Консул Вишняков пояснив, як Ізраїль може послужити хорошим прикладом для України

- Служили ви в армії, якщо так, то чи впливає це на вашу сьогоднішню діяльність в якості як бізнесмена, так і консула? Які риси ви виростили в собі під час служби?

- Зізнаюся чесно, не служив. Про що шкодую. Армія дає унікальний навик: долати труднощі. Коли у тебе є лише один шлях - вперед. Завдання потрібно виконати і крапка. Ти шукаєш рішення, а не відмовки чому не вийшло. Робиш все, що у твоїх силах. Це орієнтованість на результат. На фініші буде «розбір польотів», звичайно. Але він буде тому, що є результат. І він твій. Після того, як це усвідомлюєш - ти не зупиняєшся у жодному разі. Продовжуєш досягати цілей, вдосконалюватися. Але, що головне, змагаєшся з собою колишнім. А ні з ким-небудь іншим і, тим паче, не з горезвісним «як воно має бути».

Це важливо. Довелося самотужки осягати такі істини. Незабаром, це дало свої плоди. Я представляю інтереси Ізраїлю в Україні. І я вкладаюся у це повністю. Тому, що вірю в дружбу цих двох країн. Вірю у те, що Україна, отримавши і застосувавши навіть найменшу частину ізраїльського досвіду - стане кращою. І, що головне, - я не просто говорю, а наближаю це як можу. У цьому весь секрет.

- Як ви думаєте, чи потрібно в Україні встановити єдиний День пам'яті загиблих у війнах за прикладом ізраїльського Йом а-Зікарон?

- Я дуже трепетно ставлюся до військових і тим, хто захищає мир простих громадян, як в Ізраїлі, так і в Україні.

В Ізраїлі на Йом а-Зікарон за традицією звучить сирена. Коли це відбувається - життя на вулицях завмирає. Всі завмирають. Буквально.

Зупиняються автомобілі, громадський транспорт, навіть залізниця. Машиніст тисне стоп-кран спеціально, щоб пасажири почули сигнал. Встали і віддали шану солдатам ЦАХАЛу, поліцейським, розвідникам, які не повернулися з завдання.

І це не заважає. Нікому. Ніхто з ізраїльтян навіть подумати не може, що йому ніколи стояти смирно одну хвилину або щось подібне. Я навіть передати не можу, наскільки священна пам'ять про тих, ціною чиїх життів Ізраїль існує. Це почуття має народитися у душі, у самому серці громадян. А потім вже бути оформленим на законодавчому рівні.

В Україні дуже багато людей, які люблять свою країну. Багато відважних героїв, які захищають її межі з 2014 року до цього дня. Багато загиблих... Вони заслуговують такого Дня. Але, не заслуговують бачити тих, кому буде не зручно. Чи не на часі ...

Я нікого не засуджую. Лише кажу, що самі люди мають вирішити чи потрібно їм це, і чи згодні вони жертвувати своєю увагою і часом раз на рік. Де б вони не знаходилися і що б не робили.

- Як ви думаєте, що потрібно зробити українській армії, щоб досягти рівня ЦАХАЛ?

- У Армії оборони Ізраїлю є дуже важливий принцип. Принцип у ставленні до службовця. До простого солдата.

Коли ізраїльський військовий потрапляє у полон - він не просто змушений, зобов'язаний розповісти ворогові всю інформацію. Таким чином скорочується вірогідність того, що людину будуть катувати і завдадуть непоправної шкоди психіці. Також, ізраїльське командування, у цьому випадку розуміє, що ворогові рано чи пізно стане відома інформація про дислокацію війська, бойової техніки і т.д. Вони не вагаючись можуть приймати рішення про зміну позицій і тактики. ЦАХАЛ залишиться лише у виграші.

І якщо вже ти потрапив у полон - тебе обов'язково звідти витягнуть. Ізраїль не кидає у біді. Чого варта лише операція з обміну Гілада Шаліта 2011 року. Хлопця одного обміняли на 1027 терористів. Це були справжні вбивці, винні у смерті сотень людей. Випускати їх було ризиковано. Вони знову продовжили б свою псевдосвященну місію. Так, власне, так і було. Ось тільки думали вони про це в останню чергу. На першому місці було життя людини.

А терористів, цих колишніх засуджених обмінених на капрала, ЦАХАЛ знову ловив, ліквідував. Деяким зачитували вироки і садили на кілька термінів, відбути які не вистачить життя.

