Останній герой. Як організувати успішне повстання у таборі смерті, пережити допити СМЕРШ і дійти до Берліна

Собібор. Нацистський табір смерті, де було знищено близько 250 тисяч євреїв з Польщі, СРСР, Франції, Нідерландів, Чехословаччини та інших країн. Один з багатьох, але єдиний, де масова втеча ув'язнених стала реальністю.

Втеча ця готувалася за безпосередньої участі Семена Розенфельда. Хлопець народився в 1922-му на Вінниччині, навчався у єврейській школі, після її розформування перейшов до української, з перших днів війни — на фронті, в липні 1941-го потрапив зі своїм артилерійським полком в оточення під Мінськом, був поранений і контужений, опинився у полоні.

Історія повстання 14 жовтня 1943 року, коли в'язні ліквідували 11 есесівців, прорвали дротяні загородження і здійснили масову втечу, багаторазово описана, в тому числі у фільмі «Втеча з Собібора» з Рутгером Хауером у головній ролі і в картині Костянтина Хабенського, що нещодавно вийшла на екрани.

Все почалося влітку 1943 року, коли в Собіборі виникла підпільна група на чолі з сином рабина Леоном Фельдхендлером. Невідомо, як повернулася би справа, але у вересні з Мінська прибула партія радянських військовополонених-євреїв, де був лейтенант РККА Олександр Печерський, який взяв керівництво втечею на себе.

Згідно з планом Печерського, в'язні повинні були запрошувати есесівців на примірку нових мундирів і взуття, а потім поодинці їх ліквідувати. На Розенфельда поклали завдання зарубати сокирою коменданта табору I Карла Френцеля, але той, немов відчувши небезпеку, не прийшов на примірку (обершарфюрер Френцель був впізнаний у 1962-му, засуджений до довічного ув'язнення і помер в 1996 році, — прим. ред.).

Коли пролунав умовний сигнал на прорив — пісня «Все вище, і вище, і вище...» — Семен разом з сотнями в'язнів кинувся до загородження. «Коли вже відбіг від забору в сторону лісу, то відчув біль в нозі... куля зачепила неглибоко... Я біг і лягав, знову біг...», — згадував Семен Мойсейович в одному з інтерв'ю.

Сам табір оскаженілі німці просто стерли з лиця землі. Вже 16 жовтня за наказом Гіммлера сюди прибула спеціальна саперна частина. Динамітом підірвали практично всі будівлі і сторожові вишки, стовпи разом з колючим дротом викорчували з землі. Навіть гусей, що заглушали своїм реготом крики нещасних, забили на місці.

Втікачі ділилися на групи, так Розенфельд залишився з 15-річним Болеком з Лодзі (Дов Фрайберг — згодом свідок на процесі Ейхмана, автор кількох книг про Голокост). Їли кору, ягоди, пили воду з калюж. Дотягли до весни 1944 року, коли Червона армія увійшла до Східної Польщі. Потім три тижні перевірки СМЕРШ, 1-й Білоруський фронт, поранення в Познані, два місяці у госпіталі. Після виписки — Німеччина і напис, залишений на стіні Рейхстагу: «Барановичі — Собібор — Берлін».

Тут же Семен дізнався, що всі його родичі, розділивши долю двох тисяч трьохсот євреїв Тернівки, були розстріляні на узліссі 27 травня 1942 року.

За різними оцінками, до кінця війни дожило близько 50 повстанців, яких життя розкидало по різних країнах і континентах — від Бразилії до Австралії, від США до Ізраїлю і від Канади до Радянського Союзу.

Що стосується Розенфельда, то він, демобілізувавшись у жовтні 1945-го, оселився в Гайвороні Кіровоградської області, одружився, народилися сини. Тут же, в Гайвороні, відбулася в 1973 році і перша зустріч в'язнів Собібора, які проходили потім раз на п'ять років. На початку 1990-х наприкінці радянської епохи Розенфельд репатріювався з сім'єю до Ізраїлю.

У минулому році посол України в Ізраїлі Геннадій Надоленко в присутності військового аташе на виконання указу президента Порошенко урочисто вручив Семену Мойсейовичу орден «За заслуги» III ступеня.

Нагадаємо, що і глава повстання — Олександр Печерський — і більшість його товаришів були вихідцями з України. Кременчужанин Печерський помер у 1990 році, два роки тому в Києві не стало його соратника Аркадія Вайспапіра, нагородженого українським орденом «За заслуги», тепер пішов останній з героїв Собібора — Семен Розенфельд. Світла пам'ять.

Костянтин Мельман