Міф про «житницю Європи»: як Україна втрачає останній козир

Чи дружать права і ліва рука влади?

Кожен президент незалежної України повторював відоме з ще дореволюційних часів вираз «житниця Європи» і підкреслював ключове значення агросектора для нашої економіки. А також особливе сакральне значення землі для українського менталітету.

Не забув вжити звичне кліше і Володимир Зеленський, підписуючи недавно закон «Про національну інфраструктуру геопросторових даних», який передбачає запуск Геокадастру і системи доступу громадян по всім видам географічної інформації.

«Впровадження земельного ринку вимагає прозорості. В Україні один з найсучасніших Геокадастрів. І так і має бути в країні, яка називає себе житницею Європи. Прозорість і відкритість - це шлях до подолання корупції та захисту селян і фермерів від рейдерства і махінацій», - підкреслив Зеленський.

Спостерігаючи і аналізуючи аграрну політику нинішньої влади, мимоволі ловиш відчуття, що права рука там щиро не знає, що робить ліва, а обидві руки частенько не дружать з головою. Як поєднуються безсумнівно прогресивні реформи запровадження ринку сільськогосподарської землі і земельного кадастру з одночасним гальмуванням і регресом аграрного сектора?

Йдеться, зокрема, про скасування МінАПК, що створило масу управлінських і бюрократичних проблем аграріям, про його включення до складу «безрозмірного» Мінекономіки (тепер уряд нарешті задумався про його відновлення). Адже мова йде про сектор, що дає 46% експорту і є основним джерелом надходження валюти в Україну.

Держпідтримка до фермерів не доходить

Цінова і податкова політика Кабміну, відсутність достатньої та своєчасної держдопомоги, вибачте за каламбур, вибиває грунт з-під ніг середніх і малих фермерів, які є основою сільського господарства Європи. Та й у нас вони обробляють до 2/3 земель сільськогосподарського призначення та тільки офіційно дають 100 тисяч робочих місць (влітку - до 230 тисяч) і значну частку місцевих податків (насправді, ці відсотки значно вище офіційних, так як багато ховається в «тінь»). Але конкурувати з великими агрохолдингами їм дуже важко: справа в оборотних капіталах, ринках збуту і стійкості до тих же надзвичайних обставин.

Та й звідки візьмуться кошти на державну підтримку аграріїв, якщо в бюджеті-2020 графу про обов'язкову державну підтримку «не менше 1% аграрного ПДВ» замінили на «не більше 1% від аграрного ПДВ»? Іншими словами, закон дозволяє держпідтримку в 2020 році аграріям не давати взагалі. Більш того, якщо розщедритися і виділити більше, ніж 1% - це вже буде порушення законодавства і підсудна справа.

Ще зі шкільних підручників ми пам'ятаємо, що Україна знаходиться в зоні ризикованого землеробства. А сьогодні воно стало ще більш ризикованим через зміну клімату: зими стають безсніжними, а літні сезони жаркими і посушливими. В таких умовах (а можливі й інші форс-мажори) держпідтримка просто необхідна, і вона в кінцевому рахунку вигідна державі. Крах аграрних господарств обійдеться куди дорожче.

У цьому році на вже звичні для фермерів загрози рейдерського захоплення земель, відсутність «фінансової подушки» і дешевих кредитів наклалися посуха і карантин.

«У нашій зоні майже всі втратили посіви озимих культур на 100%. Я був змушений відправити у центр зайнятості 23 своїх працівника. Ми скоротили робочий день, даємо людям 2,5-3 тис грн. Як їм жити? Через два-три місяці нам треба сіяти озимі. Для цього треба купувати насіння, добрива», - розповідає про ситуацію в Одеській області місцевий фермер Дмитро Артеменко.

Розповідає Голобородько...

Директор господарства «Агро-Соя» Віктор Голобородько (збіг!) розповідає: засіяли понад 2200 гектарів озимими культурами, через посуху загинуло майже 90% посівів. Загалом ухвалено понад 1 млн. 100 тис. гривень збитків. Всі довідки від синоптиків і торгової палати сумлінно віднесли ще в травні в районний надзвичайний штаб, звідти надіслали комісію, потім документи передали в область, звідти в Кабмін, але віз і нині там, господарство не отримало ні компенсації за втрачений урожай, ні банківських кредитів. І таких прикладів по Україні - багато тисяч.

А через карантин рівень виробництва в сільському господарстві тільки в березні впав більш ніж на 5%. Значно скоротилися ринки збуту: ряд продовольчих ринків досі працює в обмеженому форматі, як і ресторани і кафе, які закуповували продукцію фермерів. Крім того, впали доходи населення, фермери змушені викидати частину врожаю або продавати його за заниженими цінами. Два збанкрутілих фермера в Одеській і Запорізькій області наклали на себе руки.

