Рандєву диктаторів: навіщо Путін літав до Лукашенка

Починаючи з 2019 року, саме Лукашенко постійно приїжджав до Путіна, а не навпаки. Тільки 2022-го він побував у Росії сім разів і одного разу – 18 лютого – буквально за лічені дні до старту повномасштабного вторгнення.

І ось у понеділок, 19 грудня, Путін відвідав Мінськ, переговоривши з «бацькою» у форматі тет-а-тет 2,5 години. На спільній прес-конференції вже пізно ввечері Лукашенко хизувався, що «люди оцінять прийняті рішення», а також намагався тролити Захід, який вважає його та Путіна «співагресорами та найтоксичнішими людьми на планеті». Путін же наголосив на створенні спільно з Білоруссю загального оборонного простору, виробництві військової техніки та організації військових навчань.

Читайте також: У США заявили, що у РФ розпочався снарядний голод

«Давайте чесно скажемо: чи можемо ми захистити свою незалежність без Росії? Ні», - сказав Лукашенко, пояснюючи рішення у сфері оборони. "Якщо хтось хоче нас розірвати, вбити між нами клин - не вийде", - додав він.

Перед софітами телекамер ще перед стартом переговорів Олександр Лукашенко заявив, що зустріч зумовлена необхідністю обговорити чутливі теми, в яких уряди двох країн вичерпали переговорні можливості. Серед цих питань він назвав питання економіки, які «мають сприяти підвищенню добробуту населення та впевненості у завтрашньому дні». Путін у свою чергу сказав, що ключовими напрямками співпраці Росії та Білорусі мають стати промислова кооперація та сільське господарство. Крім того, бункерний мешканець наголосив, що дві країни «впевнено та ефективно» мінімізують вплив санкцій на свої економіки.

Будучи, м'яко кажучи, нерукопожатними на Заході, Лукашенко вирішив одягнути фіктивну маску важливого геополітичного гравця, заявивши, мовляв, сподівається на те, що в Брюсселі, нарешті, «переможе голос розуму і тоді можна буде перейти до конструктивного обговорення питань безпеки та майбутнього світоустрою» .

Що показово, питання російсько-української війни обидва диктатори не коментували. Натомість це зробив, голова росМЗСу Сергій Лавров, який прибув разом з Путіним до Мінська. По суті нічого нового він не сказав, включивши заїжджену платівку про те, що «спецоперація» була абсолютно необхідною, щоб зірвати плани перетворення України на «анти-Росію».

«Епоха переходу до багатополярності у міжнародній політиці буде тривалою та непростою. Однак Росія вибудовуватиме свою політику, спираючись на договороспроможних партнерів, які не намагаються порушити баланс інтересів», - підсумував міністр закордонних справ РФ.

Напередодні висадки кремлівського десанту в мінському аеропорту, на Банковій та у ВСУ заявляли, що головною метою приїзду Путіна до Білорусі було бажання схилити Лукашенка до участі його армії у війні проти України. Зазначимо, що РБ після 24 лютого фактично вступила у війну – саме з її території до України увійшли російські війська. Крім того, територію Білорусі рашисти систематично використовують для ракетних ударів по нашій країні.

Однак, безпосередньо збройні сили Білорусі в сухопутну операцію під своїм прапором поки що так і не вступили. Зараз, вважає командувач Об'єднаними силами ЗС України Сергій Наєв, ситуація може змінитися в плані «ширшого залучення збройних сил республіки Білорусь до операції проти України».

«Порядок денний абсолютно банальний: максимальна підтримка Білоруссю наступу в будь-якому вигляді. Це можуть бути і інформаційні кампанії, і тренувальні заходи, чи навіть сухопутне вторгнення», - вважає радник глави Офісу президента Михайло Подоляк. В ефірі національного телемарафону він сказав, що прямою участю у війні Лукашенко «підпише собі самогубний вирок».

Тим часом путінський спікер Пєсков, спростувавши те, що господар Кремля в Мінську нібито схиляв Лукашенка до воєнних дій, назвав такі повідомлення «дурними та безпідставними».

Як би там не було, в українській розвідці кажуть, що Білорусь поки що не готова до повноцінної участі у наземній операції проти України. Про це заявив представник Головного управління розвідки МОУ Андрій Юсов. За його словами, зараз Росія використовує цю країну як полігон для навчання, тренування «частково» мобілізованих, а також як базу для постачання озброєнь, зокрема важких.

Дуже примітно, що в день приїзду до РБ Путіна міноборони Білорусі повідомило про завершення перевірки боєздатності своїх військ, яку розпочали приблизно тиждень тому. Вона торкнулася всіх оперативних командувань, частин і з'єднань. Російське ж оборонне відомство з пафосом заявило, що навчання їхніх мобілізованих на полігонах у Білорусі йдуть у режимі нон-стоп: «з самого ранку і до вечірніх сутінків – на полігонах Білорусії жодної секунди тиші... Вогонь ведуть з усіх знарядь, приголомшуючи все навколо».

Судячи з відео, яке публікують у соцмережах путінські «визволителі» та їхні родичі, акцент робиться на навчанні танкових екіпажів і БМП. Також тренують мінометників, снайперів та стрільців із РПГ.

