Фільм "Рим": прірва між "кіноелітою" та простими кіноглядачами стає все більшою

Сьогодні світові ЗМІ повідомили, що фільм режисера Альфонса Куарона «Рим» удостоєний на церемонії в американській Санта-Моніці премії Critics 'Choice Movie Awards в номінації «Найкращий фільм». Про цю премію, м'яко кажучи, мало хто знає, і якби її отримав якийсь інший фільм, інформація про це з'явилася б хіба що в спеціалізованих виданнях. Але фільм «Рим» - інша справа. Йому наполегливо роблять промоушн, ​​рухаючи від головного призу минулорічного Венеціанського кінофестивалю, який він уже отримав, до, як мінімум, «Оскару» за найкращий іноземних фільм, шанси на який у дітища Куарона ростуть із кожним днем. 

Що найцікавіше, основну частину рекламної кампанії для «Рим» роблять не спеціально, а в силу специфічних особливостей сьогоднішньої "кінотусовки" (щоб зняти негативний відтінок визначення, можна назвати її інакше - "кіноеліта"), до якої можна зарахувати як професіоналів, що знімають кіно, так і звичайних любителів артхаусу. Перших привертає дійсно висока образотворча майстерність фільму, других - уже сам той факт, що відомий кінорежисер, в обоймі якого є голлівудська «Гравітація», зняв в епоху супердинамічний голлівудських блокбастерів чорно-білий фільм, у якому в кадрі наче принципово «нічого не відбувається». 

Насправді ж настільки захоплене ставлення до «Риму» говорить про те, наскільки знизилася планка вимог до артхаусу. Так, залишивши за рамками дійсно високу образотворчу майстерність фільму, в якому Куарон був не тільки режисером, але й оператором, поговоримо про його драматургію. Вважається, що початок картинам, у яких «нічого не відбувається», поклав у фільмах своєї знаменитої кінотрилогії початку 60-х років, куди входять «Пригода», «Ніч» і «Затемнення», визнаний класик кінематографа Мікеланджело Антоніоні. Але це помилка.

Справа в тому, що у своїй кінотрилогії Антоніоні показує стосунки чоловіка й жінки в найскладніші їх періоди - або коли вони тільки зароджуються і можуть, так і не оформившись, померти, як в «Затемненні», або, навпаки, коли вони формально ще існують , але насправді вже мертві, як в «Ночі». У цьому випадку відсутність дії позначає теж дію, але з протилежним знаком. Адже для будь-яких любовних відносин статика неприпустима, і якщо вони не розвиваються, то вмирають. Звідси і внутрішня напруга в цих фільмах. 

У картині Куарона, що розповідає про життя сім'ї з середнього класу в Мехіко 70-х років минулого століття в районі, який називається Рим (Roma), нічого цього немає. Першу половину двогодинного фільму глядач сам придумує для себе якийсь «саспенс», напруга очікування, як у фільмах Хічкока - мовляв, ось-ось щось станеться, але ось тут дійсно «нічого не відбувається». 

Навіть в те, що поява на світ мертвонародженої дитини стало для головної героїні фільму трагедією, хоча Куарон наполягає на цьому, не віриться. Не віриться тому, що весь той час, який вона проводить на екрані вагітною, актриса не проявляє ні найменшого інтересу до того, що відбувається в неї у животі, і носить цей живіт, як торбу з картоплею. Будь-яка доросла людина знає, що в реальному житті так не буває. Єдина ж динамічний подія, яка відбувається на екрані, відома в історії як Corpus Christi massacre, розстріл студентів, які вийшли на демонстрацію в Мехіко 10 червня 1971 го року, - рішуче показана у фільмі майже за кадром. 

Ключове слово тут - «навмисність». Якщо у Антоніоні відсутність зовнішньої дії на кіноекрані продиктована життєвою логікою, то у Куарона - нарочитістю. Мовляв, я принципово зніму свій фільм так, як зараз вже ніхто не знімає. Правда, при цьому він знімає так, як вже знімали раніше - фінальний кадр «Рим» явно навіяний фіналом фільму «Професія - репортер» все того ж Антоніоні. 

Проблема, однак, навіть не в тому, що світова "кіноеліта" диктує моду на артхаусних фестивалях, а в тому, що глядач, особливо молодий, який хоче бачити в кіно не просто розвагу, а мистецтво, дезорієнтований. Засилля голлівудських блокбастерів, які нині зведені до рівня популярних коміксів, призводить до того, що у молодих кіноглядачів розвивається зворотна реакція. Мовляв, все, що не схоже на Голлівуд, це мистецтво. І чим фільм далі по стилю від Голлівуду, тим більш високе мистецтво він собою являє. А це далеко не так.

Масового ж глядача такі питання взагалі мало хвилюють. Він ходить на голлівудські блокбастери, і завдяки йому «Аквамен» став днями 26-м фільмом в історії кіно, який переступив мільярдну позначку касових зборів. «Рим» же зібрав у кінотеатрах $ 2,3 млн. Правда, тут є один нюанс - Куарон знімав для Netflix, який не дуже охоче віддає фільми в кінотеатри, і заробляє гроші насамперед на передплатниках. Але в будь-якому випадку для світового кінотеатрального показу фільму, який світова "кінотусовка" (вона ж "кіноеліта") вважає шедевром, така цифра зовсім мізерна. А це означає, що прірва між двома цими разюче нерівними за кількістю, але незрівнянними за впливом, кіноаудиторіями продовжує розширюватися.

Петро Кожин, Lenta. UA