Держпідтримка передбачена. У лютому уряд затвердив програму державної підтримки АПК на 2020 рік. Документ передбачає виділення 4 млрд. 200 млн. грн., а в травні було додано ще 1 млрд. 200 млн.

Однак в Асоціації фермерів і приватних землевласників України стверджують, що ці дії непослідовні і неефективні. До фермерів ці кошти не доходять (їх «перехоплюють» лобісти агрокорпорацій) так само, як і обіцяні урядом банківські позики.

«Слуга народу»: «Ми не розуміли, в чому суть»

Парламент перед канікулами планує розглянути законопроект №3295 «Про державну підтримку сільського господарства України». Секретар комітету з питань аграрної та земельної політики Іван Чайківський виправдовує попередню сумнівну аграрну політику влади недосвідченістю, «нас неправильно поінформували про логіку цієї держпідтримки і не завжди ми розуміли в чому суть. Зараз вже все чітко розібралися, і розуміють необхідність такої підтримки для АПК».

Чайковський визнає: аграрний сектор занадто багато віддає в бюджет і робить для розвитку країни в цілому, тому його динаміку потрібно підтримувати. Ось тільки експерти, які вивчили текст проекту (вкладається в межі все того ж 1% ВВП), як і раніше констатують, що держпідтримка передбачається недостатня і дуже виборча, фермерам знову мало що «світить».

На цьому тлі введення президентом Володимиром Зеленським у кращих традиціях шоу-бізнесу нового загальнонародного свята Дня фермера 19 червня викликало у них хіба що ще одну хвилю роздратування.

Податкові законопроекти влади розоряють агросектор

Податкова політика влади щодо аграрного сектора під глянцем підходящих приводів ховає збиток для ключових галузей цього сектора і для тих же фермерів.

Здавалося б, чим поганий зареєстрований законопроект №3656 (автори - в основному з «Слуга народу») про зниження на 6% податку на додану вартість для підприємств АПК з 20% до 14%? Хіба зниження податків не стимулює розвиток сектора економіки? Пояснює Вадим Нестеренко - співвласник і глава наглядової ради Ristone Holdings, одного з найбільших і багатопрофільних агрохолдингів Південного Сходу України.

«Пропонований законопроект зачіпає інтереси не всього агропромислового комплексу України, а тільки вузького прошарку виробників сільськогосподарської сировини. Того самого, яке в масі своїй орієнтоване на експорт і зовнішні ринки. А далі по ланцюжку переробки сільськогосподарської сировини законопроект не йде. Хоча саме в процесі переробки створюється реальна додаткова вартість, створюються робочі місця і оподатковуваний прибуток для українського бюджету... Якщо законодавці саме такою пільгою по ПДВ хочуть підтримати аграріїв, які займаються виробництвом сировини на експорт, то це в принципі безглуздо. Вирощування сировини на експорт це, як правило, рентабельне господарство з більш-менш стабільним прибутком... Нам нав'язують модель сировинної економіки АПК. Україна може будувати ракети, літаки, поїзди, трактори. Але ми віддаємо на експорт руду і метал, а товари з високою доданою вартістю - локомотиви, ті ж літаки і комбайни - веземо з-за кордону. Якщо цей шлях буде реалізований і в АПК, то не дивуйтеся і не обурюється, коли «житниця Європи» буде завозити на прилавки своїх магазинів ковбасу з Польщі, часник з Китаю і помідори з Туреччини. А українці через безробіття назавжди переберуться на європейські поля і городи», - зазначив він.

А ще група нардепів від «Слуги народу» зареєструвала законопроект №3131, згідно з яким кожен власник землі повинен буде платити як мінімум 1400 грн за гектар. Щорічно це внесення 6 тисяч гривень за кожен пай (при середньому розмірі паю 4 га), незалежно від розміру доходу. Привід дуже слушний: фермери масово ховаються в «тінь», а закон дозволить вивести ринок на «світло» і наповнити місцеві бюджети на 6-8 млрд грн.

«Чесні сільгоспвиробники опиняються в нерівних умовах з «мінімізаторами», у яких податкове навантаження значно нижче», - зазначено в пояснювальній записці до проекту закону.

На думку авторів законопроекту, несплата податків частиною фермерів перешкоджає розвитку ринку сільгосппродуктів і нормальної конкуренції на ньому, а також вкладень коштів в аграрний сектор від інвесторів.

Однак за словами експерта Київської школи економіки Олега Нів'євського, законопроект дасть змогу великим агрокомпаній «віджимати» землю у дрібних фермерів. Фахівці підкреслюють, що новий податок формально торкнеться всіх землевласників, але агрокомпанії фактично не платитимуть його.

