«Хвала Всевишньому, який послав мене в Майданек». Як загинув настоятель з Перемишлян

Омелян — молодший з п'яти дітей місцевого священика — народився в селі Космач поблизу Косова 20 серпня 1884 року. Навчався у Львівській гімназії, потім в Папському університеті в Римі, в 1911-му став священиком в Підволочиську, але незабаром виїхав до Боснії, де займався пастирським служінням серед емігрантів з Галичини. Повернувшись на Україну, став в 1919 році капеланом Української Галицької армії, пройшов з частинами УГА вогонь, воду і мідні труби.

У 1922 році Ковча призначають парохом греко-католицької громади Перемишлян. «Над його хатою ангели кружляють», — говорили парафіяни, маючи на увазі виняткове милосердя пароха, який, маючи шестеро дітей, готовий був віддати нужденним останне. На свята священик купував подарунки сиротам: зошити, ручки, книги, одяг і т.д.

«Одного разу тато сів біля мене, щоб, як він висловився, провести конференцію, — згадує дочка настоятеля Анна-Марія. — Говорили про мою шкільну подругу Катерину, у якої загинув батько-старшина УГА, залишивши четверо сиріт». «Нам треба їм допомогти — купимо спочатку підручники Каті, а ти будеш брати у неї, — сказав батько. — І цього року ти ще носи свою форму, а Каті купимо нову». Я помовчала хвилину і кажу: «Тату, купіть Каті і плащик — її вже замалий». Він заперечив: «Але і твій малий на тебе». «Тату, у мене все є, тому що у мене є ти, а Катя — сирота». Вперше я побачила сльози в батьківських очах».

Мешканці Перемишлян згадували, що отця Ковча любили всі — українці, поляки, євреї (які становили, до речі, половину населення містечка).

Коли в 1939-му прийшли Совети і почалися утиски поляків, священик закликав прихожан не чіпати майно сусідів, присоромивши всіх, хто вирішив скористатися ситуацією і поживитися чужим добром. Розповідають, що на самому початку війни енкеведісти прийшли за настоятелем — його врятував наліт німецької авіації. Втім, приходу нацистів він не зрадів: «На місце одного пана прийшов інший, лише ґудзики на мундирах змінилися».

В кінці літа айнзацгрупа СС увійшла до міста, в першу чергу оточивши єврейський квартал і закривши в синагозі частину його мешканців, після чого будівля була підпалена. Побачивши дим, настоятель прибіг до синагоги, накричав на німців (німецькою він володів досконало), відчинив двері і почав витягати людей — серед тих, хто врятувався тоді був четвертий Белзський ребе Аарон Рокеах. Сторопівши від такого нахабства, німці сіли на свої мотоцикли і поїхали.

Отець Ковч погодився стати повітовим старостою, але закликав земляків не йти в допоміжну поліцію і не брати участі в антиєврейських акціях. Він навіть відправив фюреру лист, що засуджував винищення цілого народу. В цей же час він починає хрестити євреїв, сподіваючись таким чином врятувати їх від неминучої загибелі. За різними даними, їм було видано від 600 до 2000 свідоцтв про хрещення.

30 грудня 1942 священик був заарештований гестапо і поміщений в знамениту в'язницю на Лонцького у Львові. Все, що від нього вимагалося, — перестати відкрито засуджувати дії німців і припинити хрещення.

Володимир Гриб, кілька років вивчав біографію отця Ковча, наводить фрагмент розмови настоятеля зі слідчим:

— Ви знали, що жидів хрестити заборонено?

— Не знав.

— Тепер знаєте?

— Знаю.

— Будете надалі їх вихрещувати?

— Буду!

— Чому? Наша влада це забороняє. Розумієте, що означає опір нашої владі?

— Я знаю одну владу і їй присягав, приймаючи сан.

Звільнити отця Ковча намагався особисто митрополит Андрій Шептицький, але його зусилля були марними. Після відмови піти на угоду і підписати зобов'язання не хрестити євреїв отця Омеляна Ковча в серпні 1943 року депортували до Майданека. Тут в'язень №2399 заробив величезний авторитет серед ув'язнених, ні на хвилину не забуваючи про своє покликання.

В одному з листів рідним він просив:

Розумію, що ви дбаєте про моє звільнення. Але прошу вас не робити нічого в цьому напрямку. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні — поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці.

Вчора вони вбили 50 осіб. З усіх я тут єдиний священик... Тут я бачу Бога, який один і однаковий для всіх. ...Коли я відправляю службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними мовами, але чи Бог не розуміє усіх мов? Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм перейти цей місток у вічність. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову? Саме так! Хвала Всевишньому тисячу разів в день, що він послав мене сюди. Я не смію просити Його про щось більше. Не турбуйтеся про мене — радійте зі мною.

У лютому 1944-го ув'язнений № 2399 потрапив в табірну лікарню, де і помер 25 березня від флегмони (гострого гнійного запалення) правої ноги. Тіло його було спалено в той же день...

Більш ніж на півстоліття ім'я Омеляна Ковча було забуто, аж до беатифікації його Папою Римським. Хоча, раніше — у вересні 1999 року — Єврейська Рада України присвоїла отцю Ковчу звання «Праведник України», що не має офіційного статусу. Лише в 2002 році з'явилася меморіальна дошка в Перемишлянах, а в 2009-му — в Майданеку. 11 травня 2012 року в Перемишлянах був урочисто відкритий пам'ятник священику, який освятив сам предстоятель УГКЦ Святослав. Десять років тому Омелян Ковч був проголошений покровителем душпастирів Української греко-католицької церкви, і це, мабуть, найкраще визнання його заслуг — в історію він увійде як зразок істинної віри і служіння Богу.

Олександр Файнштейн

На ілюстрації: Пам'ятник Омеляну Ковчу в Перемишлянах