Кривавий наклеп по-київськи, або як наслідки «Справи Бейліса» весіллям обернулися

В сімейній історії автора цієї статті, як в дзеркалі, відбилось все бурхливе ХХ століття, — пише Дмитро Полюхович в газеті «Хадашот». Тут і громадянська війна, і дві світові (дід в 1944-му загинув під Будапештом), і репресії, і Голодомори 1933-го і 1947-го.

Серед вузлових моментів сімейної історії є і горезвісна «Справа Бейліса». Якби не вона, то автор на світ і не з'явився б. З огляду на те, що на фамільному дереві євреїв зроду не було, — це дивно подвійно.

Так сталося, що моя прабаба Маланія рано осиротіла. Дівчинку на виховання взяв настоятель храму в Лозовій Харківської області. Батюшка годував, одягав і вчив сироту, а та виконувала посильну домашню роботу.

Йшов 1912 рік — розпал «Справи Бейліса». Наближався Песах, і чорносотенці лякали добрих християн антисемітськими страшилками. Щосили надривалися як агітатори, так і вірнопідданські видання. Газетка «Двуглавый орел» на першій шпальті навіть надрукувала фото мертвого Андрія Ющинського з закликом: «Христиане, берегите своих детей!!! 17 марта начинается жидовский Песах».

Тема «маци-на-крові» і ритуальних вбивств стала основною на базарах і біля колодязів — традиційних точках обміну різною актуальною інформацією. Маланія все це вбирала, як губка. Особливо її жахали чутки, що найбажаніша здобич для кровожерливих євреїв — сироти на кшталт неї, — таких, мовляв, після заклання ніхто шукати не буде.

Десь за тиждень до «жахливого» Песаха до священника в гості заглянув місцевий ребе з двома поважними єврейськими підприємцями. Все, як годиться, — лапсердаки, бороди, пейси... Повний канонічний (або, вірніше, кошерний) прикид.

Батюшка посадив гостей за стіл і гукнув: «Міля, неси самовар!» Але тієї й слід пропав. Ось тільки що була тут, і немає... Батюшка був заінтригований, — він точно бачив, що вихованка будинку не залишала. Хмикнувши, почав шукати пропажу, яка виявилася в комірчині. Бліда й тремтяча від страху дівчина ховалася за якимись мішками, для надійності сховавшись під рогожкою. Коли її заспокоїли, витерли сльози і соплі, з'ясувалося: Маланка вирішила, що євреї прийшли до попа, щоб купити її, сиротину-у-у-у, для своїх моторошних ритуалів.

Гості спочатку позітхали (яка ж каша в головах у простого народу), але потім оцінили комічність ситуації і весь вечір вибухали сміхом, згадуючи «гру в хованки». Міля ж, заспокоївшись, всіляко намагалася догодити візитерам, пурхаючи навколо них з підносом, підносячи варення та печиво. Мимохідь один з них поцікавився: «Красуня, а заміж то коли?». Дівчині вже стукнуло 16 років — шлюбний вік на ті часи. На питання вона тільки ніс повісила, а священник пояснив, що з «заміж» у вихованки проблема — дівка, мовляв, гарна, роботяща, грамотна, але сирота-безприданниця, хто ж таку візьме?

Гості переглянулися, пошепотітися, а потім і кажуть: «Безприданниця? Так це можна поправити!» Після чого висипали на піднос все, що в кишенях було. А було там понад п'ятсот рублів. Сума на ті часи величезна. Нагадаємо, що добрий кінь в ті роки коштував 70 рублів, а хороша дійна корова — 60.

Незабаром священник підібрав вихованці нареченого, і через рік зіграли весілля, на яке були запрошені і «спонсори» акції. Ті, очевидно, пам'ятаючи анекдотичну метушню навколо самовара, подарували молодятам наворочений і дуже красивий самовар, до якого додавався ще й капшук з червінцями. Через рік народилася бабуся автора цих рядків.

Подарунковий самовар все ХХ століття зберігався, як головна сімейна реліквія, і передавався у спадок разом з доданою до нього історією. Виріб тульських майстрів вцілів навіть в евакуацію і окупацію.

Про причини візиту єврейської делегації до священника переказ замовчує. Але з великою долею ймовірності можна припустити, що вона теж була пов'язана зі «Справою Бейліса» і антисемітською істерією. В повітрі реально пахло погромом, запобігти якому могло тільки слово душпастиря.