На Netflix відбулась прем'єра художнього фільму "Блондинка" про життя зірки Голлівуду Мерилін Монро

"Блондинка" 54-річного австралійського кінорежисера Ендрю Домініка, яка наробила галасу задовго до виходу на екрани, стала доступною для перегляду на Netflix 28-го вересня, але ми спеціально поставили ще в рубрику "Кіно на вихідні" з однієї простої причини. Справа в тому, що триває вона майже 3 години, витримати які після трудового дня - нелегка (якщо не більш важка) додаткова праця.

Загалом, за мірками серіалів, ці майже 3 години могли б вкластися в три стандартні за тривалістю епізоди, тобто скласти міні-серіал. Відмінність, проте, у тому, що специфіка серіального жанру зажадала б тоді в кінці кожного епізоду закрутити інтригу так, щоб глядач з нетерпінням чекав наступний епізод. Ендрю Домінік таке завдання, зважаючи на все, перед собою не ставив, так що, починаючи навіть не середини, а з першої третини починаєш думати: "Коли ж її страждання закінчаться?"

Її – це Норми Джин, яка стала на екрані Мерилін Монро. Згадуємо про це тому, що протягом усього фільму майже з самого його початку ця нехитра думка ("екранна Монро це не реальна Джин, і навпаки") постійно втовкмачується в голову глядача. А якщо він зовсім вже недогадливий, то на відсічці 1 година 18 хвилин Ана де Армас каже прямо: "Тато, я - це не вона!".

До речі, до самої Ані де Армас жодних претензій немає. Спочатку здається, що вона зовні несхожа на Монро, але коли автор цих рядків спеціально переглянув комедію "У джазі тільки дівчата" (оригінальна назва - "Дехто любить погарячіше"), де Мерилін грає роль "Душечки", то переконався, що Ана де Армас копіює зовнішній малюнок ролі Монро практично ідеально до дрібниць. (До речі, люди, які знали реальну Норму Джин - а їх живих ще чимало - говорять про те саме). Зовнішність, включаючи фігуру, звичайно, не збігається на всі 100%, але цього і не потрібно.

Втім, й інші актори хороші - наприклад, Едріан Броуді у ролі знаменитого письменника та драматурга Артура Міллера та Боббі Каннавале у ролі ще знаменитішого бейсболіста Джо Ді Маджіо. (Обидва, Міллер та Ді Маджіо, якщо хто не в курсі, були чоловіками Монро - тільки у зворотному порядку).

І все-таки (хоча це, звичайно, суб'єктивна думка) перегляд фільму потребує неабиякого терпіння, Звичайно, якщо режисер ставив собі завдання зняти артхаусне кіно (прем'єра "Блондинки" відбулася у конкурсній програмі Венеціанського фестивалю, де він призів не отримав), то тоді все гаразд. Крім того, у кінотеатрі хочеш-не хочеш, а додивишся до кінця. (Фільм виходив в обмежений прокат - швидше за все для того, щоб мати право претендувати на "Оскарів". І Ана де Армас на цю нагороду безумовно заслуговує).

Ну і, звичайно, стрічка повинна сподобатися тому масовому глядачеві (скоріше, глядачкам), яким подобається жанр "багаті теж плачуть" - у даному випадку "знамениті теж страждають".

Фото: Pinterest