Письменниця з українським корінням номінована на найпрестижнішу сьогодні в світі літературну премію

Міжнародну Букерівську премію була заснована в 2015-му році як додаток до Букерівської премії, яка існує з 1969-го року і займала за ступенем уваги професіоналів, читачів і ЗМІ друге місце після премії Нобеля. Саме «займала» в минулому часі, оскільки скандали останніх років підірвали престиж Нобелівської премії, так що зараз можна говорити і про перше місце.

І хоча, звичайно, £50 тисяч «Букера» (а у випадку з її «міжнародною версією» письменник ще й ділить цю суму навпіл з перекладачем книги на англійську мову) набагато менше, ніж близько мільйона доларів «Нобеля», у нього є своя перевага - це знак якості саме літературних текстів, а не незрозумілого набору критеріїв, яким керується Нобелівський комітет.

Крім того, на відміну від таємничості засідань Нобелівського комітету, протоколи якого засекречуються на 50 років (дикий анахронізм в наш час), процес присудження Букерівської премії розроблений дуже чітко. Спочатку журі, склад якого відомий, оголошує лонг-лист (зазвичай 12 книг-претендентів з цієї сотні, в цьому році 13), а потім - шорт-лист (зазвичай шість книг).

Таким чином, всі бажаючі можуть стежити за процесом відбору, порівнюючи результати своїх читацьких вражень з проміжними рішеннями журі. Крім того, на відміну від Нобелівської премії, де можна орієнтуватися тільки на переможця, Букерівська дає видавцям і читачам з усього світу цілу систему орієнтирів у вигляді лонг- і шорт-листа. У деяких країнах навіть видаються серії книг, що орієнтуються саме на лонг-лист, а не тільки на переможця.

Так що одне те, що польська письменниця і поетеса Ольга Токарчук увійшла до оприлюдненого в цю середу лонг-лист Міжнародної Букерівської премії з книгою «Пройдися плугом по кістках мертвих», це майже перемога, не кажучи вже про те, що в минулому році вона стала переможницею премії з романом «Польоти».

Але це ще і перемога для України, оскільки, як розповідала сама письменниця, її родинне коріння бере початок в селі Токи Тернопільської області. І хоча там сьогодні живуть близько тисячі чоловік, колись Токи були однією з резиденцій князів Збаразьких і Вишневецьких, де від того часу залишилися руїни побудованого в XVI-му столітті замку. Бабуся Ольги, за її словами, була українкою, дід - поляком, а після війни весь рід розпався на три гілки, одна з яких живе в Польщі, друга в Україні, а третя у Франції. Сама вона народилася в 1962-му році в Польщі.

В інтерв'ю 2010-го року письменниця казала, що, на відміну від свого батька. не знає української мови, але це, швидше за все, означало просто те, що вона на ній не пише, оскільки практично будь-який поляк українську мову розуміє. А вже полька з української бабусею і батьком, який знають українську мову - тим більше. До того ж для будь-якого справжнього любителя літератури зрозуміло, що для творчості письменниці, яку якось назвали «польським Маркесом», її фамільне українське коріння означає дуже багато.

До речі, треба віддати належне українським видавцям, які вже надрукували кілька романів Токарчук в українських перекладах.

Аліса Куницина, Lenta.UA

Заголовне фото: www.wroclav.pl