увесь світ кричав, яким ти був. І без тебе я вмію лише одне – писати.

Я сиджу поруч із мертвим чоловіком. Моє життя лежить поряд зі мною в закритій труні. Моє життя, яке витирало мені сльози і говорило, що ніколи не залишить. Яка всю ніч прасувала мене, коли було погано. Яка хвалилася мною на кожному кроці. А я хвалилася тобою. І дякувала Богові, що ти такий є. Мене начебто більше не існує.

Я не знаю більш чистої, доброї і гідної Людини. Ти був найкращим у всьому. Не тому, що мій. Так і було, у тебе все виходило. Тебе скрізь цінували.

Мені дзвоном у вухах стоять усі твої слова. Тільки ласкаві, інших ти не говорив жодного разу. Якщо в нас вдома з'являлося щось класне, ти в той же час говорив, з ким ми поділимося. Якщо щось траплялося, я трималася лише через тебе. Одного "ззаю!" вистачало, щоб стояла по струнці смирно.

Ти летів зі служби додому з повними кишенями шоколадок, щоб я не сумувала. А все, що брав із собою, завжди роздавав похвалитися як я готую. Ти ніколи нічого не боявся, жодного разу. Ти сяяв усмішкою щодня, навіть якщо все було погано. "Я тепло одягнений і добре їжу", - на всі випадки життя. Ти будував плани на рік уперед, коли ми поїдемо до батьків. "Я тобі хоч раз у чомусь відмовляв?" - відповів ти на всі мої дурні дурниці. "Ось я тебе підлечу і все точно буде добре, нам ще дітей народжувати", "Яка робота, головне, щоб ти була здорова і щаслива", "Хочу собі таку маленьку дівчинку", - говорив ти що божий день.

І завжди допомагав, я могла просити, що завгодно. "Ти що командирка?" - жартував ти з хитрою усмішкою. "Гірше, - говорила я, - я дружина командира" і цілувала в ніс.

Я могла тобі розповісти те, що не кажуть нікому і ніколи, а ти завжди розумів.

Після весілля до серця біля мого контакту ти додав будиночок і сказав: "Тепер ти - назавжди мій будинок".

Я знала, якими ми нестерпними будемо в старості ("ззззая, знову сковорідка не на своєму місці", "зззая, зззая, хто пив каву і капсулу не дістав"), я знала, які очі будуть у наших дітей. Я давно вигадала, що дарувати тобі на першу річницю весілля. А вибирати довелося вінок на могилу. В останній розмові ти сказав, що охороняєш мій сон. Тепер я оберігаю твій до кінця свого життя.

Ти офіцер із таким внутрішнім кодексом честі, що цим сучкам і не снилося. Ти моє серце! Ти моя душа! Був і будеш. Я безмірно тебе люблю і пишаюся.

Я проклинаю цих фашистів за тебе, рідний, за наших з тобою ненароджених дітей, за вкрадене життя, твоє та моє.

Я сиджу поруч із мертвим чоловіком. Я вдова о 25. Моє життя вкрали нелюди. Моє життя вкрала ебуча росія.

Ірина Сушкова
Фото: Фейсбук