Обнулення Путіна: як Україні скористатися принизливими програшами Росії Туреччині

Потоки «Газпрому» вичерпалися

27 липня газопровід «Турецький потік» стає на двотижневий ремонт, що експерти вважають дуже поганим знаком для «Газпрому» і Росії. Потік, побудований для доставки російського газу в Туреччину в обхід України, був зданий в експлуатацію тільки на початку 2020 і вже зупинявся місяць тому.

А в травні був закритий теж якби на ремонт газопровід «Блакитний потік», і вже 3 місяці по ньому не качається газ з Росії до Туреччини. Тенденція, однак: за підсумками першого кварталу 2020 року Туреччина скоротила закупівлі російського газу на 70% у порівнянні з аналогічним періодом 2019 року. І більш ніж на 90% - якщо порівнювати з 2018-м.

Зате Туреччина планомірно нарощує закупівлі газу в Азербайджані і Ірані і скрапленого - в Катарі і США. В результаті за підсумками кварталу серед постачальників газу до Туреччини на перше місце вийшов Азербайджан, який із 1,87 млрд імпортних кубометрів поставив 924 млн кубометрів, на другому Іран - ще 557 млн. Росія відкотилася на 3-е місце - 389 млн кубів.

Є висока ймовірність того, що обидва газопроводи, в які Росія вклала багато мільярдів доларів (в «Турецький потік» - понад 7 млрд.), Можуть піти в тривалий простій, а потім будуть закриті, або ж далі будуть використовуватися Туреччиною як допоміжні, поки не буде побудовано досить терміналів для скрапленого газу. Таким чином, обидва газопроводи будуть або заблоковані, або переведені в абсолютно збитковий для «Газпрому» режим.

А навіщо було будувати два газопроводи, про нерентабельність яких з самого початку попереджали провідні енергетичні експерти світу? Це питання не до Туреччини, яка не вкладала в ці проекти свої кошти, а до Путіна і керівництва «Газпрому».

Туреччині нема ніякого економічного сенсу потурати зовнішньополітичним амбіціям Путіна, який прагне знекровити українську ГТС. Наприклад, скраплений газ коштує вдвічі дешевше газпромівського - 40-50 доларів за тисячу кубів проти 90 за російський. Тому Туреччина, яка не має на відміну від України залежності від російського газу, просто економить гроші.

В результаті, відзначають експерти, на минулому тижні «Газпром» чи не вперше змушений був вийти на міжбанк і купити за рублі величезну суму валюти, щоб виплатити купон по десятирічним єврооблігаціям з терміном погашенням в 2021 році (GAZ-21). Це викликало закономірне просідання рубля на біржі.

Сама практика залучення валюти під облігації поширена в світі. Але не для Газпрому: зазвичай монополісту вистачало власної валюти для того, щоб здійснювати виплати за фінансовими зобов'язаннями і ще продавати валюту на біржі, що, зокрема, підтримувався курс рубля. Але після вкладання мільярдів в порожні труби газопроводів і втрати великих клієнтів, в тому числі, Туреччини, валюти у Газпрому не стало.

Путін догрався в «войнушкі»

Чому саме зараз Туреччина завдала важкого удару як по держбюджету, так і по міжнародній репутації Росії? Адже раніше відносини між країнами та їхніми лідерами виглядали цілком добросердими.

У відповіді сходяться практично всі світові ЗМІ: на спусковий гачок натиснув ... Путін. Коли вирішив «пограти в войнушку» в регіонах, які Ердоган вважає зоною впливу і життєвих інтересів Туреччини - в Сирії, Лівії та на Кавказі.

Ще в листопаді 2015 року Туреччина продемонструвала, що ніяких військових провокацій з боку Росії не потерпить. Російський штурмовик СУ-24, що залетів на територію Туреччини, був безжально збитий. Навесні поточного року Анкара ввела в сирійську провінцію Ідліб війська, щоб запобігти подальшим спробам збанкрутілого режиму всесвітнього ізгоя і великого путінського друга Башара Асада знищувати власне населення російськими озброєннями і спільно з російськими найманцями.

Турецькі збройні сили послідовно демонстрували, що російська військова техніка виглядає грізно тільки на парадах на Красній площі. У березні в Ідлібі були збиті ще два російські літаки Су-24 з сирійськими пілотами, які пробували атакувати турецькі винищувачі.

У червні агентство Defense Express, посилаючись на власні джерела, встановило, що в ході військових конфліктів в Сирії та Лівії було знищено не менше 23 розрекламованих Кремлем зенітних ракетно-гарматних комплексів (ЗРПК) «Панцир-С1» російського виробництва. Це зробили турецькі ударні безпілотники Bayraktar.

А 21 липня в телезверненні Ердоган недвозначно заявив: військова присутність Туреччини в Сирії продовжиться до тих пір, поки сирійський народ не отримає свободу, мир і безпеку. Іншими словами - поки росіяни не заберуться з Сирії разом з Асадом.

У Лівії Туреччина надає потужну військову підтримку визнаному ООН ісламізму Уряду національної згоди (ПНС) в Тріполі, очолюваному Фаїз Сараджев. Армія самозваного фельдмаршала Халіфа Хафтара, підтримуваного Росією і Єгиптом, терпить одну нищівну поразку за іншою.

У спеціальній закритій доповіді, представленій Комітету з санкцій щодо Лівії Ради Безпеки ООН, спростовується чергова стандартна брехня Путіна щодо «іхтамнєт» в Лівії. Встановлено, що з жовтня 2018 року в Лівії діяло угруповання російських найманців числом від 800 до 1200 чоловік. Але турки змусили «вагнеровців» ганебно тікати з Лівії, а нині ударними темпами будують дві військові бази під Тріполі.

