Найвідоміший і найбільш епатажний сучасний кінорежисер йде на відпочинок

Як і раніше, ми до цієї дати рейтингу "найкращих фільмів" Тарантіно вирішили не робити. Навіть з тієї причини, про яку ми вже писали - фільми Тарантіно, хоч як це дивно звучить на перший погляд, швидко застарівають. Скажімо, "Скажені пси", яким ми ще років десять тому надали б перший номер у рейтингу фільмів Тарантіно, сьогодні при повторному перегляді здаються нестерпно нудними і штучними.

До того ж, як ми, знову ж таки. вже писали, хоча одним з головних завдань Тарантіно було "висадити в повітря" звичне для "інтелігентного кіноглядача" почуття смаку, іноді йому, хоч би як це парадоксально звучало (насправді в цьому парадоксу немає), для цього не вистачало смаку. Так, "Безславні ублюдки" - це явний перебір, як, втім, і - але вже зовсім з іншої причини - "Вбити Білла".

По-справжньому "тарантиновських" у старому розумінні цього слова фільмів у Квентіна два - "Кримінальне чтиво" та "Доказ смерті" (можливо, найкращий його фільм у цьому сенсі, який мало хто дивився).

Сам Тарантіно чим далі, тим більше тяжів до мейнстрімного кіно (згадаймо, наприклад, довгі пейзажні панорами в "Огидній вісімці"), досягнувши вершини в "Одного разу... в Голлівуді". Ось вже де кінокласика, з якого боку не подивися - хоча й тут Тарантіно вніс свій "фірмовий штрих", змінивши кінцівку реальної трагічної історії на голлівудську щасливу.

Не будемо приєднуватись до всіх, хто вважає, що, говорячи про те, що майбутній "Кінокритик", який, швидше за все, буде перейменований, стане його останнім фільмом, Тарантіно кокетує. Найімовірніше - ні, про що говорить і те, що з виходу "Одного разу... в Голлівуді" минуло вже майже п'ять років. Режисер чи то втомився, чи то в нього закінчилися ідеї. Втім, досить навіть поглянути на фото нинішнього Квентіна, щоб переконатись, що він уже не "Квентін", а цілком собі літній метр.

Що стосується майбутнього "Кінокритика", то, прообраз його головного героя - людина, яка реально жила і працювала в Каліфорнії в 1977-му році, коли відбувається дія фільму, і, що найголовніше, його рецензії регулярно читав 14-річний Квентін. 

Хтось може сказати, що все це відрізняється від "Одного разу... в Голлівуді" лише десятиліттям, коли відбувається дія - і помилиться. Одна справа – розповісти про Голлівуд 60-х років і зовсім інша – згадати своє власне дитинство 70-х. Перше – історія кіно. Друге – ознака власної старості.

Що ж, Тарантіно має повне право на відпочинок. Адже щодо нього може бути віднесено визначення, якого гідні дуже мало режисерів в історії кіно - якби не було його, це кіно було б зараз біднішим (у творчому розумінні).