І люди все зрозуміли. Увійшли у положення. Багато з-за дій цих «помилуваних терористів» втратили членів своїх родин. Злочинці сиділи не просто так. Але, ізраїльтяни проявили співчуття. Кожен розумів, що якби на місці Гілада Шаліта виявилася його дитина - вони б хотіли, щоб держава вчинила також.

Солдат стоїть за країну, а країна, своєю чергою, стоїть за солдата! Це те, на чому тримається ця Держава. Лише з таким ставленням можливо виростити патріотизм, відвагу і любов до Батьківщини.

- Як ви думаєте, що допомогло євреям вистояти всі негаразди і побудувати сильну державу посеред пустелі? Чи може Україна стати наступницею цього шляху?

- Ви знаєте цей жарт, що Мойсей був поганим поводирем. Привів євреїв у пустелю. До місцевості без родючого грунту і корисних копалин... Що зробили євреї? Вони почали вкладати у найцінніший ресурс, який у них був. У людей!

Стартапи, розвиток IT-індустрії, науки і досліджень. Розвиток людини, її розуму, як основного ресурсу до процвітання.

Україна за потенціалом набагато багатше, ніж пустеля, яка дісталася євреям. І якби в Україні взяли приклад Ізраїлю - успіх був би неминучий. Дуже багато розумних, талановитих хлопців їдуть на ПМЖ за кордон. Тому, що відчувають себе недооціненими тут. Благати їх залишитися безглуздо. Можна створити умови, при яких вони б захотіли тут жити. Як? Ізраїль може послужити хорошим прикладом.

Для перших кроків достатньо зробити все під копірку. Результат не змусить себе довго чекати, гарантую.

- Що особливого у відносинах двох молодих держав України та Ізраїлю?

- Перше, що спадає на думку кожному - це те, що обидві країни відчайдушно захищають свої кордони. Відчайдушно прагнуть миру на своїй землі. Стоять за майбутнє своїх дітей. У цьому і є схожість України та Ізраїлю. Той, на чию землю ступила нога агресора - апріорі солідарний з товаришем у такій же ситуації. Є розуміння про те, як це боляче і несправедливо. І є мета - цю несправедливість подолати.

Тут розповім одну історію. У мене був друг Реувен Дін Ель (Я його називав Руфка). Він тоді був послом Ізраїлю в Україні. Цікава людина. Колишній підполковник розвідслужби Моссад.

І ось якось сидимо ми у мене вдома. Це було літо 2014 року. Україна тоді тільки починала усвідомлювати, що таке війна. У цей час на Близькому Сході ситуація у секторі Газа була дуже напруженою. Там щосили орудував ХАМАС. Пізніше, у серпені 2014 Ізраїль проведе антитерористичну операцію «Незламна скеля».

А поки ніхто не знав, чим все це закінчиться. Ні я, тут, в Україні, ні Руфка в Ізраїлі. У нього ще двоє синів тоді служили. І ось він після вдумливої паузи каже мені: «Знаєш, Олег, я сильно переживаю». По ньому було видно. Місця собі не знаходив.

І тут я знайшовся, що відповісти ... До сих пір про це шкодую.

Я запитав, чому він не може використовувати свої зв'язки, щоб вплинути на ситуацію з синами (пізніше, коли ми всією країною пережили Іловайськ, ДАП і Дебальцеве - я думати про таке зарікаюся, не те, щоб говорити вголос).

Але тоді я сказав, що сказав.

Мій друг, після таких слів на мене образився. Як за особисту образу прийняв.

Тепер, я б теж так зробив. Я зрозумів його.

Так і українці з ізраїльтянами здатні зрозуміти один одного, опинившись у схожій ситуації. З недоброзичливцем по сусідству. Важливо ще це розуміння не втратити. Тому, що справжніх друзів і так небагато. Їх потрібно берегти. І знаходити спільне, а не орієнтуватися на відмінностях.

- Чи буде День незалежності Ізраїлю якось відзначатися в Україні?

- Зараз в умовах карантину складно щось сказати. Але, душею і серцем кожен єврей, який проживає в Україні в цей день святкує разом з Ізраїлем. І, кожен ізраїльтянин, впевнений, буде «за», якщо українці по-дружньому розділять з ними цю радість.

Джерело: jewishnews.com.ua

Фото прес-служби Почесного Консула Ізраїлю в Західному регіоні України