Художній фільм про український Голодомор включений до конкурсної програми Берлінського кінофестивалю

Для того, щоб зрозуміти масштаб цієї події, треба усвідомити дві важливі обставини. Перша – Берлінський кінофестиваль, який зазвичай називають Берлінале, разом із фестами в Каннах і Венеції належить до трійки найбільш авторитетних у світі кінофестивалів. Участь фільму в ньому, а, тим більше, отримання ним будь-якого призу – гарантія подальшого прокату стрічки у багатьох країнах світу. Друге – режисер спільної роботи кінематографістів Польщі, України та Великобританії фільму «Гарет Джонс» Агнешка Холланд давно є в західному кіносвіті культовою фігурою.

Досить сказати, що саме вона в 1995-му році відкрила світові як чудового драматичного актора Леонардо Ді Капріо, який зіграв у її фільмі «Повне затемнення», що став у двадцятирічному віці класиком, і, як його прийнято називати в історії літератури, «проклятого» (наголос на першому складі) французького поета Артюра Рембо. Тому увагу журі та кінопрокатників з усього світу до "Гарета Джонса" гарантовано. 

Можна припустити, що біографія британського журналіста, який першим розповів світу про Голодомор в Україні, захопила Холланд масштабом (який світ тільки починає усвідомлювати) описаних Джонсом подій і найкоротшим і найяскравішим життям журналіста. А ще – усвідомленням того, наскільки сліпий і, що важливо, усвідомлено сліпий, був західний світ у 30-і роки минулого століття.

Адже коли Гарет Джонс, повернувшись з України, якою він пересувався нелегально, незважаючи на заборону іноземним журналістам відвідувати її, опублікував у Берліні 29-го березня 1933-го року свій славнозвісний прес-реліз, у якому він розповів про Голодомор, уже 31-го березня в "Нью-Йорк таймс" вийшла стаття лауреата Пулітцерівської премії Уолтера Дюранті, що спростовувала написане Джонсом. 

Цей факт проливає світло на те, як формувалася в 30-і роки західна громадська думка про те, що відбувається в СРСР. У приватних бесідах Дюранті визнавав, що Джонс написав правду, але він не міг змусити себе розлучитися з привілейованим статусом іноземного журналіста в тодішній Росії. Перебуваючи у відрядженні в Москві ще з початку 20-х років, Дюранті вигадав для себе теорію, згідно з якою західна демократія для СРСР не відповідає та керувати ним можна тільки авторитарними методами. З цих позицій Дюранті виправдовував насильницьку колективізацію та навіть концтабори, пояснюючи західному читачеві, що, мовляв, така «специфіка» країни.

Така позиція цілком влаштовувала радянську владу, яка працювала із західними журналістами за методом батога й пряника. Якщо те, що писав західний журналіст, їх не влаштовувало, його кореспонденцію, здану на телеграф, вилучали, і та не доходила до редакції. Відповідно, у редакції виникало питання, за що її московський кореспондент отримує зарплатню. Якщо ж західний журналіст радянську владу влаштовував, йому організовували ексклюзив – інтерв'ю з вищими представниками режиму і т.ін.. 

Гарет Джонс своїм прес-релізом про Голодомор цю негласну домовленість порушив, тому Дюранті на нього й обрушився. А акредитованим у Москві британським журналістам влада пояснила: якщо вони не назвуть написане Джонсом «брехнею», їх позбавлять доступу на московський судовий процес, де на лаві підсудних опинилися шість британських інженерів, які працювали в СРСР. Тому, як згадував один із цих журналістів, вони у своїх кореспонденціях на Захід засудили Джонса, хоч і в «обтічній формі».

Так єдиний по-справжньому чесний британський журналіст Гарет Джонс опинився в пастці. З одного боку, йому заборонили в'їзд у СРСР, щоб позбавити можливості ще що-небудь написати на ці теми, з іншого – його ж британські колеги фактично назвали його брехуном. 

Але це було тільки початком помсти радянської влади. Коли Джонс у 1935-му році поїхав у журналістське відрядження на Далекий Схід, радянські й Комінтернівські спецслужби через своїх підставних осіб – іноземних підданих – організували йому поїздку до Внутрішньої Монголії, де Джонса викрали нібито бандити, які розстріляли його на 17-й день полону й напередодні дня народження.

Не дивно, що така яскрава біографія захопила Агнешку Холланд. Та й у цілому на Заході ім'я Гарета Джонса звучить усе голосніше. В університеті, де він навчався, відкрито пам'ятну дошку на його честь, причому напис на ній зроблений трьома мовами – англійською, валлійською та українською. Уважається, що статті Джонса про Голодомор і його біографія були одним із джерел натхнення для Джорджа Оруелла, коли він писав свою знамениту антиутопію «Скотний двір». 

У незалежній Україні Джонса в 2008-му році посмертно нагородили орденом «За заслуги», а режисер Сергій Буковський присвятив йому один із сюжетів свого документального фільму «Чужі», який отримав кілька призів на міжнародних кінофестивалях. 

Художній фільм Агнешки Холланд, що розповідає про Джонса (якого зіграє популярний британський актор Джеймс Нортон) і його участь у Берлінале, – нова сходинка на шляху до міжнародного посмертного визнання британського журналіста, чиє життя було коротким, яскравим і покликаним служити правді.