А коли у Хафтара з'явилися наміри втягнути у військовий конфлікт Єгипет, Туреччина посадила за стіл переговорів росіян і спонукала прийняти спільну заяву за підсумками "турецько-російських консультацій на вищому рівні" про те, що лівійське протистояння не має військового рішення. Лівійська криза може бути врегульована тільки шляхом політичного процесу, відомого і здійснюваного самими лівійцями за сприяння ООН.

Кремль дме губи

На жаль, Путін переконався, що у військовому плані з Туреччиною змагатися він нині не зможе і за допомогою Єгипту. А адже Туреччина навіть не просила про підтримку сил НАТО. Тому доведеться підключати до врегулювання в Лівії ООН, яка однозначно на стороні Сараджа.

Реакція російської дипломатії нагадує поведінку скривдженої дитини: 13 червня глави МЗС РФ Сергій Лавров і глави Міноборони Сергій Шойгу різко відклали на невизначений термін запланований заздалегідь візит до Анкари. Аналітики вважають, що причина в тому, що Росія фактично була поставлена перед фактом: у Лівії Туреччина має намір розвивати успіх, конвертуючи військові перемоги у політичні, Хафтар маргіналізований. У Сирії Анкара має намір зміцнювати вже отримані позиції.

Показово, що Путін принизливо промовчав у відповідь на повернення Айя-Софії в Стамбулі статусу мечеті. Побоювання ще більше зіпсувати відносини з Туреччиною пересилили прагнення зберегти реноме «захисника всесвітнього православ'я».

А гучна історія з купівлею Туреччиною російських зенітно-ракетних комплексів С-400В та можливих антитурецьких санкцій з боку США закінчилася досить пікантно. В американський Сенат надійшла ініціатива сенатора-республіканця Джона Тьюна, який пропонує дозволити міністерству оборони США викупити у Туреччині російські ЗРК. Неважко припустити, що штатівські фахівці після цього переберуть ЗРК на гвинтики і знайдуть способи протидіяти їм. Офіційна Росія терміново запротестувала: реекспорт ракетних комплексів не можна здійснити без дозволу РФ. Ось тільки чи будуть їх питати?

Зрозуміло, що Туреччина усіма силами підтримає Азербайджан в конфлікті з контрольованою Росією Вірменією. Поставки новітніх турецьких озброєнь вже почалися. Турецькі ЗМІ підкреслюють, що стрілянина з вірменської сторони в цей раз почалася не в традиційних конфліктогенних районах Карабаху, а біля місць проходу газо- і нафтопроводів, що йдуть з Азербайджану до Туреччини.

Кремль також надзвичайно дратує безкомпромісна позиція Туреччини щодо приналежності Криму Україні. Днями глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу на спільній конференції зі своїм українським колегою Дмитром Кулебою в черговий раз заявив, що Анкара підтримує територіальну цілісність України, не визнавала і не визнає «незаконну анексію Криму».

Для Путіна той факт, що він зазнає поразки за поразкою навіть не від США, Китаю або ЄС, а від гравця регіонального масштабу, є надзвичайно болючим. За таких умов, для Путіна стає неможливим жадане позиціонування себе лідером світового масштабу, вирішального питання глобальних геополітичних розкладів. Так собі, лідер «білого Габону з ядерними ракетами». Фактично Ердоган геополітично «обнуляє» Путіна.

Що робити Україні?

Цією ситуацією просто зобов'язана скористатися керівництво України і вивести співробітництво з Туреччиною на новий рівень. Ворог нашого ворога - наш друг. Навіть з урахуванням очевидних проблем в Туреччині з демократичними цінностями і відродження панісламізму.

Тим більше, що відсутність попиту на російський газ може вдарити і по українській ГТС. Вона після 2024 року кінця періоду гарантованої прокачування, може з'явитися на екрані, як і обидва російських потоки на Туреччину. Місяць тому, пишуть ЗМІ «Газпром» почав демонтаж трубопроводів, які подавали газ в нашу ГТС з російської сторони. При відсутності попиту на російське блакитне паливо в світі, має всі шанси повторити долю "потоків" - як "турецького" так і "блакитного". Потрібен план її альтернативного використання.

Експерт центру Разумкова Максим Белявський вважає, що в умовах, що склалися, Україна повинна відновити переговорний процес з Туреччиною про створення газового хабу для впливу на цінову кон'юнктуру європейського і середземноморського газового ринків.

Зеленський провів телефонну розмову з Реджепом Ердоганом, в якому президенти домовилися вжити додаткових заходів для фіналізації Угоди про вільну торгівлю. Про це повідомила прес-служба Офісу президента України, забувши, проте додати, що ще рік тому, в червні 1999 року, тодішній заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар говорив, що угода про ЗВТ між Україною і Туреччиною готова на 99%. Щось довго долають у Зеленського 1%, поки тільки про додаткові заходи домовилися.

Експерти вказують, що рівень військового співробітництва між Києвом і Анкарою далеко не відповідає величезному військово-технічному потенціалу Туреччини, досвіду турецьких військових у протистоянні Росії в конфліктах.

Втім, виникає велике питання, чи потрібен Зеленському та його команді цей досвід, якщо на даний момент для них головне завдання - стежити, щоб наші бійці не відповідали на обстріли російсько-терористичних сил?

Олександр Качура (не є депутатом)

Фото: Главком