Нев'янучий майстер інтелектуальної «попси»: в прокат вийшов новий фільм Вуді Аллена

Здається, що якщо розбудити Вуді Аллена в його нью-йоркській квартирі о третій годині ночі і запропонувати йому за пару-трійку днів почати новий фільм, то він впорається з цим без проблем - подзвонить відомим акторам (вони всі люблять зніматися у Аллена), а поки вони будуть з'їжджатися, придумає сценарій. Проблема тільки в тому, що все це ніяк не можна буде назвати по-справжньому новим - режисер, якому в грудні виповниться 84 роки, повторить ті ж теми, які він експлуатує майже півстоліття.

Все це стосується і його романтичної комедії «Дощовий день в Нью-Йорку», яка вийшла зараз в український прокат. Багатий студент елітного коледжу корінний нью-йоркер Гетсбі Уеллс (Тімоті Шаламе) їде зі своєю подружкою Ешлі Енрайт родом з провінційної Арізони, яка вчиться в цьому ж коледжі «на журналіста» (Ель Феннінг), на один день в Нью-Йорк. Для неї це шанс почати ранню кар'єру, так як їй організують інтерв'ю зі знаменитим режисером фільмів «для інтелектуалів» Роланом Поллардом, для нього - можливість показати їй свій улюблений Нью-Йорк. Саме свій - зі старими барами з піаніно, заповітними містечками в Центральному парку і навколо нього (його батьки живуть на П'ятій авеню, вулиці мільйонерів) і т.п.

Однак обставини складаються так, що юна симпатична Ешлі опиняється в ситуації, коли кінозірки, на яких вона звикла дивитися як на небожителів і яким вона попалася в ситуації рядових особистих негараздів, не проти з нею переспати або навіть закрутити роман. Гетсбі, в свою чергу, більшу частину фільму проводить поруч з молодшою сестрою своєї колишньої подружки Шеннон (Селена Гомес). Гомес, до речі, зіграла у фільмі відмінно, як і Феннінг - за це актори і люблять Вуді Аллена, який вміє з ними працювати. А пересічний глядач, який витратить півтори години на перегляд фільму, побачить зсередини відразу дві нью-йоркських тусовки, недоступні для нього в реальному житті, «кіношну» і багатіїв, і буде перебувати в повній впевненості, що тепер все про них знає.

Напевно, частково це буде правдою. Проблема тільки в тому, що точно такий же фільм Вуді Аллен міг зняти п'ятдесят років тому. У «Дощовому дні в Нью-Йорку» немає жодної прикмети сучасної інтелектуального життя - навіть прізвища своїх улюблених режисерів і художників, які називають герої фільму, родом з 50-х-60-х років: Вітторіо Де Сіка, Марк Ротко і т. д. Звичайно, не виключено, що Вуді Аллен прав, і інтелектуальна еліта Нью-Йорка за півстоліття ніяк не змінилася, але віриться в це важко.

Втім, є один виняток - коли хтось розповідає, як в зв'язку з джентрифікацією нью-йоркська богема переїжджала з Сохо в Трайбека і далі по порядку перетворення дешевих для життя районів в дорогі. Це як раз актуальна проблема нью-йоркерів.

Швидше за все, 83-річний режисер просто виїжджає на старому багажі, що він, до речі, робить вже далеко не в перший раз. Колись Вуді Аллена називали «Бергманом для бідних», маючи на увазі, що він ставить в своїх фільмах ті ж проблеми, що і великий шведський режисер, але в полегшеному вигляді, щоб глядач в кінозалі не відчував дискомфорту. Але зараз і цього немає. «Бергман для бідних» перетворився в майстри нібито інтелектуальної «попси».

Втім, це ніяк не виключає того, що «Дощовий день в Нью-Йорку» можна дивитися з почуттям комфорту - приблизно з таким же, з яким один з його головних героїв міг би зайти в дощовий день в старий бар, щоб послухати піаніста. Майстер в будь-якому жанрі залишається майстром.

Олег Васильєв, Lenta.UA

Заставне фото: кадр з фільму Twitter