Політична криза в Білорусі: Чому Зеленському не вдасться відстоятися в сторонці

Після кількох днів жорстких зіткнень ОМОНу з мітингувальниками, білоруська влада трохи пом'якшала. З СІЗО почали відпускати затриманих, більшість з яких з різними травмами. Нарешті подали голос президент Олександр Лукашенко і його головна опонентка Світлана Тихановська, яка фактично втекла до сусідньої Литви. «Бацька» запевнив, що країну не залишав і поскаржився, що його противники намагаються розгойдати трудові колективи. Йдеться про страйки на декількох підприємствах, в тому числі на машинобудівному БелАЗі. У свою чергу Тихановська записала відеозвернення, в якому закликала людей виходити на мирні мітинги. Нагадаємо, перед виїздом в Литву вона, навпаки, закликала відмовитися від протестів.

Зараз протести в Білорусі знаходяться на переломному етапі. Лукашенко, схоже, зробив маленький крок назад, зрозумівши, що основна причина масовості народних хвилювань не в невдоволенні результатами президентських виборів, а в непомірній жорстокості силовиків по відношенню до протестуючих. І якщо на акціях в найближчі дні ОМОН зменшить свій запал, масовість протестів потроху почне знижуватися. У всякому разі, влада на це, мабуть, сподіваються.

Але як би там не було, схоже, розв'язка близька. І на серйозні поступки опозиції Лукашенко йти не збирається. Нагадаємо, Польща і Литва закликали білоруського президента почати діалог з народом. З Заходу і від окремих українських політиків також звучить ініціатива проведення повторних президентських виборів, відкритих, з допуском міжнародних спостерігачів. Цей варіант Лукашенко навряд чи прийме. Що ж стосується діалогу, то тут у опозиції є серйозна проблема - у неї немає лідера: Тихановська в еміграції, інші її соратники не уповноважені народом, оскільки не є ні депутатами, ні представниками місцевого самоврядування. Простіше кажучи, сідати за стіл переговорів Олександру Лукашенку не з ким. І про це говорили багато наших експерти, згадуючи український «Майдан без політиків». Тільки після того, як до нього приєдналися лідери політичної опозиції, стало можливим вести переговори з Януковичем. Інша справа, що домовленості порушувалися, але в очах значної частини суспільства і західних партнерів діалог влади і опозиції було легітимізовано.

У разі відмови Лукашенка від переговорів з опонентами, на Білорусь, очевидно, будуть накладені санкції. Що, безсумнівно, сильно вдарить і по нашій економіці. І тут важливо відзначити, що ця країна входить до п'ятірки найбільших торгово-економічний партнер України. У 2019 товарообіг між сусідніми державами склав $ 5,8 млрд. При цьому експорт українських товарів до Білорусі збільшився приблизно на 19% до майже $ 1,7 млрд., імпорт білоруських товарів на ринок України склав близько $ 3,7 млрд. Через пандемію в цьому році товарообіг між Україною і Білоруссю знизився на 22,8% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. У разі ж введення проти Мінська серйозних санкцій, Києву доведеться до них приєднуватися, в іншому випадку у низки європейських держав виникне питання з приводу продовження антиросійських санкцій: навіщо їх продовжувати, якщо Україна відмовляється підтримувати загальноєвропейську позицію щодо режиму Лукашенка.

Правда, не варто очікувати, що в самій Європі рішення про санкції пройде гладко. Але Банкова вже зараз повинна чітко розуміти, на чиєму вона боці. Це перше. А друге - шукати варіанти компенсації економічних втрат від антилукашенківських санкцій. Які обов'язково торкнуться нашої хворобливої енергетичної галузі.

Ще один дуже важливий момент: нелегітимними вибори в Білорусі вже визнав Сейм Польщі. За ним обов'язково підуть інші країни ЄС. І Україні треба визначитися. Відразу після Дня Незалежності збереться Верховна Рада, в порядок денний засідання якої спробують внести і заяву по Білорусі. Тут дуже важливо, хто саме внесе це питання - опозиція чи «слуги», і чи вистачить голосів для жорсткої позиції. При цьому варто розуміти, що в разі приєднання до Польщі і іншим країнам, котрі засуджують Лукашенка, на тривалий час може загальмуватися процес переговорів в рамках Тристоронньої контактної групи. Глава української делегації в ній Леонід Кравчук уже запропонував перенести переговори з Мінська в іншу країну, однак на це навряд чи погодяться Росія і її маріонетки з ОРДЛО.

Президент Зеленський після декількох днів мовчання сьогодні зробив заяву в досить обтічною формою. Наприклад, фраза, що в Білорусі «кожен день трапляються ексцеси» виглядає для багатьох занадто м'якою оцінкою побиття силовиками мирних громадян. Утім, подібна форма звернення може бути пов'язана з необхідністю вирішити проблеми затриманих в Білорусі українських громадян. Однак в разі поглиблення білоруської кризи просто стурбованістю відбутися не вдасться.

Зрозуміло, що серед Зе-виборців Лукашенко популярний міф про щасливу Білорусь, де у всіх є робота і стабільний дохід на кшталт міфу про великі реформи Саакашвілі в Грузії. І перед місцевими виборами погано про нього відгукуватися «слуги» не хочуть, але тут доведеться все ж визначатися - Україна з цивілізованим світом або ніде.

Також треба враховувати, що в разі посилення міжнародного тиску на Лукашенка, він може піти на ще більше зближення з путінською Росією. І ми отримаємо надзвичайно неприємну ситуацію, коли доведеться додатково перекидати сили на україно-білоруський кордон.

Якщо ж теоретично уявити, що Лукашенко під натиском опозиції і Заходу здасться, то не варто розраховувати на велику дружбу з нинішніми білоруськими опозиціонерами. По-перше, в разі їх приходу до влади Білорусь неодмінно зіткнеться з серйозною економічною кризою, до якого цю країну підштовхне Росія. І ми замість «совкового», але стабільного сусіда ризикуємо отримати величезну проблему.

По-друге, Москва ніколи не погодиться втратити Білорусь, як втратила Україну. У нашій країні роками діяла потужна агентурна мережа РФ, діє вона і в Білорусі, яку в разі зміни влади будуть підривати зсередини. Щоб зробити осередком нестабільності. І, по-третє, поки не зовсім зрозуміло, сьогоднішня білоруська опозиція - проєвропейська, проросійська або не визначена. Скоріш, в ній присутні всі три вектора. Не факт, що в результаті опиниться при владі саме проєвропейська частина опозиції. Тим більше, в Кремлі мають намір проштовхнути наверх своїх «кишенькових» агентів (цим давно і активно займається одіозний Владислав Сурков - один з головних ідеологів «російської весни» на Донбасі і в Криму в 2014 році), що перетворить Білорусь в російський анклав.

У будь-якому випадку ми отримуємо великі неприємності для України, і завдання влади знайти тактичні і, головне, стратегічні шляхи зменшення впливу цих неприємностей на нашу державу. Чи розуміють це Зеленський і його соратники? Залишається сподіватися, що розуміють...

Сергій Іваненко