Курятина проти броні: інвестиції з України допомогли оборонпрому РФ в боротьбі з конкурентами

Кінець 2018 і початок 2019 років мали принести Східній Європі сплеск втечі українських великих капіталів - населення цього регіону ЄС знайоме з мільйонами українських гастарбайтерів, але місцеві політики звертають увагу насамперед на найбільших українських інвесторів, а вже потім на трудових мігрантів. Тому що це податки. Спочатку лідером втечі українського капіталу в східний регіон ЄС повинен був стати металургійний та енергетичний магнат Рінат Ахметов, компанії якого мали план великих угод у Східній Європі. Але до першої половини 2019 року в лідери виведення прямих інвестицій з України вирвався не Ринат Ахметов, що було б не дивно, а Юрій Косюк, один з піонерів української аграрної оренди.

У лютому поточного року компанія Косюка (ЗАТ "Миронівський хлібопродукт") вивела кілька десятків мільйонів доларів в придбання мережі птахофабрик Perutnina Ptuj в Словенії, і в ході операції український покупець заявив про інвестиційні зобов'язання в цій країні на $ 200 млн. Придбання європейських заводів Ахметовим, що не відбулося, могло б обійтися набагато дорожче, ніж ці витрати Косюка. Наприклад, інвестброкер Jefferies оцінював активи, на які прицілювався Metinvest в Східній Європі, в суму $752-940 млн. Саме таку мінімальну суму передбачалося вивести з України в 2018-19 роки для нездійсненої покупки Ахметовим у індійської компанії ArcelorMittal групи її підприємств: румунського комбінату ArcelorMittal Galati, македонського ArcelorMittal Skopje, і чеської компанії ArcelorMittal Ostrava. У цьому році їхнім власником замість Ахметова стала висхідна зірка металургії Великобританії, британська Liberty House. Дуже ймовірно, що після покупок в найближчому майбутньому їй доведеться видавлювати Ахметова вже не з зовнішнього, а з внутрішнього українського ринку металів. Але це все наслідки спроби виведення з України капіталів Ахметова, а що ж з Косюк?

Навіщо російському партнеру Ахметова гроші Косюка?

Сумарний приплив всіх зовнішніх прямих інвестицій в Україну в 2017-18 роки становив $1,8-1,9млрд. Відповідно плани Ахметова і угода Косюка грають в цьому балансі істотну роль: вони становили сумарно $952-1 140млн Тобто могли начисто нівелювати приплив, якби у Ахметова все вийшло. Такий відтік прямих інвестицій з України на тлі майже аналогічного припливу надає очевидно негативний вплив на українську економіку. Але незважаючи на це, в Києві взагалі не було бодай якоїсь стурбованості влади цією ситуацією, ні щодо Ахметова, ні щодо Косюка. При цьому спроби Ахметова вивести капітал в Східну Європу ще так-сяк висвітлювалися українськими медіа. А ось з висновком капіталів Косюка вийшло складніше. Мало хто в українських медіа звернув увагу на те, хто ж став партнером по його надбаннях в Словенії. І така гра в мовчанку про партнерів Косюка була цілком обґрунтованою. Тому що відразу після закриття угоди з купівлі птахофабрик в Словенії Україну занурили в гучний скандал - "курячу війну" між українськими експортерами курятини і Єврокомісією. З її приводу європейська преса зарясніла твердженнями, що українські експортери купують птахофабрики в ЄС, щоб ввозити частково оброблену курячу продукцію, і таким чином обходити жорсткі європейські імпортні квоти.

"Куряча війна" на початку весни була згладжена рішенням Єврокомісії, яке збільшило квоту для українського експорту. Скандал таким чином був погашений. Але акцентований розгляд ситуації привернув увагу європейської та української преси до самої угоди в Словенії, з якої все почалося. Розкрилося, що вона має захоплюючу неофіційну сторону. Офіційно учасники угоди заявляли, що продавцем компанії Perutnina Ptuj українському інвесторові виступив гігант важкої промисловості Словенії - компанія Slovenska industrija jekla SIJ. Вона більш відома як Slovenian Steel Group. У пресі зазначалося, що цей продавець птахофабрики належить офшорам холдингу "Кокс" російської металургійної династії Андрія і Галини 3убіцкіx. 45% акції птахофабрики російський металургійний холдинг придбав в 2015 році, а на початку 2018 року зріс і довів свою частку до 90%. Встановивши повний контроль, російські інвестори у вересні 2018 року виставили непрофільний актив на продаж. Під час торгів росіяни отримали щедру пропозицію французького претендента, LDC Group, але відкинули її. І замість французів вибрали в якості партнера по цьому придбанню компанії Косюка.