«З кожного оброблюваного гектара українських фермерів будуть змушувати платити до місцевих бюджетів півтори тисячі гривень - що, за оцінками фахівців, складе шість тисяч гривень для більшості власників дрібних господарств. Зрозуміло, що рентабельність роботи на землі при цьому податок значно зменшиться. Але на порозі фермерських господарств вже чекатимуть покупці землі - агрохолдинги і спекулянти», - пише відомий публіцист Віталій Портников. Його висновок: після прийняття закону «вітчизняному фермеру настане кінець - зате саме село остаточно перетвориться в зону агрохолдингів». А саме село є опорою і осередком українства на відміну від русифікованих міст.

Сільгоспгалузі йде в піке

І ще - про рентабельність, яку згадав Портников. За даними Держстату, в 2019 році прибутковість виробництва зернових культур знизилася і склала 11,8%, тоді як за попередні роки в середньому вона становила близько 30%.

Зниження прибутковості також спостерігається і по виробництву олійних культур, зокрема рентабельність соняшнику, який зазвичай є однією з найбільш прибуткових культур, в минулому році склала лише 23,5%, в той час як середній показник попередніх років склав 50%. Також збитковим вже другий рік поспіль є виробництво цукрових буряків, що підтверджується зменшенням посівних площ і закриттям ряду цукрових заводів.

«Основною причиною зменшення прибутковості є зростання вартості ресурсів агровиробництва на тлі зниження цін зернових та олійних. Так, тільки за останні три роки орендна плата за землю зросла на 55%, збільшилися податкові відрахування через скасування спецрежиму оподаткування ПДВ у 2017 році, що коштувало аграріям понад 30 млрд грн», - відзначають експерти Українського клубу аграрного бізнесу. 

Виходячи з поточної ситуації на ринках і нинішніх складних погодних умов, в 2020 році очікується подальше зниження рентабельності агровиробництва і багато підприємств швидше за все опиняться за межею збитковості, укладає УКАБ.

Тож не дивно, що згідно з дослідженням Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», яке вийшло в кінці травня, в січні-березні 2020 року капіталовкладення в аграрний сектор економіки скоротилися на 35,3% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Хто буде вкладати в галузь, яка стрімко стає токсичною?

Рука руку миє

А тепер повернемося до питання про те, як же поєднується в політиці нинішньої влади введення ринку сільгоспземлі з доведенням аграрного сектора і його основи фермерства до банкрутства? Дозволимо собі висловити таку версію.

Насправді права і ліва рука влади працюють в аграрній політиці цілком скоординовано, хоча це і далеко не очевидно. Зведення аграрного сектора до сировинного сегменту, зниження рентабельності позбавляє сенсу ведення дрібного і середнього сільськогосподарського бізнесу, штовхає фермерів і власників паїв до продажу землі. Причому, землі дешевої, знеціненої низькою рентабельністю агробізнесу.

Непрямим підтвердженням націленості влади на «розпил» якомога більшої площі землі можна вважати прийняття 17 червня закону №2280 «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів з планування використання земель». На думку деяких експертів, закон, що дозволяє вільно змінювати вид цільового призначення і категорію земель, прийнято «для дерибану сільськогосподарських та інших цінних земель».

І коли в 2024 році почнеться процес продажу/покупки сільгоспземлі, іноземні та вітчизняні корпорації будуть у всеозброєнні. Вони легко обійдуть дрібні юридичні проблеми на кшталт пріоритету для фізосіб і заборони для іноземців до відповідного референдуму. Були б гроші, а підставні особи знайдуться. А гроші будуть. Їх не буде у розорених фермерів, які мають на папері пільги на першочергову покупку.

Хто захистить їхні інтереси? Да уж точно не «співаючий ректор» Михайло Поплавський, який нещодавно очолив Аграрну партію України.

Великі гроші підуть на «відкати» чиновникам. І тоді верхівка нинішньої влади отримає після перепродажу землі за реальними цінами дуже пухку фінансову «подушку безпеки» на вельми ймовірний випадок провалу Володимира Зеленського під час другої президентської кампанії.

А що станеться з «житницею Європи»? І чи буде за що і де в ній сіяти жито? А це вирішуватимуть нові господарі землі, виходячи з власних інтересів.

Навіть в масштабах Києва «космічний мер» Леонід Черновецький і його «молода команда» (до речі, активно співпрацює з «Зе-командою») «наварили» на земельних махінаціях стільки, що навіть їхні далекі нащадки зможуть жити розкошуючи.

А вже в масштабах України...

Олександр Качура (не є депутатом, виходець із селянської родини), для Lenta.UA