Людина переполовинила поголів'я «коней Санта-Клауса»

Було б дивно, якби саами вели свій рід від мавпи. Але міфологія саамів логічна: їхній прабатько – Златорог, білий олень-перевертень мяндаш. У північного народу все через оленячу призму. Скажімо, лемінг – «кооньт саплиг», що означає «оленяча миша» (через відсутність солі північний олень змушений розбавляти ягелевий раціон тваринною їжею). А зустріти саамів білого оленя – усе одно, що вісника богів.

24-річний норвежець Мадс Нордсвін (Mads Nordsveen), фотограф-любитель із Осло, подорожуючи з друзями північчю країни, витяг щасливий саамський квиток. Поки мати (нормального, до речі, забарвлення) разом з іншими оленями підозріло принюхувалася до чужинця здаля, її біле оленя прийшло знайомитися. «Я гуляв горами в пошуках гарних краєвидів, коли нізвідки виткалася ця чудова маленька істота, – розповідав Мадс потім. – Оленя підійшло дуже близько, ми дивилися одне одному в очі. Воно було абсолютно спокійне, доброзичливе. Наче позувало перед камерою».

Мадс не підкачав, і зроблені фото привернули масову увагу до його сторінки в Інстаграм.. А його робота зацікавила професіонала – автора порталу Animal Channel Седріка Джексона (Cedric Jackson).

«Більшість диких оленів народжується на початку літа, тож цьому маленькому хлопцеві близько півроку, – пише він. – Рідко можна побачити оленів білого кольору. Їхнє забарвлення обумовление генетичною мутацією, але це не альбінізм (вроджена відсутність пігменту меланіну у тварин або хлорофілу в рослин, що виявляється у відсутності властивої для цього виду забарвлення шкіри, волосся, вовни, райдужної та пігментного оболонок очей, зелених частин рослин – Lenta.UA). У нього пігментовані очі та роги. Це лише хутро. Абсолютно біле хутро. Наявність такого сліпуче-білого вбрання може завдати шкоди іншим тваринам, але для оленів арктичних і субарктичних регіонів Європи, Азії та Північної Америки, він ідеальний».

Седрік нагадує: дикого північного оленя поки не можна класифікувати як зниклий вид, але ситуація тривожна, експертам час звертати на це увагу: сьогодні поголів'я цього оленя у світі оцінюється як «вразливе». Якщо Мадс Нордсвіну, (коли вірити в саамські прикмети) тепер обов'язково пощастить, то для оленя одного везіння вже замало.

Північний олень мешкає в тундрі й тайзі Євразії та Північної Америки (там його називають карібу), на низці островів Північного Льодовитого океану. Усі зоологи виділяють дві екологічні раси дикого оленя – тайгову і тундрову, а деякі науковці додають ще й гірську. У підвидах теж легка плутанина: у Євразії одні виділяють їх вісім, інші – шість; в Америці основна маса класифікаторів зійшлася на чотирьох. Східно-гренландський північний і північний олень Доусона зникли з лиця Землі ще на початку минулого століття, якраз під кінець 23-річної епопеї підкорення людиною Північного полюсу, що змушує замислитися.

У домашнього оленя теж купа підвидів – чукотський, евенкійський, евенкскій, ненецький, свої в корінних народів Швеції, Норвегії, Фінляндії, усюди з локальними екотипами, породними групами й видами, у яких будь-хто, хто сам не саам, ногу зломить. (До речі, корінні жителі Північної Америки одомашнити оленя не додумалися, це чисто євразійський винахід).

А ось саами ніколи б не подумали, що їх прабатько – южанин, родом із Бразилії, де багато диких мавп. Але це дійсно так, двоюрідний прадід «конячки Санта-Класуса» – болотний олень – досі бродить драговинами Південної Америки (зокрема басейном Амазонки).

Саме його пращури два мільйони років тому піднялися на північ Північної Америки, заселили її разом із островами, перебралися з Аляски на Чукотку та пройшли всю Євразію до Скандинавії. Якби Атлантика замерзала, гарантовано дійшли б до якогось канадського Лабрадору та запитали карибу: «Ну, чого примружилися, північних оленів не бачили?» Цей анабазис оленя навколо Землі та його пристосованість до суворих умов підполяр'я, поляр'я і заполяр'я дає йому, здавалося, стовідсоткову гарантію виживання за будь-яких обставин.

На жаль.

За останні два десятиліття чисельність диких північних оленів в Арктиці скоротилася більш ніж наполовину, йдеться в доповіді Національного управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA) США за 2018 рік.

Якщо точніше, то, за даними науковців, чисельність цих тварин зменшилася з 5 млн до 2,1 млн. голів. За останні 20 років. Як зазначають американські фахівці, причиною такого скорочення поголів'я є нестача їжі, викликана глобальним потеплінням. Олені в основному харчуються лишайниками, які погано ростуть за більш високих температур, а за останні п'ять років температура побила всі рекорди підвищення, зареєстровані з 1900 року, відзначають в NOAA.

Усе так, але, здається, трішечки все ж таки не так. У тому сенсі, що не вся причина криється в температурі та лишайниках. Ягель – висококалорійний продукт, але в ньому майже немає білка, солей, вітамінів (він і не мох зовсім, а симбіоз гриба і водорості). Харчуватися одним ягелем для оленя, все одно що людині виключно салом. Тому відсутні речовини копитне отримує з «кооньт саплиг», а також грибів, чагарникових і болотних рослин, різнотрав'я, хвощів та ін. До того ж, ягель йому і не потрібен, що довів досвід розведення чукотскої екологічної форми домашніх оленів «Харбін», який абсолютно не потребує ягелю.

Невелике стадо домашніх північних оленів зі Швеції, завезене 1952 року, міститься на території Національного парку Кернгормс у Великобританії. Зрозуміло, що ягелю там немає. В Ісландії північні олені були завезені з Норвегії ближче кінця XVIII століття. Поголів'я неухильно зростає, починаючи з 1940-х років.

Так, був ще один жорстокий досвід, поставлений людиною на британському острові Південна Георгія, що в Атлантичному океані біля узбережжя Південної Америки. Північні олені були завезені туди норвезькими китобоями як джерело їжі на початку минулого століття. Спершу було всього 22 особи. На острові не було ягелю. Але зате було вдосталь трави та іншої рослинної їжі. І не було хижаків. І до початку 2013 року число оленів перевищило 6 тис. Від копит такого стада почалася ерозія ґрунту, почали потерпати ендеміки – пінгвіни, полярні птахи і т.д. 2011 року було ухвалено рішення про «видалення» північного оленя як інвазивного виду заради порятунку екосистеми острова. У 2013 – 2015 рр. норвезькі мисливці добули 6,6 тис. голів, не залишивши жодного оленя. Операція обійшлася британській скарбниці в суму, еквівалентну $ 750 тис.

Зате цей науковий досвід довів, що дикий північний олень чудово може прожити без ягелю. А ось з людиною – украй проблематично.

(Фото Мадса Нордсвіна)