Комікси на всі часи: людям завжди хотілося простих пояснень складних подій

Сьогодні Американська кіноакадемія оголосить номінантів на премію «Оскар». Не виключено, що серед них буде фантастичний бойовик режисера Райана Куглера «Чорна пантера» за мотивами коміксів Стена Лі та Джека Кербі. Це вісімнадцятий за рахунком фільм у кінематографічному всесвіті Marvel, яка вже принесла своїм творцям касову виручку $ 17,5 млрд. 

І ось цікавий збіг - вчора на сайті BBC з'явилася стаття, у якій японські мальовані сувої 19-го століття, виставлені в токійському музеї Незу, порівнюються зі свіжими випусками «Месників» і «Людини-павука». Автор статті Келлі Гров'є переказує зміст однієї з таких середньовічних повістей у картинках, що розповідають про грізного демона Шутен-Доджі (в іншій транскрипції Сютен-Додзі), який викрадає жінок із вулиць Кіото. 

Боротися з цим демоном складно тому, що він уміє не тільки літати, а й приймати форму будь-якого об'єкта або тварини і навіть відразу декількох з них. Перемогти його може тільки легендарний воїн Мінамото-но Йоріміцу (до речі, жив в 948-1021 роках реальний історичний персонаж) зі своїми чотирма воїнами. 

Розповідаючи про те, як подвиги Йоріміцу та його воїнів відбивалися в старовинних японських сувоях колишніх століть, Келлі Грав'є завершує репортаж словами, що вони, говорячи сучасною мовою, є розкадруванням, що очікує збирання. І тут стаття потрапляє в точку, оскільки в Японії Йоріміцу вже зараз є персонажем, використовуваним у масовій культурі. 

Виникає природне запитання, чому в сучасному світі комікси, особливо комікси про супергероїв, і їх екранізації такі популярні. Причому не тільки в Японії, де можна пояснити це своєрідністю місцевої культури, і США, про культуру яких прийнято вважати, що вона дуже молода, але й у Франції, яка століттями була інтелектуальним лідером Європи. До слова сказати, за рік французи купують коміксів на € 200 млн, причому часто це не брошури, як в інших країнах, а книги у твердих палітурках. І там вважають за краще називати їх не коміксами, а мальованими історіями, романами в картинках.

Психологи вважають, що секрет популярності коміксів про супергероїв полягає в тому, що в них відображаються найбільш актуальні образи колективного несвідомого. Так, на їхню думку, популярний герой коміксів останньої чверті століття - суддя Дредд (в кіноверсії його грає Сильвестр Сталлоне) - уособлює колективну несвідому спрагу сильної авторитарної влади. А тема руйнування міст, популярна в японських манга, виводиться психоаналітиками з відгомонів  атомних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі, що залишилися в колективному несвідомому. 

Герої суперпопулярних мальованих історій Супермен, Бетмен, Чудо-жінка протиставляються судді Дредду й відповідають іншій колективній несвідомій установці: добро, хоча й з кулаками, має діяти тільки в ім'я добра. До речі, історія появи на світ Чудо-жінки свідчить на користь психоаналітичного підходу до мальованих історій..

Ця героїня була придумана під час Другої світової війни професійним психологом, який вирішив, що американським жінкам в цей важкий період потрібен адаптований аналог грецьких і римських богинь - і придумав фантастичну амазонку, яка приїхала в Штати боротися за права жінок. Саме з Чудо-жінки починається ряд озброєних і напівоголених красунь ву коміксах і кінофільмах, за допомогою сили відновлюють справедливість, потоптану чоловіками. Ну а зараз, в епоху MeToo, коли чоловіків в США піддають остракізму навіть за події двадцятирічної давності, ця тема актуалізувалася ще більше. 

І тут виникає вже друге природне запитання - чи можна припустити, що в Україні, як в США чи Японії, виникнуть комікси або «романи в картинках» з героями казок часів Стародавнього Києва або їх сучасними аналогами? Теоретично - так. Але практика поки спростовує теорію - в середині нульових років у Києві, дійсно, спостерігався підйом інтересу до коміксів, проводилися масштабні виставки йнавіть фестивалі, на які запрошували іноземних знаменитостей цієї галузі, видавався свій журнал коміксів «К9». Але журнал закрився в 2009-му році, а про виставки не чути. 

Швидше за все, справа тут не в колективному несвідомому, а в давніх традиціях мальованих історій. У Японії вони, як показано вище, набагато сильніші, ніж в Україні. 

З іншого боку, культура стає все більш інтернаціональною. І, врешті-решт, популярний в нашій країні Instagram це ж теж нескінченна низка історій, тільки не в картинках, а в фотографіях.

Сергій Семенов, Lenta.UA