«Крід-II»: схоже, що Сильвестр Сталлоне до кінця вичерпав золоту жилу

Відразу скажу парадоксальну річ: найслабше місце майже в усіх фільмах франшизи про боксера й тренера Роккі Бальбоа – самі бої. Сьогодні завдяки інтернету можна подивитися записи поєдинків, визнаних кращими в історії боксу, наприклад, знаменитий бій Мохаммеда Алі й Джо Фрейзера в 1975-му році, відомий під назвою «Триллер у Манілі», і переконатися, що вони відрізняються від того, що відбувається на рингу в кіно, як небо від землі. 

Точніше сказати, як земля від неба, бо в кіно на рингу б'ються не люди, а якісь міфічні титани, які, як ні в чому не бувало, починають трощити суперника навіть після того, як п'ятьма секундами раніше ледве піднімаються після нокдауну на ноги.

Самий хід поєдинків у всій франшизі, за рідкісними винятками, досить одноманітний. Спочатку Роккі або боксерів, яких він тренує, всіляко б'ють, але в кінці поєдинку вони раптом відроджуються, як птах Фенікс із попелу, і здобувають перемогу. Або програють, але потім перемагають у матчі-реванші.

Винятком був лише початок франшизи, і особливо заслужено отримав трьох «Оскарів» перший фільм за сценарієм самого, тоді ще молодого (йшов 1976-ий рік), Сталлоне. Понад сорок років тому нікому не відомий актор приніс до Голлівуду власноруч написаний сценарій і, маючи в кишені $ 100 доларів, а вдома вагітну дружину, відмовився від $ 350 тис, вимагаючи натомість головну роль. І виграв. 

Роккі – «італійський жеребець», добросердий рекетир-невдаха, який тримає вдома живий куточок і закоханий у страшненьку продавчиню із зоомагазину,– утілив в очах десятків мільйонів глядачів «американську мрію». Використав той самий один-єдиний шанс, який випадає хоча б раз у житті кожному, і став великим боксером. Нехитра, але дуже людяна філософія.

Головна біда саги про Роккі була в тому, що від фільму до фільму його головний герой, утрачаючи живі риси, усе більше перетворювався на схематичну ілюстрацію примітивних сценарних побудов. Що поробиш, Сталлоне, як і його герою, потрібні були гроші. Правда, коли в шостому фільмі франшизи «Роккі Бальбоа» здавалося, що вона підійшла до кінця, і тому, Сталлоне, завершуючи цілий розділ в історії Голлівуду, узяв у свої руки сценарій і режисуру, знову вийшло чудове кіно. Але не про бокс – про людину. 

Однак відправляти на заслужений відпочинок курку, яка несе золоті яйця, ніхто не став, – і франшиза продовжилася, перетворившись на сімейну сагу. У виданому зараз на екрани українських кінотеатрів фільмі «Крід II: Спадщина Роккі Бальбоа» це особливо помітно: коли Роккі відмовляється готувати до бою з сином Івана Драго сина Аполло Кріда, той приходить із цим проханням до сина тренера, який тренував багато років тому Аполло. Практично мексиканський серіал.

Найцікавіші в «Крід II» епізоди, у яких з'являється сам Сталлоне, який грає не просто похилого боксера, а літню людину, яка зазнала в житті перемоги й поразки та знає їхню справжню ціну. На голові в нього той самий смішний капелюх, що й сорок з гаком років тому був на молодому Роккі Бальбоа, і він так само нерішуче мне його в руках, коли йому треба сказати щось важливе. І такий же небагатослівний у ці моменти, намагаючись обрати найпотрібніші слова й знаючи, що Крід переконається в їхній правоті тільки через багато років. 

Але при цьому він мудро розуміє, що не можна застрягати в минулому: особливо добре це показано в короткому епізоді, коли герой Сталлоне зустрічається з постарілим Іваном Драго (так само постарілий красень Дольф Лундгрен), який півжиття мріє помститися йому за поразку. «Це було так давно», – каже йому постарілий Роккі. У сенсі – так давно, що сьогодні вже немає значення, яким би важливим не здавалося раніше. І тут згадуєш, що Сталлоне не просто актор, а ще й сценарист і просто розумна людина, яка багато пожила. 

В іншому ж «Крід-II» – типовий американський добре зроблений спортивний фільм, у якому, навіть знаючи наперед, чим усе закінчиться, усе одно хвилюєшся під час поєдинку за головного героя.

Сергій Семенов, Lenta.UA