«Очима клоуна»: розмова з Олександром Чекмарьовим

14 березня у Львові відбулася прем’єра моноспектаклю «Очима клоуна» — незалежного театрального проєкту за мотивами однойменного роману Генріха Белля. Це трагікомедія про людину, яка намагається залишатися собою в суспільстві, де комфорт важливіший за правду. Ми поговорили з автором ідеї, актором, режисером і продюсером вистави Олександром Чекмарьовим — про шлях до прем’єри, внутрішній бунт і глядацький резонанс.

— Як з’явилась ідея створити виставу саме за романом Генріха Белля?

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Мене завжди цікавив незалежний театр. І хоча займатися ним дуже складно, але та ступінь творчої свободи, яку він може дати дуже мене приваблювала. Хотілося зробити проєкт максимально мобільним. Тому я прийняв рішення, що це має бути саме моновистава і всі декорацї мають поміститися в одну валізу. Я шукав матеріял досить довго, аж доки майже випадково не на трапив на роман Генріха Белля. Я був вражений наскільки переживання персонажа близькі мені. Я зараз говорю не про якісь конкретні факти, а швидше про загальний стан: не розуміння оточуючих, приступи відчаю, самотність.

— Ви поєднали кілька ролей: актора, режисера, продюсера. Який з цих «голосів» виявився найгучнішим у процесі?

Так, голоси в моїй голові - це тема окремого інтерв’ю. У процесі створення продюсер говорив мало. З під лоба дивився на те, як ростуть витрати і пив заспокійливе. Голос актора звучав найголосніше. Режисеру не завжди подобалось те, що робить актор. Тому на допомогу довелося кликати другого режисера.

— Ви згадували, що ідея народилася три роки тому. Що стало найважчим у цьому шляху — пошук себе, матеріалу, команди?

Найважчим було наважитись зробити перший крок. Я навіть за допомогою до психолога звертався, але й залишити цю ідею я теж не міг. Як казав колись мій викладач з акторської майстерності:

• Якщо можете займатися чимось іншим. Займайтесь чимось іншим.

Я завжди згадую ці слова, коли мені важко. І розумію, що ні чим іншим займатися не можу, а значить треба рухатися далі і робити все можливе, щоб в цій професїї лишитися.

— Як ви зібрали свою команду? Що вас переконало в кожному з учасників: Юрії Пилипчуку, Ельвірі Босович, Юлії Скибі, Андрієві Сачеві?

З самого початку думав, що все буду робити сам, але дуже швидко зрозумів, що без хорошої команди нічого не вийде. Майже всі учасники команди, крім Ельвіри Босович, це люди яких знаю давно. Ельвіру Босович мені порекомендували колеги як професіонала своєї справи і я дуже вдячний, що вона погодилась з нами працювати. Але хто мені потрібен я зрозумів не відразу. Шукав і в Україні і за кордоном. Але нічого не складалося. А потім прийшло усвідомлення, що далеко ходити не треба. Часто потрібні люди знаходяться зовсім поруч. Треба вміти це побачити. З ідеями, до речі, так само.

— Наскільки змінювався проєкт від задуму до прем’єри? Чи були якісь «переломні» моменти в репетиціях?

Безперечно в процесі створення проєкт зазнавав змін. Кожна нова репетиція наближала нас до розуміння того, якою ця вистава має бути.

— Хто для вас головний герой вистави?

Для мене головний герой - це глядач, персонаж, якого я граю - це наслідок. А першопричина сидить в глядацькому залі. При тому хочу наголосити я своєю роботою нікого ні в чому не звинувачую і ні до чого не закликаю. Наш проєкт запрошує порозмірковувати над тим, над чим розмірковувати не завжди приємно. Але на мою думку дуже потрібно.

— Які риси цього клоуна ви несподівано знайшли в собі?

Мій персонаж не дуже приємна особистість, тому знаходити з ним спільні риси не дуже радісно. Але вони звісно є. Треба мати величезну сміливість, щоб зазирнути у власну безодню. Мій персонаж і я це робимо. Це те що нас об’єднує найбільше.

— Що було найскладнішим в акторській роботі — текст, психофізика, емоційна глибина?

Найскладніше зажди - це знайти правильний тон. Одну і ту саму історію можна розказати по різному. І от зробити так, щоб вона зазвучала  як хочеш ти, ось це найважче.

— Як глядачі реагували на перші покази? Було щось, що вас особливо зачепило?

Виставу дуже добре приймають: десь більш активно реагують, десь менше, але завжди дуже уважно слухають. Від того і вистава кожного разу трохи інша.

— У виставі йдеться про спротив і біль. Який відгук ви отримуєте від українського глядача сьогодні — в цей час?

Теми які підіймаються у виставі актуальні завжди, у будь який час.

— Ви вже зіграли чотири вистави. Де ще плануєте покази?

Планів багато. Гастролі, участь у фестивалях не тільки в Україні, але й закордоном. Наразі я активно над цим працюю.

— Якби могли звернутися до себе трирічної давності, коли все тільки починалося, що б сказали?

Тільки вперед. Ти все робиш правильно.