Два головні призи Венеціанського кінофестивалю здобули режисери-жінки

Венеціанський кінофестиваль, що закінчився цими вихідними, традиційно входить, разом з каннським і берлінським, до трійки найпрестижніших кінофорумів світу і вважається в цій трійці "естетським". (Каннський - "гламурний", а берлінський - "політизований"). Однак цього разу головний приз, Золотого лева, отримав другий за раз усю історію фестивалю (а він ще й найстаріший у світі) документальний фільм "Вся краса і кровопролиття" Лаури Пойтрас, який розповідає про судову тяганину культової американської фотохудожниці Нан Голдін з фрамацевтичною компанією, яку вона намагається притягнути до відповідальності за виробництво ліків-опіоїдів, що викликають звикання.

Нан Голдін - постать у світовому артистичному середовищі, починаючи з 70-х років, настільки знаменита, що, розповідаючи про неї, треба керуватися принципом "все чи нічого". Оскільки йдеться все-таки про кінофестиваль, виходитимемо з другого і зазначимо лише, що сама Голдін - фігура вкрай епатажна та непроста. Потрапивши ще в юності до нью-йоркської богеми, вона стала кимось на зразок її літописця, знімаючи наркоманів, трансвеститів, представників сексуальних меншин та себе саму.

Одна з найзнаменитіших її фотографій (яку ми тут показувати не будемо) - із величезними синцями під очима, які їй поставив тодішній бойфренд. Суть її нинішнього позову до фармацевтичної компанії полягає в тому, що та, продаючи психотерапевтичні ліки, близькі за властивостями до класичних наркотиків, нібито "підсадила" Голдін та інших людей на них.

Другий за значимістю приз Срібний лев, як вже було сказано, також отримала жінка Аліса Діоп за фільм "Сент-Омер". (До цього призу додалася ще й нагорода за найкращий режисерський дебют). У ньому розповідається про вагітну письменницю, яка є присутньою на судовому процесі за звинуваченням молодої матері в тому, що та спеціально залишила свою дочку-немовля на березі океану під час припливу, і таким чином стала вбивцею.

Отже, як бачимо, обидві нагороди дісталися фільмам, які звичніше було б бачити нагородженими у Берліні. Але часи змінюються, змінюються і фестивалі.

Фото: автопортрет Нан Голдін 90-х років