Скелети у шафі

За лаштунками цієї угоди була ретельно прихована інформація щодо двох нюансів. Перший - що партнер Косюка по угоді, холдинг "Кокс", це найбільший виробник коксівного вугілля в РФ. Другий - що Україна в експорті коксу з РФ після окупації прикордонних районів Донбасу, з 2015 року впевнено зайняла перше місце. Зараз український ринок споживає майже 30% всього російського експорту коксівного вугілля. Майже весь цей обсяг йде для меткомбінатів компаній Рината Ахметова, деяка частина дістається іншим споживачам. Простіше кажучи, металурги Андрій Зубицький і Ахметов - це стійкі партнери. І  Косюк, який не працює в цій галузі, завдяки угоді в Словенії увійшов до їхнього кола.

Навіщо Косюку партнерство c російськими партнерами Ахметова, ще можна зрозуміти, але навіщо російському металургійному гігантові була потрібна птахофабрика в Словенії? У той час, коли Кремль в 2014-18 роки натерпівся від санкцій і почав жорстко обмежувати зовнішню активність російського істеблішменту, металургійна компанія Зубицького отримала санкцію на велике вивезення капіталу з РФ, скуповуючи непрофільні активи і вкладаючи капітали, куди тільки можна. Російський олігарх Алішер Усманов, до речі, до пори до часу поводився в Європі аналогічно. Але на хвилі посилення обмежень Кремлем зовнішніх операцій був змушений у 2018 році повернути частину свого багатства з-за кордону до свого нового московського холдинг.у Ще один російський олігарх, Віктор Вексельберг, вчинив ще простіше і позбувся більшості своїх пакетів акцій в цілій дюжині компаній США і ЄС. Десятки росіян, які під час першої хвилі санкцій отримали громадянство Республіки Мальта по лінії бізнесу, в останні роки були змушені повертати свої виведені активи у рідні пенати. Але російська компанія "Кокс" і її холдинг чомусь не увійшли в цю хвилю "репатріації".

Такий секрет розкривається просто - купивши Slovenian Steel Group, росіяни розірвали єдиний металургійний комплекс Словенії і Хорватії, який до цього істотно погрожував РФ на світовому ринку озброєнь. Slovenian Steel до покупки росіянами була традиційним постачальником броні і спецсталі для виробника бронетехніки з сусідньої Хорватії, держконцерну DDH Đuro Đaković Holding dd. Після придбання меткомбінату росіянами кооперація заводів Хорватії і Словенії припинилася майже повністю. Ніякої політики і чиста економіка. Тому що словенський меткомбінат за нових господарів нібито "знайшов більш ефективних покупців" і партнерів по кооперації.

Чужа гра

Основною продукцією концерну Дуко Драковіча є виробництво бронетранспортерів з словенської броні, що випускаються по ноу-хау фінської Patria. Але крім БТР, родзинкою в продукції заводу DDH виглядає товарна позиція, яка дуже турбує Кремль - це докорінна хорватська модернізація танка Т-72 в три нових моделі: M-84A4 Snajper, M-84D і хорватсько-ізраїльську модель М-95 Degman. Розробником всіх базових моделей Т-72 є російський "Уралвагонзавод" з корпорації "Ростех". Ця корпорація на початку 2019 року оголосила про початок політики брендування марки Т-72, тобто проектної заборони на використання й посилення обороту цього товару на ринках третіх країн. І виходить, що покупка росіянами меткомбінату Slovenian Steel і ізоляція Хорватії від кооперації зі Словенією у випуску спецсталі - це цілком ефективний хід, який був зроблений росіянами на території ЄС проти російських конкурентів на світовому ринку бронетехніки.

В оплату за цю зовнішньополітичну послугу російській владі Зубицькі з концерну "Кокс" отримали від Кремля "ярлик" на право вивезення з РФ сотень мільйонів доларів у непрофільні закордонні активи. Типу птахофабрик. А український курячий магнат Косюк в інвестуванні цих активів взяв участь. Причому виглядає так, що взяв участь свідомо - з прицілом на альянс з головним партнером Ахметова з імпорту російського вугілля в Україну. Адже в 2017-18 роки птахофабрики в Європі продавалися не тільки в Словенії. І якщо вже так припекло в "курячій війні" між Україною і ЄС, то тоді для виведення капіталів з України був і інший вибір, крім Словенії. Але з якихось міркувань вона виявилася потрібніше.

Андрій Старостін, спеціально для Lenta.UA