Незважаючи на публічні заяви Путіна та Лукашенка, що їхня ключова переговорна тема – інтеграція в рамках так званої союзної держави, зрозуміло, що головна мета – війна. І тут тільки можна робити припущення про те, що насправді планує цей диктаторський тандем. Цілком можливо, що Москва і Мінськ справді готують скоординований удар по Україні. Цілі можуть бути різні – від прориву на західний кордон для удару по логістиці військових поставок із країн НАТО до нового походу на Київ. Або можуть розпочатися якісь постановочні, але цілком серйозні бої з метою відтягнути ЗСУ з півдня і сходу України і розтягнути лінію фронту. Інше питання, що навряд чи це відбудеться найближчими тижнями, оскільки формування ударних угруповань у Білорусі, як зазначає вітчизняна розвідка, не виявлено, як і накопичення великих сил російських військ. Але це можливо буде зробити протягом місяця-двох, якщо таке рішення справді було ухвалено Путіним та Лукашенком під час їхніх розмов.

Слід зазначити, що Путін приїжджав у Мінськ у компанії не лише Лаврова – він прихопив із собою й міністра оборони Шойгу, який уже приїжджав до РБ 3 грудня підписувати з білоруським колегою Віктором Хреніним документи про поглиблення військової співпраці між країнами. Насправді ж, за численними витоками інформації, Шойгу приїжджав просити ще більше зброї та військової техніки з білоруських складів для війни проти України.

Нинішній візит у розширеному форматі на чолі з Путіним, на думку аналітиків американського Інституту вивчення війни (ISW), має на меті створення інформаційних умов для нового етапу війни проти України. «Взяті разом зустріч Путіна з російським командуванням, візит Шойгу до Білорусі, а також зустріч Путіна та Лукашенка свідчать про новий етап у плануванні та веденні війни, і можуть віщувати відновлення наступальних операцій проти України найближчими місяцями», – резюмують в ISW.

При цьому очевидно, що Лукашенко не хотів би повторення атаки на Україну з території Білорусі. Оскільки це, по-перше, призведе до подальшого санкційного тиску, а по-друге, всі соцопитування свідчать, що білоруси не хочуть брати участь у війні проти України. І «останній диктатор Європи» чудово усвідомлює: якщо він піде на такий крок, то ризикує спровокувати нові заворушення у своїй країні. До того ж військова поразка від України – а атака, очевидно, призведе саме до цього – може призвести до знищення всієї промисловості РБ, оскільки тут якихось стримувальних чинників із боку Заходу щодо Києва не буде.

До речі, є ще один вельми важливий момент, який свідчить про те, що Лукашенко лавірує, не бажаючи перетворюватися на беззастережно слухняне путінське «цуценя». На нещодавньому саміті Шайхайської організації співробітництва (ШОС) він уклав із Сі Цзіньпінем стратегічний договір про партнерство. Таким чином, Лука, заручившись гарантіями Піднебесної, намагається застрахувати себе від перетворення на повну маріонетку Москви. Очевидно, що цей контракт був і китайським сигналом про те, що КНР має свої інтереси в Білорусі і не дозволить Москві її повністю поглинути. І бункерному мешканцю, як не крути, доведеться зважати на це, тому що за останній рік простежується колосальне зростання залежності Російської Федерації від Китаю. Фактично Пекін рятує обкладену з усіх боків санкціями російську економіку, залишаючись покупцем її енергоресурсів. Зрозуміло, що Москва не наважиться втратити такого партнера: втрата китайського ринку вдарить по Росії набагато сильніше і болючіше, ніж неучасть «друзів» у війні проти України. Таким чином, ризики участі білоруської армії у повторній атаці на Україну з півночі залишаються невисокими. Але це не означає, що такий сценарій можна остаточно скидати з рахунків.

«Не думаю, що, як багато хто говорить, Путін їздив до Лукашенка, щоб схиляти його до участі білоруської армії у війні, тому що він не визнає на сьогодні свою поразку і вважає, що допомога в цьому плані РБ йому зовсім не потрібна. Більше того, Путін насолоджується війною і чекає на момент, щоб добити ненависну йому Україну остаточно. Він налаштований на тривалу та виснажливу війну і вірить у свою перемогу не менше, ніж ми віримо у нашу. Путін – це жорстокий, підлий, фанатичний ворог, який упевнений у тому, що те, що йому не вдалося зробити за три дні, вдасться за три роки», - зазначає відомий журналіст-міжнародник Віталій Портніков.

Розвиваючи свою думку в контексті путінського візиту до Мінська, Портніков констатує: «Для знищення України кремлівському диктатору потрібна Білорусь як воріт до нашої країни з півночі. Удар із півночі – це ключ до повного знищення України. Крім того, північ – це марш на Рівненську АЕС, а Путін хоче, щоб його злочинна армія контролювала усі українські атомні станції. І, нарешті, північ – це шлях до української залізниці з метою перекриття постачання західного озброєння. Саме тому Путіну потрібен Лукашенко, незалежно від того, чи дасть він відмашку на участь у війні армії Білорусі чи ні. У цьому сенсі візит Путіна до Мінська - це знак поваги чи не до єдиного союзника. До речі, гадаю, ми ще побачимо Путіна у Тегерані, який сьогодні для російського бандита важливий не менше, ніж Білорусь. Тому зараз триває гонка на швидкість: чим швидше Київ отримає потужні системи ППО/ПРО, тим менше у Путіна шансів зруйнувати Україну».

Читайте також: У Білорусі російські окупанти перекидають техніку до кордону з Україною