Мартіну Скорсезе - 81 рік: п'ять його найкращих фільмів

Наші постійні читачі можуть пам'ятати, що останніми роками ми не дуже хвалили Скорсезе, і на те були об'єктивні причини - чим більше він у громадській думці стає класиком, тим його фільми довші та нудніші (у літературі, до речі, така ж ситуація у Стівена Кінга).

Проте, якщо говорити про всю творчість режисера, якому сьогодні виповнився 81 рік, то як мінімум п'ять його фільмів треба подивитися обов'язково. До речі, ми не починатимемо наш рейтинг, як це зазвичай робилося раніше, "знизу вгору" - ситуація зі щільністю інформаційного потоку нині така, що починати треба одразу з найкращого, а далі - як вийде.

У випадку зі Скорсезе найкраще це, звісно, його "Таксист" 1976-го року з Робертом Де Ніро у головній ролі. Драма колишнього морського піхотинця, який через безсоння працює таксистом у нічному Нью-Йорку, закипаючи злістю від усіх його вуличних злиднів, знята з таким пронизливим показом людської самотності, що здається, ніби її знімав європейський режисер, який начитався філософів-екзистенціалістів. Тож не дивно, що фільм отримав (рідкісний випадок для американського кіно) Золоту пальмову гілку в Каннах.

На друге місце ми несподівано для істориків кіно поставимо "Мис страху", у якого нагород менше, ніж у деяких інших фільмів Скорсезе. Але справа в тому, що історія про те, як колишній "зек" мстить своєму адвокату, якому було просто ліньки захищати його на суді, розіграна з такою філігранною точністю, що фільм можна включати до підручників з режисерської майстерності. І актори там чудові – Де Ніро, Нік Нолті, Джесіка Ленг та 18-річна Джульєтт Льюїс, номінована за свою роль на "Оскара". (До речі, Джоді Фостер була номінована на "Оскара" за "Таксиста" у 14 років).

На третьому місці – поліцейська драма "Відступники". Акторський склад, як завжди, у Де Ніро, блискучий, але відзначити в ньому хочеться насамперед Ді Капріо, який грає поліцейського "під прикриттям". Такого Ді Капріо, тобто не звичного красеня, а нервового хлопця, який живе під постійним страхом розкриття, глядач до цього не бачив. Втім, "Оскара" він не отримав, натомість фільму загалом дали чотири нагороди, з них три головні - найкращі фільм, сценарій та режисура.

На четверту позицію ми поставимо "Славних хлопців", яких поза США зазвичай знають гірше, ніж, наприклад, "Хрещеного батька". (До речі, Скорсезе знімав їх практично одночасно з тим, як Коппола – третього "Хрещеного батька"). Але річ у тому, що це зовсім різні фільми. Коппола вже після першого фільму говорив про те, що це історія не стільки гангстерів, скільки шляху до влади – і у другому та третьому фільмі це підтвердив.

Скорсезе перед собою таких завдань не ставив. Сам з Маленької Італії на нью-йоркському Манхеттені, він у дитинстві дружив з сином боса місцевої мафії і, як він потім розповідав, не пішов цим шляхом лише через свою тендітну фігуру і маленький зріст. (До речі, коли дивишся на Джо Пеші в гангстерських фільмах Скорсезе, весь час здається, що це сам режисер так уявляє собі своє "інше життя", яке не відбулося). При цьому "Славних хлопців" треба дивитися або в оригіналі або в правильному перекладі, тому що там уся мова усипана нецензурщиною, що робить її живою, образною та яскравою.

З п'ятим місцем можуть бути питання, оскільки на нього претендують кілька приблизно рівних фільмів, але ми поставимо все ж таки "Скаженого бика" - хоча б з поваги до Де Ніро, який для того, щоб зіграти свого героя колишнього боксера (реального) Ла Мотту "на спокої", погладшав на 27 кг, за що й отримав "Оскара". (Це, звичайно, жарт, але в кожному жарті є частка...)

Найдивовижніше в цьому фільмі те, що Скорсезе не побоявся знімати фільм про боксера через чотири роки після феноменального успіху "Роккі" - і зняв "зовсім інше кіно". "Скажений бик", хоча він вийшов у 1980-му році, знятий не просто чорно-білим, а загалом у тій стилістиці, в якій працювали американські режисери 40-50-х років.

Фото: Pinterest